РІШЕННЯ                            Справа №2-5063/09

ІМ*ЯМ   УКРАЇНИ

(заочне)

      18 серпня 2009 року , Приморський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого – судді Терьохіна С.Є.,

при секретарі -          Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом громадянина ОСОБА_2 до громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та виселення,  

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_2, звернувся до суду із позовом в якому з урахуванням доповнених в порядку ст. 31 ЦПК України вимог просив, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, що був укладений 17.01.2001 року, між ОСОБА_3, що діяла в якості представника ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1

   Також позиач просив, виселити із квартири АДРЕСА_1 громадянку ОСОБА_4 з усіма проживаючими з нею особами та вселити в дану квартиру громадянина ОСОБА_2.  

      Свої вимоги позивач обґрунтував тим що він на підставі нотаріального договору купівлі-продажу №2-9268 від 18 грудня 1990 року є власником квартири АДРЕСА_1 09 грудня 2000 року ним була видана довіреність відповідачки ОСОБА_3 на право управління та розпорядження всім його майном. Причиною видачи такої довіреності стало те, що він ( позивач) через свою інвалідність та поганий стан здоров’я не мав можливості вирішити питання, щодо оформлення належних документі на сою дачну ділянку, тоді як відповідачка ОСОБА_3 запропонувала свої послуги для вирішення такого питання.  

          Згодом йому (позивачу) стало відомо, що відповідачка ОСОБА_3 не вчиняла та не мала наміру вчиняти будь яких с приводу його земельної ділянки при тому мала намір вчинити дії по протиправному заволодінню його (позивача) майном, а саме вищезазначеною квартирою АДРЕСА_1 через що їм до Першої держнотконтори була подана заява про скасування довіреності виданої раніше ОСОБА_3 Про те в подальшому йому (позивачу) стало відомо, що до скасування їм довіреності відповідачка призвела відчуження його квартири на користь своєї доньки ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 17 січня 2001 року. Додатково позивач зазначив, що 29 листопада 1996 року ним  відносно зазначеної квартири був складений заповіт на користь громадянки ОСОБА_6 який ніким скасований не був.   У зв’язку з зазначеними вище обставинами позивач вважає, що він був незаконно позбавлений право власності на належне йому майно, бажає відновити свої порушені права шляхом скасування оскарженої угоди і в якості правових наслідків визнання недійсним такого право чину висилити всіх осіб які без належних правових підстав зайняли його (позивача) житло. В подальшому за час розгляду справи позивач ОСОБА_5 помер, у зв’язку з чим в якості правонаступника до участі у справі вступив його син ОСОБА_2

            В судовому засіданні  сторона позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Відповідачі будучи неодноразово викликані до суду в засідання з розгляду справи – не з*явились , про причини неявки суд не повідомили, що дозволило у відповідності до ч. 4, ст. 169. ст. 224 ЦПК України розглянути справу за їх відсутністю на підставі наявних в ній доказів.  

     Заслухавши та оцінивши доводи сторони позивача, дослідивши наявні у справі докази суд дійшов висновку, про можливість задоволення даного позиву виходячи із нижче наступних обставин.

         Так судом було встановлено, що дійсно 17.01.2001 року було укладено договір дарування, за яким відповідачка ОСОБА_3 що діяла від імені ОСОБА_5 подарувала а відповідачка ОСОБА_4 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1, з правом пожиттєвого проживання в даної квартирі ОСОБА_5, укладення вказаної угоди стало можливим завдяки видачі 09 грудня 2000 року ОСОБА_5 довіреності на ім*я ОСОБА_3 якою зокрема було передбачено наділення відповідачки прав на управління і розпорядження майном позивача.

        Ретельно перевіривши всі матеріали та документи що є в наявності у справі та оцінивши обставини спірних правовідносин суд приходить до висновку, що укладення оскарженої угоди стало можливе завдяки зловживанню ОСОБА_3 своїми повноваженнями представника померлого ОСОБА_5, всупереч справжньому волевиявленню останнього. Такі висновки суду ґрунтуються на тому, що ОСОБА_5 за наявністю дійсного бажання подарувати квартиру ОСОБА_4 або здійснити відчуження квартири в інший засіб, не мав би для цього перешкод враховуючи те, що він знайшов можливість видати ОСОБА_3 нотаріальну довіреність на представництво його інтересів.

       Відсутність бажання відчужувати свою квартиру в т.ч. і на користь відповідачки ОСОБА_4, також підтверджується і фактом того, що ОСОБА_5 склав нотаріально засвідчену заяву про скасування довіреності від 09.12.2000 року виданої ОСОБА_3, і фактом самого звернення ОСОБА_5 до суду з даним позовом. Також судом приймається до уваги і те, що ОСОБА_5 на час видачі довіреності ОСОБА_3, був інвалідом першої групи, хворою людиною, учасником бойових дій та перебував у віці 90 років, що безумовно могло вплинути на усвідомлення необхідності видачі довіреності відповідачки та усвідомлення тих правових наслідків які могли б настати, якщо повірена скористається усіма наданими їй повноваженнями.

              Також при розгляді спору суд не міг обійти увагою той факт, що померлим ОСОБА_5 за життя було складено 2 нотарільно посвідчених заповіта від 25.01.1991 року та від 29.11.1996 року згідно яких померлий все своє майно в тому числі і на спірну квартиру заповідав сину його дружині та їх дітям. Дані заповіти у встановленому законом порядку скасовані не були.        

                Незважаючи на те, що відповідно до ч. 1, ст. 60 ЦПК України відповідачі, що не з*явилися до суду не надали переконливих доказів того, що ОСОБА_5 дійсно надавав довіреність ОСОБА_3 в тому числі і для наступного відчуження своєї квартири на користь ОСОБА_4 суд приймає до уваги письмові докази надані відповідачами при попередньому розгляді справи з яких вбачається, що померлий ОСОБА_5 довіряв відповідачки ОСОБА_3 визнавав її участь в наданні йому допомоги та здійснення догляду, про те підтверджень жодних домовленостей про матеріальну винагороду   з боку ОСОБА_5 або передачу ним майна в майбутньому відповідачки чи її доньки ОСОБА_4, в зазначених письмових матеріалах - не міститься. Навпаки із письмових пояснень наданих ОСОБА_5 до суду вбачається те, що сама відповідачка ОСОБА_3 пропонувала  свої послуги та допомогу у вирішенні різних життєвих справ, чим саме і мотивувала необхідність видачі їй відповідної довіреності.

       Відповідно до ч.1, 2, ст. 202 Цивільного кодексу (ЦК) України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Право чини  можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

       Згідно до ч. 1,ст. 215 ЦК України підставою недійсності право чину є не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України .

        Відповідно до ч. 3, ст.203 ЦК України волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його волі. Як вбачається із сукупності наведених  вище та оцінених судом справи померлий ОСОБА_5 не мав наміру та дійсного бажання відчужувати сою квартиру шляхом укладення оскарженого договору дарування на користь відповідачки ОСОБА_4

         Крім того суд вважає, що позбавлення ОСОБА_5 як літню людину, інваліда ВОВ, учасника бойових дій належного йому майна  поза його волею – суперечить моральним засадам українського суспільства, що в свою чергу є окремою, самостійною підставою визнання оскарженою угоди не дійсною в порядку ч. 1, ст. 203 ЦК України.  

           Розглядаючи вимогу про виселення відповідачки ОСОБА_4 Та всіх осіб що  неї проживають у зазначеній квартирі суд виходив з того, що звернення із такою вимогою та застосування правових наслідків недійсності правочину прямо передбачене ч. 5, ст.216 ЦК України, що в свою чергу ґрунтується на нормах того, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім пов’язаних з його недійсністю, а також ґрунтується на обов’язку повернення стороною всього того що вона одержала на виконання недійсного правочину (ч. 1, ст. 216 ЦК України)                            

керуючись ст. ст. 1, 2, 3, 10, 31, 57, 60, 169, 208-213 та 224 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України, ст. ст. 48, 57 та 243 Цивільного кодексу України в редакції, 1963 року,  суд –

РІШИВ:

    Позов громадянина ОСОБА_2 – задовольнити.

    Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, що був укладений 17.01.2001 року, між ОСОБА_3, що діяла в якості представника ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1

    Виселити із квартири АДРЕСА_1 громадянку ОСОБА_4 з усіма проживаючими з нею особами та вселити в дану квартиру громадянина ОСОБА_2.  

    Заява про апеляційне оскарження даного рішення та апеляційну скаргу на нього, сторони можуть подати до Апеляційного суду Одеської області, через Приморський райсуд м. Одеси, відповідно до ст. ст. 294-296 ЦПК України.

    Заява про перегляд даного заочного рішення, може бути подана до суду відповідачами протягом 10-ти днів, після отримання ними копії рішення.

  Суддя                                                                                                             Терьохін С.Є