Справа №2-59/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2010 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої-судді                 Павлів З.С.

при секретарі -                     Михавко І.І.

з участю адвокатів        ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, з участю третьої особи ОСОБА_6, про визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку та визнання права власності на частину будинковолодіння, та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, з участю третьої особи Стебницької державної нотаріальної контори, про визнання договорів дарування будинку недійсними та визнання права власності на будинок, -

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати частково недійсним договір дарування будинку, укладений 07.05.1988 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, на будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1; визнати право власності на ? частину вищевказаного будинку за нею та ? частину за ОСОБА_5.

Позов мотивує тим, що з відповідачем ОСОБА_5 вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з 08.11.1969 року. Від даного шлюбу у них двоє повнолітніх дітей: донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. З початку подружнього життя вони з чоловіком проживали в будинку його матері, розташованому по АДРЕСА_1, а потім отримали квартиру. Зі згоди матері чоловіка – ОСОБА_7, вона з відповідачем будувала будинок на цьому ж подвір’ї для своєї сім’ї. На той час вони обоє працювали і спільні кошти витрачалися на згадане будівництво. 07.05.1988 року мати чоловіка подарувала йому незакінчений житловий будинок, а ІНФОРМАЦІЯ_3 – вона померла. У 2001 році у них з чоловіком погіршилися подружні стосунки. Після цього ОСОБА_5 повідомив їй про те, що будинок належить йому на підставі договору дарування, укладеного з мамою, та почав проганяти її з дому. Вважає, що вона, як законна дружина, має право на половину спільно збудованого ними будинку. Свою половину її чоловік подарував їхній спільній дочці ОСОБА_6. Таким чином, просить договір дарування будинку визнати частково недійсним, оскільки будувала його не мати ОСОБА_5, а вони разом, і тому за нею повинно бути визнане право власності на половину цього будинку.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати договір дарування ? частини будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_6, від 16.08.2002 року недійсним; визнати договір дарування ? частини будинку по АДРЕСА_1 від 01.06.2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, недійсним; визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1  

Зустрічний позов мотивує тим, що 07.05.1988 року його мати – ОСОБА_7 подарувала йому житловий будинок АДРЕСА_1 16.08.2002 року він подарував половину вказаного будинку своїй дочці – ОСОБА_6. Остання дала йому обіцянку доглядати за ним у разі погіршення стану здоров’я та нікого не приписувати у вказаний будинок. Однак, згодом, дочка з дружиною виписали його з будинку без його ж відома. У 2003 році він був змушений виїхати за кордон на обстеження та лікування. У той час його дружина звернулася до суду з позовом про визнання частково недійсним договору дарування, згідно якого мати подарувала йому половину будинку. Скориставшись його відсутністю, вона відсудила вказану половину і відразу подарувала його дочці – ОСОБА_6. 23.04.2008 року ухвалою Верховного Суду України вказане рішення було скасоване, а справу скеровано на новий розгляд. У нього ще є син, якого він також бажає забезпечити житлом, а дочка, на його думку, поступила з ним несправедливо. Тому, він змушений звернутися з позовом до суду, оскільки зробив помилку, уклавши договір дарування будинку.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала повністю та заперечила щодо задоволення вимог ОСОБА_5 за зустрічним позовом. Пояснила, що протягом тривалого часу працювала в санаторії, а відповідач працював на Півночі. Мама відповідача на час будівництва спірного будинку була вже дуже хворою, перебувала у віці 78 років. Тому будинок вони з її колишнім чоловіком, відповідачем по справі, будували разом, для своїх дітей. Мама подарувала ОСОБА_5 будинок у 1988 році. Сім’ї, їй і дітям, це відомо не було. На початок будівництва на земельній ділянці була стара хата, яку розібрали, а на її місці побудували новий будинок. Мама відповідача мала невелику пенсію, часто хворіла, була інвалідом, заощаджень не мала, участі в будівництві не приймала. Тому будинок будувався за спільні гроші сім’ї – її та відповідача. Вважає, що будинок є спільним майном подружжя. На момент укладення договору дарування між відповідачем та його матір’ю будинок був тільки накритий. Вважає, що на цей час він був закінчений на 65%. Тому, просить її позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Також пояснила, що її колишній чоловік ОСОБА_5 з доброї волі уклав договір дарування ? будинку на дочку. Їхня спільна дочка ОСОБА_6 ні в чому батька не обманювала. Всі дії ОСОБА_5 були добровільними. Дочка і батько ходили укладати договір дарування у нотаріальну контору самі, вона при цьому присутня не була. Перед цим був заповіт, який склав ОСОБА_5 в користь дочки також на 1/2 частину будинку. На час укладення договору дарування позивач був цілком здоровим. Зі сторони дочки на батька жодного тиску не чинилося. Тому вважає, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 слід відмовити.

Представник позивачки ОСОБА_4 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та доповнила, що дана справа була передана на новий розгляд до Дрогобицького міськрайонного суду з Верховного Суду України з чітко поставленими питаннями.  Вважає, що мама відповідача приймати участі у будівництві будинку не могла, оскільки мала інвалідність, була людиною похилого віку, сліпою. Те, на що посилається ОСОБА_5, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Вважає, що ОСОБА_4 немає потреби ставити питання про поновлення терміну позовної давності, оскільки про існування оспорюваного договору дарування вона дізналася лише у 2001 році, а з даними позовними вимогами звернулася до суду в 2003 році. Просить позовні вимоги ОСОБА_4 задоволити. Заперечила щодо задоволення зустрічних позовних вимог та пояснила, що вважає їх такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки ОСОБА_5 просить визнати договір дарування недійсним з декількох підстав, що є неприпустимим. Вимогу про поновлення терміну позивачеві на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування також вважає такою, що не підлягає до задоволення, оскільки договір укладено у 2002 році, а позивач виїхав за кордон у листопаді 2003 року. Крім цього, від неодноразово приїжджав на Україну, звертався до суду з іншими позовами, звертався до правоохоронних органів із заявами, що підтвердив сам, однак, жодного разу не звертався з позовом про визнання недійсним договору дарування. А тому, на її думку, вимоги про поновлення терміну є безпідставними. Крім цього, є невірним твердження ОСОБА_5 про те, що договір дарування на дочку він уклав при умові, що дочка нікого не буде прописувати у будинку. Згідно цивільного кодексу в редакції 1963 року, умови в договорах дарування не прописувалися, що видно і з самого тексту договору. Позивач за зустрічним позовом сам підтвердив, що уклав договір дарування добровільно, без стороннього примусу, тому що любив дочку. Не обгрунтованими вважає і твердження ОСОБА_5 про те, що дочка його обдурила, вступивши у змову з матір’ю. Хоча з моральної сторони вважає, що ОСОБА_5, який приймав участь у будівництві будинку, має право на частку у ньому. Просить у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Відповідач за первинним позовом ОСОБА_5 позов не визнав та підтримав свої зустрічні позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень пояснив, що у сім’ї були постійні конфлікти. Спірний будинок будувала його мама за власні кошти. На місці даного нового будинку була стара хата. Тому він, його брат і сестра вирішили для мами збудувати новий будинок. У 1988 році мама захворіла. У 2002 році половину будинку він подарував дочці, вважаючи себе розлученим. На початок будівництва його мамі було 74 – 75 років. Вважає, що 65% будинку було збудовано за кошти матері, а 35%  - за його власні кошти. До 1990 року ОСОБА_4 взагалі не з’являлася на будівництві. Основні доходи матері були від поїздок у Польщу, де проживали її заможні родичі. Хто і скільки вклав грошей у будівництво порахувати не може. Брат і сестра не заперечували проти того, щоб мама подарувала будинок йому, хоча брали участь у будівництві. На півночі працював з 1988 по 1994 рік. До будинку позивачка ОСОБА_4 його не допускає. Будинок у даний час знаходиться в занедбаному стані, дерева, які він садив – знищені, а на подвір’ї – купи сміття. Спільно з дружиною збудував літню кухню у 1997 році, а також 13 % спірного будинку. Шлюб між ним та ОСОБА_4 було розірвано 05.08.2003 року. Його мама не була членом їхньої з позивачкою сім’ї. Будь-яких угод між ним та мамою щодо будівництва будинку не було. Вона справді була інвалідом. Однак, зовсім сліпою стала тільки у 1992 році.

У підтвердження своїх позовних вимог доповнив, що подарував будинок дочці ОСОБА_6, оскільки був важкохворим. Тоді, скориставшись його перебуванням за кордоном, дочка з дружиною виписали його з будинку. Просить поновити термін позовної давності, оскільки виїхав за кордон у 2003 році, був протягом п’яти місяців на Україні у 2007 році, а повернувся у 2010 році. Договір дарування половини будинку дочці укладав у Стебницькій нотаріальній конторі. Вчиняв вказане вільно, без примусу. Одночасно, дочка дала йому розписку, що не буде нікого у будинку прописувати, проте, домовленість порушила і прописала у ньому свою матір - ОСОБА_4 Лікувався більше восьми років. Дарував дочці будинок, бо вважав, що вона допоможе йому в скрутну хвилину, забезпечить гідну старість.  Просить визнати договір дарування недійсним, бо вважає, що дочка його обдурила, ввійшовши у змову з матір’ю ОСОБА_4 Під час перебування на Україні звертався до суду, щоб відновити прописку, також звертався у правоохоронні органи. Щодо розірвання договору дарування, укладеного між ним та дочкою, до суду не звертався, лише писав заяву до нотаріуса. Підтвердив той факт, що у 1997 році склав заповіт на 1/2 частину будинку на дочку. Збігом тяжких обставин вважає те, що лікувався, а обманом те, що дочка, в порушення домовленостей, прописала у будинку матір та звернулася до суду, щоб виписати його.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 у судовому засіданні первинні позовні вимоги не визнала та підтримала повністю зустрічний позов. Пояснила, що позивачка ОСОБА_4 у позовній заяві ставить невірні, на її думку, позовні вимоги, безпідставні. Тому просить відмовити у їх задоволенні. Доповнила, що ОСОБА_5 хворіє протягом тривалого часу. Останню важку операцію мав у вересні 2009 року. Дійсно сподівався, що дочка йому допоможе у скрутну хвилину. Уклав договір дарування 1/2 будинку на ОСОБА_6, оскільки знаходився у стресовому стані через поставлений йому діагноз. Не звертався з позовними вимогами про визнання договору дарування до суду швидше, оскільки, першочергово займався лікуванням.

Представник відповідача за зустрічним позовом та третьої особи за первинним позовом ОСОБА_6 - ОСОБА_4 зустрічні позовні вимоги не визнала та не заперечила щодо задоволення первинних позовних вимог.

Представник третьої особи Стебницької державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, не повідомивши причин своєї неявки, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи. Суд вважає, що справу слід розглянути у відсутності третьої особи за наявних письмових доказах при матеріалах справи.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, беручи до уваги вищенаведене, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_5 слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України, цей кодекс набирає чинності з 01.01.2004 року. П. 4  визначено, що Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_5 уклав договір дарування половини будинку своїй дочці ОСОБА_6 16.08.2002 року, а позивач за первинним позовом ОСОБА_4 звернулася з позовом до суду 25.07.2003 року, суд при розгляді вказаного спору керується положеннями Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року та Кодексом про шлюб та сім’ю України.

Згідно ст. 243 Цивільного кодексу Української РСР (в ред.1963 р.), за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Рішенням Стебницької міської ради народних депутатів у 1985 році ОСОБА_7, матері відповідача за первинним позовом, надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку замість старого, який капітальному ремонту не підлягав та був непридатний для проживання, на земельній ділянці, яка була надана їй у користування.

Як вбачається з договору дарування від 07.05.1988 року, зареєстрованого в реєстрі під № 1-1264 та посвідченого старшим державним нотаріусом М. Городничим, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_5 незакінчений будівництвом житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, закріпленій за старим будинком, на якій розташовано: незакінчений будівництвом житловий будинок, готовність на день посвідчення договору 65%, огорожа і колодязь. Даний будинок належав дарувальниці на підставі рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради народних депутатів від 16.06.1985 року № 102.

Відповідач за первинним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_7 на час спорудження спірного будинку членом його сім’ї не була та угод про створення спільної власності на будинок між ними не укладалося.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла.  

17.04.1997 року будинок по АДРЕСА_1 введено в експлуатацію рішенням виконавчого комітету Стебницької міської ради народних депутатів № 86.

Згідно відмітки у паспорті ОСОБА_4, вона уклала шлюб з ОСОБА_5 08.11.1969 року, який був зареєстрований Стебницькою міською радою Львівської області.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано 05.08.2003 року.

Ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

 Згідно ст. 24 вказаного Кодексу, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

 Як вбачається зі статті 25 Кодексу про шлюб та сім’ю України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Стаття 28 Кодексу визначає, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

         Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що 65% спірного будинку було подаровано ОСОБА_7 як незавершене будівництво ОСОБА_5, а 35 % - є спільним майном подружжя ОСОБА_5, що частково визнав і сам відповідач, підтвердивши, що будував з колишньою дружиною літню кухню та, на його думку, 13 % самого будинку, дружина приймала участь у будівництві будинку з 1990 року.

Статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР (в ред.1963 року) визначено загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено – три роки.

Стаття 74 Цивільного кодексу Української РСР (в ред.1963 року) визначає, що вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Перебіг строку позовної давності, відповідно до ст.76 Кодексу, починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР (в ред.1963 року) закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Як вбачається з договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори Лютик Р. В., 16.08.2002 року ОСОБА_5 подарував 1/2 ідеальну частину житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_6.

Згідно матеріалів справи, змісту зустрічної позовної заяви та пояснень самого ОСОБА_5, останній виїхав за межі України у листопаді 2003 року. У 2007 році він повернувся на Україну, звертався до суду з іншими позовами, звертався до правоохоронних органів із заявами, однак, вимог щодо визнання недійсним вищевказаного договору дарування не ставив.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 пропустив строк позовної давності щодо визнання недійсним договору дарування від 16.08.2002 року без поважних причин, що є підставою для відмови в позові у даній частині.

Щодо позовних вимог про визнання договору дарування 1/2 частини будинку по вул.Суха Воля, 9 в м. Стебнику від 01.06.2006 року ОСОБА_4 ОСОБА_6, то, як вбачається з матеріалів справи, даний договір було укладено після того, як ухвалою від 26.11.2007 року апеляційний суд Львівської області  залишив без змін рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 31.03.2004 року. Даним рішенням було визнано за ОСОБА_4 право власності на ? ідеальну частину будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1. Однак, вказані рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду Львівської області, відповідно до яких  ОСОБА_4 набула право власності на половину спірного будинковолодіння, яку і подарувала дочці ОСОБА_6 на підставі оспорюваного договору дарування, скасовано ухвалою Верховного Суду України від 23.04.2008 року. Тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 у цій частині підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 10, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 71, 74, 76, 80, 243 Цивільного кодексу Української РСР (в ред.1963 р.), ст.ст. 22, 24, 25, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_4 задоволити частково.

Визнати частково недійсним договір дарування будинку, укладений 07.05.1988 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1

Визнати право власності за ОСОБА_4 на 17,5 % будинку АДРЕСА_1

Визнати право власності за ОСОБА_5 на 32,5 % будинку АДРЕСА_1

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 – відмовити.

Позов ОСОБА_5 задоволити частково.

Визнати недійсним договір дарування ? частини будинку АДРЕСА_1, укладений 01.06.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                                                                                   З.С.Павлів