ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

05.09.06 р.                                                                               Справа № 44/276пн                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Остапенко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Ремпобуттехніка” ЛТД (представники Браславський Р.Г., довіреність від 24.07.06 року, Дибов О.В., довіреність 01.09.06 року), до організації орендарів „Ремпобуттехніка” (представник до судового засідання не з’явився) та до товариства з обмеженою відповідальністю „Донецьк Медіа” (представник Очеретько О.В. довіреність від 10.02.06), про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення площею 700 м2, яке розташоване у місті Донецьку, по проспекту Ленінському 4а, укладеного 01.03.06 року між організацією орендарів „Ремпобуттехніка” та товариством з обмеженою відповідальністю „Донецьк Медіа”, а також про стягнення з організації орендарів „Ремпобуттехніка” суми упущеної вигоди у розмірі 118’690 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ремпобуттехніка” ЛТД (далі – Товариство) звернулося до суду з позовом до організації орендарів „Ремпобуттехніка” (далі – Організація) та до товариства з обмеженою відповідальністю „Донецьк Медіа” (далі – Фірма) про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення площею 700 м2, яке розташоване у місті Донецьку, по проспекту Ленінському 4а (далі – Приміщення), укладеного 01.03.06 року між Організацією та Фірмою (далі – Договір), а також про стягнення з Організації завданих збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 118’690 грн. Позовні вимоги Товариства ґрунтуються на протизаконності передачі Організацією Приміщення наймачеві Фірмі, оскільки Організація не є власником або володільцем речових прав відносно Приміщення, що є власністю Товариства, якому Приміщення передано у статутний фонд засновником. Позивач в частині стягнення збитків 118’690 грн. послався на норми статті 22 ЦК України, які вказують на те, що якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Представник Товариства Браславський Р.Г. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та надав витребувані судом додаткові документи. Повноваження представника Браславського Р.Г. та представника Дибова О.В. ґрунтувалися на довіреностях від 24.07.06 року та від 01.09.06 року, виданих директором Товариства Запорожцем С.І., призначеним на вказану посаду на зборах учасників Товариства від 15.06.06 року, згідно контракту та наказу № 1-к від 19.06.06 року. Представниками Браславським Р.Г. та Дибовим О.В. заявлене усне клопотання щодо витребування у Фірми договорів оренди стосовно Приміщення, які укладені до 01.03.06 року, а також докази оплати орендної плати по зазначених договорах.

До участі в судовому засіданні у якості представника Товариства 15.08.06 року також була допущена громадянка Сидоренко В.О., яка наполягала на наявності у останньої статусу директора Товариства на підставі протоколу загальних зборів учасників від 27.10.94 року та даних головного управління статистики в Донецькій області.

Судом також отримано клопотання про витребування додаткових доказів (з посиланнями на підробку позовної заяви), заява про залишення позову без розгляду та заява про відмову від позову, підписані виконувачем обов’язків директора Товариства Тимофєєвою І.П., повноваження якої підтверджуються наказом Товариства № 36/к від 07.07.06 року, підписаним директором Сидоренко В.О.

04.09.06 року через канцелярію суду отримано ще три заяви від 04.09.06 року про відмову від позову, підписані директорами Товариства Хвостовою Н.О., Смоляним В.І. та Кирилюком Д.В., повноваження яких обґрунтовані протокольними рішеннями зборів учасників Товариства від 17.08.06 року, 25.07.06 року та 07.08.06 року відповідно, за якими вказані посадові особи призначаються на посаду директора Товариства тимчасово, замість громадянки Сидоренко В.О.

Представник відповідача Організації до останнього судового засідання не з’явився, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання, наразі в судовому засіданні 15.08.06 року заперечив проти позову, зазначивши, що за даними відповідача, позивач у справі № 44/276пн Товариство жодних претензій до Організації не має, а єдиною особою, яка вправі здійснювати юридичні дії від імені Товариства є його директор Сидоренко В.О. З огляду на вказане, Організація просила суд припинити провадження у справі через відсутність предмету спору.

Відповідач Фірма надала суду відзив, зміст якого є повністю ідентичним відзиву Організації, через що Фірма просить суд припинити провадження у справі через відсутність предмету спору. Представник Фірми усно клопотав перед судом про відкладення слухання справи для надання можливості представнику Очеретьку О.В. ознайомитися з матеріалами справи, оскільки завдання на участь у справі № 44/276пн пан Очеретько О.В., за його словами, отримав лише 04.09.06 року.

З власної ініціативи суд витребував у Донецької філії АКІБ „УкрСибБанк” письмове підтвердження грошових розрахунків між Організацією та Фірмою на підставі Договору на суму 118’720 грн., а також 26.07.06 року на стадії підготовки справи до розгляду забезпечив позов шляхом накладення арешту на грошові кошти Організації на суму 118’720 грн. і заборони Організації здійснювати юридичні дії щодо користування та розпорядження Приміщенням.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки окремі ненадані суду сторонами матеріали (на кшталт пояснень щодо моменту та обставин виготовлення різних печаток Товариства з літерами „Д” та „№ 1” тощо) не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.  

Суд 05.09.06 року в судовому засіданні дослідив матеріали справи № 44/276пн, оголосивши зміст всіх доказів у справі сторонам процесу та присутнім особам.

В судовому засіданні оголошувалась перерва 05.09.06 року з 1620 до 1700 години, суд також перебував у нарадчій кімнаті для підготовки процесуального документу 05.09.06 року з 1717 години до 1750 години.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Товариства підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно плану приватизації, затвердженого керівником Фонду комунального майна Донецької міської ради 16.05.94 року, Організації, яка створена з метою викупу трудовим колективом державного майна, має бути переданий цілісний майновий комплекс, що орендується Організацією на підставі договору оренди з правом викупу від 01.10.92 року. До вказаного плану приватизації під номером 15 пункту 2.13.1 плану – внесено й головний корпус заводу (який у свою чергу складається з чотирьох корпусів), розташований в місті Донецьку по проспекту Ленінському 4а, до складу якого входить Приміщення.   

Згідно договору купівлі-продажу державного комунального майна від 02.06.94 року, який укладено на виконання Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Організація придбала у Фонду комунального майна Донецької міської ради відповідний цілісний майновий комплекс Донецького виробничого об’єднання „Ремпобутмаш”, розташований в місті Донецьку, по проспекту Ленінському 4а. Факт передання Організації Приміщення та в цілому споруди заводу підтверджено актом приймання-передачі приватизаційного майна від 18.10.94 року (пункт 21).

Статут Товариства затверджений рішенням зборів засновників від 27.10.94 року та 04.11.94 року цей статут зареєстровано виконавчим комітетом Ленінської районної  ради народних депутатів міста Донецька, у встановленому порядку видано розпорядження № 382/4р, тобто за змістом статті 26 ЦК УРСР, Товариство вважається створеним та наділеним цивільною правоздатністю з 04.11.94 року, на що додатково вказує виписка з ЄДР серії ААА № 094416.

Згідно пункту 7.2 статуту Товариства та статті 6 установчого договору Товариства, Організація зобов’язана внести до статутного фонду новоствореного суб’єкта господарювання цілісний майновий комплекс Організації, до якого входить і Приміщення, загальною вартістю 3’751’021’400 крб. (далі – ЦМК), що становить 90% статутного фонду Товариства. Другим засновником Товариства, який володіє 10-ма відсотками статутного фонду Товариства, визначено товариство з обмеженою відповідальністю „ДіК” (далі – Компанія) яке має внести Товариству 416’780’160 крб. грошових коштів.

Згідно статті 6 установчого договору Товариства, означене майно підлягає передачі не пізніше 1 року з моменту реєстрації Товариства, а оскільки сторони не виразили жодних заперечень проти факту внесення ЦМК до статутного фонду Товариства, суд вважає зобов’язання Організації в цій частині виконаними належним чином.

18.10.95 року розпорядженням виконавчого комітету Ленінської районної  ради народних депутатів міста Донецька № 312/2р внесено зміни до установчого договору та статуту Товариства, суттю яких є перерозподілення часток засновників у статутному фонді Товариства, зокрема, Організація має внести Товариству частину ЦМК вартістю 893’550’000 крб. (21% статутного фонду), а Компанія повинна передати решту майна ЦМК вартістю 2’857’471’400 крб. і додати грошові кошти 416’780’160 крб., що в цілому становить 79% статутного фонду Товариства.  

Виходячи зі змісту норм статті 26 Закону України „Про власність”, статей 12-13 Закону України „Про господарські товариства”, а також статей 66 ГК України та 115 ЦК України, застосування яких можливе на підставі пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (через продовження існування після 01.01.04 року спірних цивільних відносин), – Товариство є добросовісним набувачем та власником Приміщення, переданого останньому засновником Організацією у сукупності з іншим майном, яке входило у ЦМК. Таким чином, означене право власності Товариства на Приміщення виникло на законних підставах.

У відповідності до статті 49 Закону України „Про власність” та статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом.

Водночас, господарськими судами різних інстанцій на теперішній час вже встановлено низку фактів, які мають значення для вирішення цього спору, зокрема:

·          постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.08.06 року та рішенням господарського суду Донецької області від 08.06.06 року у справі № 19/370пн встановлено факт видачі 18.10.94 року Організації свідоцтва на право власності на майно ЦМК, у тому числі й на Приміщення; факт створення Товариства та визначення розміру часток засновників Товариства у статутному фонді новоствореного суб’єкта на момент його створення – 90% Організація та 10% Компанія; факт реєстрації 18.10.95 року змін та доповнень до статутних документів Товариства, згідно яких змінилось співвідношення часток засновників – 21% статутного фонду Товариства за Організацією та 79% статутного фонду Товариства за Компанією; факт незаконності скасування рішення виконавчого комітету, згідно якого 18.10.95 року внесено зміни та доповнення до статутних документів Товариства, згідно яких змінилось співвідношення часток засновників – 21% статутного фонду Товариства за Організацією та 79% статутного фонду Товариства за Компанією; факт визнання права власності Компанії на 79% статутного фонду Товариства.  

·          рішенням господарського суду Донецької області від 28.12.05 року у справі № 14/278пн Компанії відмовлено у скасуванні рішення зборів учасників Товариства від 11.10.95 року, згідно яких змінилось співвідношення часток засновників – 21% статутного фонду Товариства за Організацією та 79% статутного фонду Товариства за Компанією.

Означені судові рішення, по яких разом з іншими учасниками брали участь і сторони по справі № 44/276пн, набрали законної сили, тому встановлені ними факти не повинні доводитися знову при вирішенні справи № 44/276пн в порядку статті 35 ГПК України. Сторонами процесу № 44/276пн факти, викладені у судових рішеннях у справах №№ 14/278пн та 19/370пн – в загальному порядку не спростовані, а норми статті 124 Конституції України визначають обов’язковість виконання усіма суб’єктами судових рішень у справах №№ 14/278пн та 19/370пн.

За наведених вище обставин та фактів суд вважає безсумнівною наявність у Товариства права власності на передане позивачу засновником Організацією Приміщення, яке первісно входило у ЦМК, а також вважає таким, що не підлягає доведенню, факт наявності права власності Компанії та Організації на частки у 79% та 21% статутного фонду Товариства відповідно.

Таким чином, передавши Товариству відповідні внески до статутного фонду, Компанія та Організація в порядку статті 167 ГК України втратили право власності на передане Товариству майно, у тому числі й Приміщення, і отримали натомість корпоративні права – тобто, права особи, частка якої визначається у статутному фонді господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки Організації та Фірми, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір за своїм змістом та своєю правовою природою є договором майнового найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм статей 759-786 ЦК України. Таким чином, в силу статті 759 ЦК України, а також пункту 1.1 Договору Організація зобов’язалася надати, а Фірма – прийняти у строкове платне користування нерухоме Приміщення, причому за змістом Договору, права Організації на Приміщення визначені свідоцтвом на право власності № 26 від 18.10.94 року. Договір підписано керівником Організації Сидоренко В.О. та директором Фірми Антиповим І.Ю.

Зазначення Організацією в тексті Договору підстави права власності на предмет оренди (свідоцтво на право власності № 26 від 18.10.94 року) – суд вважає неправомірним, оскільки як зазначено вище, на момент укладення Договору право власності Організації на Приміщення вже перейшло до Товариства.  

Факт тимчасового користування Фірмою Приміщенням на підставі Договору – сторонами не заперечується.

Згідно платіжних доручень №№ 3259, 3481, 3627 та 3783 Фірма в період з 17.03.06 року до 13.06.06 року виконала грошове зобов’язання за Договором на загальну суму 118’720 грн. Цей факт додатково підтверджений листом Донецької філії АКІБ „УкрСибБанк” № 150/12-417 від 04.09.06 року.

Імперативні приписи статті 761 ЦК України передбачають, що право передання Приміщення у найом має власник речі, уповноважена особа або особа, якій належать майнові права. Наразі орендодавець Організація не довів суду того, що на момент укладення Договору Організація була наділеною відповідною компетенцією щодо укладення Договору на підставі закону або правочину, що є порушенням вказаних приписів статті 761 ЦК України. Крім того, за матеріалами справи, Організація порушила права власника Товариства на Приміщення через те, що Організація безпідставно ставилася до Приміщення, як до власного майна, протиправно реалізуючи речові права власника.

З огляду на висновки суду щодо неправомірності дій Організації стосовно передачі Приміщення у найом Фірмі через відсутність відповідних повноважень, в порядку частини 1 статті 203 та  статті 215 ЦК України Договір підлягає визнанню судом недійсним через невідповідність його змісту приписам статті 761 ЦК України.

Недійсні правочини не тягнуть за собою жодних правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з їх недійсністю, як це визначено статтею 216 ЦК України. Аналогічні висновки зроблені і в Постанові Пленуму Верховного суду України від 28.04.78 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, а також в роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”.

Втім, Договір є правочином оренди, тобто може бути визнаний судом недійсним лише на майбутнє, а частиною 2 статті 216 ЦК України встановлено, що у разі неможливості двосторонньої реституції за недійсним правочином, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, - сторони мають відшкодувати одне одному вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Фірма передала Організації плату за користування Приміщенням (118’720 грн.), тому суд вважає, що Фірма належним чином відшкодувала Організації вартість користування Приміщенням, тому наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК України – до Фірми судом не застосовуються.

Крім того, здійснення судом реституції за Договором у формі повернення Організації Фірмою орендованого Приміщення – грубо порушило би права належного власника Товариства, і призвело би до подальшого безпідставного використання правопорушником Організацією спірного майна. Водночас, позивач не заявляв суду вимог щодо повернення Приміщення власнику Товариству, а вихід судом за межі позовних вимог суперечив би статті 83 ГПК України та конституційному принципу змагальності та законності судочинства (стаття 129 Конституції України), тому суд вважає за необхідне не вирішувати в поточному спорі питання про повернення Фірмою Приміщення.

Означене не позбавляє Товариство права за звернення до суду з віндикаційною вимогою щодо витребування Приміщення з незаконного володіння Фірми.

Нормами статей 22 ЦК України та 244 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками у цьому випадку розуміються у тому числі неодержані постраждалою стороною доходи (упущена вигода), які управнена сторона одержала б у разі додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною, а розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Системно аналізуючи всі наведені вище обставини, факти, правові норми та правовідносини, суд дійшов висновку про наявність трьох складових, що необхідні для покладення на Організацію відповідальності за завдання збитків Товариству:

ь          наявність збитків (упущеної вигоди Товариства) у доведеному розмірі 118’720 грн., які протиправно отримані Організацією;

ь          вина керівника Організації, який без наявності відповідних повноважень уклав Договір;

ь          причинно-наслідковий зв’язок між винними діями Організації та завданням Товариству збитків у розмірі упущеної вигоди, яку б позивач міг отримати у разі належного дотримання Організацією вимог ЦК України та ГК України щодо порядку здійснення господарської діяльності.

Все означене свідчить про обґрунтованість та доведеність позовних вимог Товариства щодо стягнення з Організації суми збитків (упущеної вигоди) у розмірі 118’690 грн. Позивач висунув вимогу щодо стягнення збитків у меншому розмірі, ніж підлягає відшкодуванню Організацією, втім це є невід’ємним правом позивача.

Відносно легітимності повноважень посадових осіб та представників позивача Товариства, які зверталися до суду з позовною заявою, клопотаннями та заявами – суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Протоколом загальних зборів учасників Товариства від 27.10.94 року Компанія та Організація одностайно проголосували за призначення громадянки Сидоренко В.О. директором Товариства. Дані про означене внесенні також до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчать виписка з ЄДР серії ААА № 094416 та довідка головного управління статистики у Донецькій області № 7-22-206 від 02.08.05 року.

15.06.06 року представники Компанії, яка законно володіє 79% статутного фонду Товариства, провели загальні збори учасників Товариства, на яких прийнято рішення відсторонити від виконання службових обов’язків директора Товариства Сидоренко В.О., призначивши тимчасово виконуючим обов’язки директора громадянина Запорожця Сергія Івановича. Вказані збори є легітимними в силу статті 60 Закону України „Про господарські товариства”, оскільки на зборах були присутні представники засновника, який володіє 79% статутного фонду Товариства. Додатковим протоколом загальних зборів учасників Товариства від 15.06.06 року скориговано помилку, допущену у визначенні дати проведення зборів (15.06.06 року замість 15.07.06 року).

Між фізичною особою Запорожцем С.І. та Товариством укладено контракт від 19.06.06 року на виконання обов’язків директора Товариства.

Наказом Товариства № 1-к від 20.06.06 року громадянку Сидоренко В.О. відсторонено від виконання службових обов’язків директора Товариства, а виконувачем обов’язків директора Товариства призначено громадянина Запорожця С.І. Належних та допустимих доказів скасування наказу Товариства № 1-к від 20.06.06 року, або доказів звільнення в період з 20.06.06 року до 05.09.06 року Запорожця С.І. з посади виконуючого обов’язки директора Товариства – суду не надано, тому суд на момент прийняття судового рішення в порядку статті 28 ГПК України вважає Запорожця С.І. повноважним представником Товариства (директором) в силу закону та статутних документів Товариства, а Браславського Р.Г. та Дибова О.В. – повноважними представниками Товариства за довіреностями (за одностороннім правочином).

Заява про залишення позову без розгляду № 104/06 від 02.08.06 року, заява про відмову від позову № 101/06 від 02.08.06 року, а також клопотання про витребування доказів № 99/06 від 02.08.06 року, видані за підписом виконувача обов’язки директора Товариства Тимофєєвої І.П., судом до уваги не беруться, оскільки на момент їх видачі (02.08.06 року) за висновком суду виконувачем обов’язків директора Товариства був Запорожець С.І., а не Тимофєєва І.П.

Окрім того, наказ № 36/к від 07.07.06 року про призначення Тимофєєвої І.П. виконувачем обов’язків директора Товариства підписаний громадянкою Сидоренко В.О., яка на той час вже була відстороненою від виконання обов’язків директора Товариства наказом № 1-к від 20.06.06 року. Наказ Товариства № 36/к від 07.07.06 року не застосовується судом в порядку статті 4 ГПК України – як такий, що суперечить статті 62 Закону України „Про господарські товариства” в частині порядку керування Товариством, та підписаний неуповноваженою особою.    

Посилання громадянки Сидоренко В.О. на наявність її даних, як керівника Товариства, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – не є переконливим та таким, що тягне за собою юридичні наслідки, оскільки внесення даних до ЄДР є вторинним юридичним фактом, якому в будь-якому разі передує прийняття компетентних рішень виконавчими органами Товариства, у тому числі і рішення про відсторонення Сидоренко В.О. від виконання обов’язків директора Товариства та призначення директором Товариства Запорожця С.І.  

Три заяви про відмову від позову без номера від 04.09.06 року, отримані судом за вхідними номерами №№ 0244/32944, 0244/32943 та 0244/32942, та подані від імені директорів Товариства Хвостової Н.О., Смоляного В.І. та Кирилюка Д.В., не можуть розглядатися судом через недоведеність наявності у громадян Хвостової Н.О., Смоляного В.І. та Кирилюка Д.В. повноважень директора Товариства.

Зокрема, протоколами загальних зборів учасників Товариства від 25.07.06 року, від 07.08.06 року та від 17.08.06 року замість директора Сидоренко В.О. призначалися тимчасово виконуючі обов’язки Смоляний В.І., Кирилюк Д.В. та Хвостова Н.О. Вказані збори не є легітимними через відсутність передбаченого статтею 60 Закону України „Про господарські товариства” шестидесятивідсоткового кворуму, оскільки збори від 25.07.06 року, від 07.08.06 року та від 17.08.06 року проведені лише за участі представників Організації, яка володіє лише 21% статутного фонду Товариства, а зазначення у тексті протоколів зборів учасників Товариства від 25.07.06 року, від 07.08.06 року та від 17.08.06 року про те, що Організація є власником 90% статутного фонду Товариства, є помилковим та таким, що суперечить матеріалам справи № 44/276пн. Враховуючи вказане, протоколи зборів учасників Товариства від 25.07.06 року, від 07.08.06 року та від 17.08.06 року не застосовується судом в порядку статті 4 ГПК України – як такі, що суперечать статті 60 Закону України „Про господарські товариства” в частині мінімального кворуму зборів учасників Товариства.    

Усне клопотання позивача про витребування у Фірми договорів оренди стосовно Приміщення, які датовані до 01.03.06 року та документів на оплату – судом відхиляється, оскільки заявлене клопотання не має відношення до предмету спору у справі № 44/276пн.

Усне клопотання представника Фірми Очеретька О.В. про надання судом часу для ознайомлення представника Фірми з матеріалами справи відхиляється судом, оскільки відповідачем Фірмою вже виражена правова позиція у справі (відзив від 15.08.06 року № 272), наразі судом в судовому засіданні оголошено сторонам та присутнім особам зміст всіх доказів у справі, після чого від представника Фірми клопотань не надходило.

Таким чином, причиною виникнення спору є протиправне невизнання Організацією права власності Товариства на Приміщення, протизаконне укладення Організацією та Фірмою Договору, а також порушення Організацією норм Конституції України, ЦК УРСР, ЦК України, ГК України та інших норм, які регулюють режим права власності та користування корпоративними правами.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідачів.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.26 ЦК УРСР, ст.ст.115, 328, 392, 759-786 ЦК України, ст.66, 167, 224 ГК України, ст.ст.26, 48, 49 Закону України „Про власність”, ст.ст.12-13 Закону України „Про господарські товариства”, ст.ст.1, 2, 4, 22, 28, 35, 36, 43, 49, 66-68, 75, 78, 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

                    Задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю „Ремпобуттехніка” ЛТД до організації орендарів „Ремпобуттехніка” та до товариства з обмеженою відповідальністю „Донецьк Медіа” про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення площею 700 м2, яке розташоване у місті Донецьку, по проспекту Ленінському 4а, укладеного 01.03.06 року між організацією орендарів „Ремпобуттехніка” та товариством з обмеженою відповідальністю „Донецьк Медіа”, а також про стягнення з організації орендарів „Ремпобуттехніка” суми упущеної вигоди у розмірі 118’690 грн.

                    Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення площею 700 м2, яке розташоване у місті Донецьку, по проспекту Ленінському 4а, укладений 01.03.06 року між організацією орендарів „Ремпобуттехніка” та товариством з обмеженою відповідальністю „Донецьк Медіа”.

Стягнути з організації орендарів „Ремпобуттехніка” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Ремпобуттехніка” ЛТД суму упущеної вигоди 118’690 грн., а також відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 635,95 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Донецьк Медіа” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Ремпобуттехніка” ЛТД відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 635,95 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

          

Суддя                                                                         Мєзєнцев Є.І.