Справа № 2-6474/10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

6 жовтня 2010  року

Рівненський міський суд

головуючий Мельник О.В.,

при секретарі Яремі Г.В.,

з участю позивача ОСОБА_1, його представника – адвоката ОСОБА_2,

представника співвідповідача ОСОБА_3

представника третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло,

встановив:

    У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та пояснили, що позивач з 1984 до 2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. У березні 1995 року на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» сторонами було здійснено приватизацію квартири АДРЕСА_1, а 9 березня 1995 року вони отримали свідоцтво про право власності на житло. Вважають, що приватизація квартири АДРЕСА_1 проведена в порушення вимог ст. 8 вказаного вище Закону України, оскільки письмова згода позивача  на приватизацію квартири була отримана шляхом обману через те, що він на момент підписання заяви не усвідомлював наслідків приватизації отриманої ним квартири, а саме того, що поряд з ним співвласником квартири також буде і ОСОБА_5. Таким чином приватизація квартири не відповідача його внутрішній волі, а була направлена на заволодіння відповідачем майном.

    Співвідповідач ОСОБА_5 та її представник на розгляд справи до суду не з’явились, подавши заяву про відкладення розгляду справи через захворювання ОСОБА_5. Про причину неявки представника відповідача суд поінформований не був.

    Представник співвідповідача Рівненської міської ради позовні вимоги не визнав з тієї підстави, що ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачає виключні повноваження місцевої ради й не передбачає повноваження щодо прийняття рішення про приватизацію державного житлового фонду. Окрім того, просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

    Представник третьої особи на стороні відповідача КП «Рівненське МБТІ» пояснила, що приватизація квартири сторонами була проведена у 1995 році на підставі спільної письмової заяви обох сторін. Будь-яких порушень під час вказаного процесу допущено не було. Окрім того, 23 травня 2008 року рішенням Рівненського міського суду було визнано право власності в ? частці за кожним із співвласників на вказану квартиру. Таке рішення набрало законної сили і було зареєстроване в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

    Вислухавши пояснення сторін та осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази , суд прийшов до наступного висновку.

    Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 22 лютого 1995 року, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, та будучи членами однієї сім’ї, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» звернулись до Фонду державно - комунального майна м. Рівне з письмовою заявою, в якій містилось прохання про передачу їм у приватну власність квартири АДРЕСА_1. Указана заява підписана власноручно ОСОБА_5 та ОСОБА_1, що не заперечувалось в судовому засіданні останнім.

9 березня 1995 року сторонам було видане свідоцтво про право власності на вказану квартиру, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_5 отримали квартиру у спільну сумісну власність.

    У 2002 році шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням Рівненського міського суду від 23 травня 2008 року, яке набрало законної сили, право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 було припинене і визнано за кожним з ним право власності на ? частку у праві власності на квартиру. Як вбачається із змісту вказаного рішення суду, ОСОБА_1 не заперечував, що у відповідності до рівних часток у праві спільної сумісної власності, частка ОСОБА_5 у спірній квартирі становить ?.

Суд не може прийняти до уваги твердження позивача про те, що приватизація квартири була здійснена шляхом обману у зв’язку з тим, що він не усвідомлював значення приватизації, а саме те, що співвласником квартири поряд з ним буде також ОСОБА_5, оскільки із змісту дослідженої судом письмової заяви сторін про приватизацію квартири чітко вбачається, що така заява містить прохання про передачу у приватну власність квартири сім’ї в складі двох чоловік. Окрім того, така заява була подана в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі під час спільного проживання у такій квартирі однією сім’єю, що встановлено судом із довідки ЖЕК № 3 про склад сім’ї від 08.02.1995 року.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).  

    За встановлених судом обставин на підставі досліджених доказів, суд позбавлений можливості стверджувати факт відсутності згоди позивача на приватизацію займаної ним та членом його сім’ї квартири. Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1 не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати на момент написання заяви про приватизацію 22.02.1995 року позивачем суду надано не було.

Отже, суд не може прийняти до уваги твердження позивача про те, що приватизація квартири не відповідала його внутрішній волі, не була направлена на встановлення цивільних прав. Після розірвання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 шлюбу, у сторін існували ряд судових спорів щодо порядку користування належної їм квартирою. При цьому, жодного разу до даного судового спору позивач не висловлював переконання щодо відсутності у нього внутрішньої волі на приватизацію квартири у спільну сумісну власність спільно з ОСОБА_5 та не вказував, що приватизація не була направлена на встановлення цивільних прав.

    Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

     На підставі викладеного, керуючись ст. 10,11,60,88,212,214,215 ЦПК України, суд,

вирішив:

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Рівненської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, видане 9 березня 1995 року – відмовити за безпідставністю позовних вимог.    

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя