АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 8392 / 2010 Головуючий в 1 інстанції - Боженко Л.В.
Категорія - 19 / 26 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Перцової В.А.
суддів - Глущенко Н.Г., Куценко Т.Р.
при секретарі - Коляді О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області про стягнення страхової виплати за моральну шкоду, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.05.2010 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Як на підстави своєї апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права / а. с. 38-39 /.
Зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 відмовлено в його позовних вимогах до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області (далі Фонд) про стягнення страхової виплати за моральну шкоду /а. с. 34 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 тривалий час знаходився у трудових відносинах з ВАТ «Павлоградвугілля». Під час роботи на підприємстві і при виконанні трудових обов’язків 21.11.1998 року з позивачем стався нещасний випадок, він був травмований, про що 25.11.1998 року складено акт по формі Н-1.
Висновком МСЕК від 13.09.2006 року позивачу встановлено первинно 40% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково / а. с. 5 /.
За змістом ст.ст.21,28,30,34,35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в червні 2006 року.
Однак, згідно п.27 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-ХІУ від 23.09.1999 року) було призупинено на 2006-2007 роки, а Законом України № 717-У від 23.02.2007 року, який набув чинності з 20.03.2007 року, було виключено ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-ХІУ від 23.09.1999 року. Тобто норма закону про відшкодування моральної шкоди потерпілим Фондом була виключена з Закону № 1105-ХІУ від 23.09.1999 року.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди Фондом задоволенню не підлягають.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції правильно встановив вище зазначені обставини справи.
З’ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов’язки сторін, обставини по справі, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями самих сторін.
Таким чином, доводи позивача, приведені в його апеляційній скарзі, є безпідставними, до того ж вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому засідання всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з цього часу.
СУДДІ: