Справа № 2-3720/10  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

  01 жовтня 2010 року                 місто Маріуполь  

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:  

головуючого судді Мельник І.Г.,  

при секретарі Догаєвій А.В.,  

за участю представника позивача ОСОБА_1,  

представника відповідача Пачкова Д.В.,  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,  

треті особи Приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької  

області Апалько М.Ю.  

Приватний нотаріус міського Дніпропетровського нотаріального округу  

Бондар І.М.  

ВСТАНОВИВ:  

  08 квітня 2010 позивач звернувся із позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заявлених вимог вказував, що 11 листопада 2009 року, приватним нотаріусом міського Дніпропетровського нотаріального округа Бондар І.М. був вчинений виконавчий надпис,   відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на належну йому квартиру АДРЕСА_1. Вказував, що дана квартира за договором іпотеки №   PML-102/200/2006,   посвідченого приватним нотаріусом Апалько М.Ю. 30 травня 2006 року за реєстром № 468 була передана в заставу АКБ «Райффайзенбанк Україна», для забезпечення кредитного договору №   ML-102/200/2006 від 23 травня 2006 року   укладеного ОСОБА_3  

Вважає, що нотаріус не мала права видавати виконавчий надпис, тому, що відповідно до вимог п.282, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси вчиняють виконавчий напис для стягнення заборгованості тільки , якщо ця заборгованість або інша відповідальність боржника підтверджена документально є безспірною та не потребує додаткового доказування.  

16 червня 2010 року  ОСОБА_3 подав в суд заяву про зміну позовних вимог, в якої вказує, що станом на 11 листопада 2009 року, то б то на час видачі виконавчого напису заборгованість за кредитом складала 15744 доларів США, нотаріусом же виконавчому напису вказана інша сума заборгованості 16617,65 доларів США. Дані обставини підтверджують, що заборгованість, яка вказана виконавчому напису нотаріусом не є безспірною і потребує додаткового доказування.  

15 липня 2010 року  позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, про визнання недійсними з моменту їх укладення кредитного договору та договору поруки.   В обґрунтування заявлених вимог посилався на наступне.  

23 травня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк» та позивачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ML102/200/2006 (надалі Договір). За умовами договору банк зобов’язався надати позивачу кредитні кошти шляхом перерахування з кредитного рахунку на поточний позичальника у сумі 16904 доларів США, а позичальник зобов’язався отримати кредит, повернути суму кредиту до 24 травня 2021 року, сплатити за користування кредитом відсотки у розмірі 11% річних. Повернення кредиту необхідно здійснювати щомісячними платежами у розмірі 193,51 доларів США, про що було підписано графік.  

30 травня 2006 року у забезпечення виконання зобов’язань за Договором між АКБ «Райффайзенбанк» та позивачем ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким позивач передав відповідачу в іпотеку  нерухоме майно (предмет іпотеки) - квартиру АДРЕСА_2.  

Позивач вважає, що Кредитний договір має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України, як такий, що протирічить діючому законодавству. Так, позивач вказує, що кредитний договір про надання у кредит Банком іноземної валюти не відповідає вимогам ст. ст. 524, 533 ЦК України (зобов’язання має бути виражене та має виконуватися у грошовій одиниці України – гривні), вимогам ст. 3 ЦК України (принципами цивільно-правових відносин є їх справедливість, добросовісність та розумність). На думку позивача умови кредитного договору про надання кредиту в іноземній валюті (доларах США) є несправедливими, так як зростання курсу долару США призвело позивачів до неможливості виконання зобов’язань за договором, а в зв’язку з цим і усі ризики щодо зростання курсу іноземної валюти лягли на позивачів. У відповідності з ч.5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено чи визнано недійсним.  

За положеннями ч.2 ст. 548 ЦК України, у разі визнання кредитного договору недійсним, підлягають визнанню недійсними і договори, укладені у забезпечення кредитних зобов’язань, так як недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.  

Крім того, посилався на положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме, що при укладенні спірного кредитного договору у Банку була відсутня індивідуальна ліцензія на укладання саме вказаного договору, як того вимагає п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету.  

  Ухвалою суду від 18 серпня 2010 року були об’єднані в одне провадження цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.  

  У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та надав пояснення аналогічні викладеним у позові, крім того, пояснив, що брав кредит у банку на споживчі цілі, а саме для бізнесу в доларах США, так як банк давав під менші проценті.    

  Представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі усної заяви, позовні вимоги позивача підтримав та просив їх задовольнити. Надав пояснення, що є аналогічними викладеним у позові.  

  Представник відповідача ПАТ «ОТП Банк» Пачков Д.В., що діє за довіреністю, проти позовних вимог заперечував, надавши суду заперечення, в яких вказує, що при укладенні 23 травня 2006 року кредитного договору між Банком та ОСОБА_3 були дотримані усі вимоги діючого законодавства, а саме, у відповідності з положеннями ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Закону України «Про банки та банківську діяльність». Посилання позивачів на відсутність у Банку індивідуальної ліцензії на укладання конкретного кредитного договору, як на підставу визнання договору недійсним, не ґрунтується на законі, так як для надання кредиту в іноземній валюті необхідна генеральна ліцензія Національного банку України, яка відповідачу видавалася, а також видавалися дозволи на здійснення певних видів банківських операцій.  Кредитний договір укладався сторонами добровільно, позивач з умовами договору був згодній, про що свідчить наявність його підписи під договором.  

Крім того, представник відповідача вказував, що позивачем в якості забезпечення зобов’язань по кредитному договору між  Банком та ОСОБА_3 30 травня 2006 року був укладений договір іпотеки, відповідно до якого позичальником було передано в іпотеку нерухоме майно квартира АДРЕСА_3. В зв’язку з тим, що станом на 30 вересня 2009 року загальна сума заборгованості позичальника складала 16617,65 доларів США, банк відповідно до ст..35 Закону України «Про іпотеку» направив боржнику іпотечне повідомлення № 102-4-2245 у якому вимагав погасити заборгованість в повному обсязі протягом 30 (тридцяти) днів з моменту направлення цього повідомлення. Так як вищезазначена вимога не була виконана, Банк був змушений звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме за вчиненням виконавчого напису нотаріуса, який вчинено з дотриманням вимог чинного законодавства.  

Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. до судового засідання не з'явилась, її інтереси по довіреності представляє Пачков Д.В., при цьому надала суду письмові заперечення, в яких вказала, що позовні вимоги ОСОБА_3 не визнає у повному обсязі, вважає їх не обґрунтованими та незаконними. Банк скористався правом передбаченим ст.33 Закону України “ Про іпотеку” та положеннями іпотечного договору №   PML-102/200/2006.   В свою чергу, з її боку були виконанні у повному обсязі положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та положення Закону України “Про нотаріат ”. Крім того, зазначила, що банком їй були надані усі необхідні документи, які підтверджують заборгованість та право вимоги до боржника, заяву та правовстановлюючі документи банку.  

  Третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Апалько М.Ю. до судового засідання не з'явилась, надав заяву про розгляд справи за її відсутністю, при цьому надала суду письмові заперечення, в яких вказала, що позовні вимоги ОСОБА_3 не визнає у повному обсязі, вважає їх не обґрунтованими. 30 травня 2006 року вона посвідчила договір іпотеки між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правоприємником якого виступає АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 Договір нею був укладений на підставі усіх вимог документів, попередньої консультації сторін за договором та з урахуванням усіх вимог діючого законодавства України.    

  Вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, і прийшов до такого висновку з наступних підстав.    

  23 травня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк» та позивачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ML102/200/2006 (надалі Договір). За умовами договору банк зобов’язався надати позивачу кредитні кошти на споживчі цілі шляхом перерахування з кредитного рахунку на поточний позичальника у сумі 16904 доларів США, а позичальник зобов’язався отримати кредит, повернути суму кредиту до 24 травня 2021 року, сплатити за користування кредитом відсотки у розмірі 11% річних. Повернення кредиту необхідно здійснювати щомісячними платежами у розмірі 193,51 доларів США, про що було підписано графік.  

Відповідно до частини № 2 вищевказаного кредитного договору від 23 травня 2006 року, позивач ОСОБА_3 отримав кредит в два траншу на відкритий поточний рахунок.  

Також, 30 травня 2006 року у забезпечення виконання зобов’язань за Договором між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк» та позивачем ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №PML-102/200/2006, за яким в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_2.  

Відповідно до Статуту,  Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов’язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», яке в свою чергу є правонаступником  усіх прав та обов’язків Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна».  

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серія А01 №370771 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як юридична особа 02 березня 1998 році, а 30 червня 2009 року були внесені зміни до свідоцтва про державну реєстрацію за № 10681050030005865.        

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.  

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.  

Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.  

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93 (далі - Декрет).  

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.  

Відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.  

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.  

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.  

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.  

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.  

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.  

Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).  

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.  

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.  

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.  

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.  

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Акціонерному  комерційному банку «Райффайзенбанк Україна» (нині Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк») банківську ліцензію N 191 від 03 грудня 2001 року на право здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також дозвіл N 191-1 від 03 грудня 2001 року на здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», згідно з додатком до дозволу. У вказаному додатку до дозволу № 191-1 від 03 грудня 2001 року визначений вичерпний перелік операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.  

Посилання позивача на пункт "г" частини 4 статті 5 Декрету, суд вважає безпідставними.  

До спірних правовідносин підлягає застосуванню п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету. Відповідно до вказаного пункту ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.  

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.  

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.  

Посилання позивача на те, що укладений кредитний договір суперечить загальним засадам цивільно-правових відносин, визначених ст. 3 ЦК України, а саме, засадам справедливості щодо умов договору, то такі посилання не ґрунтуються на законі.  

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.  

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  

За положеннями ст. 36 Закону України "Про Національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.  

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.  

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.  

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.  

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.  

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.  

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику, а тому посилання позивача на несправедливості умов договору щодо його валюти, є не обґрунтованими.  

Також, виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.  

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.  

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.  

Враховуючи, що суд прийшов до переконливого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсним договору, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору.  

Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір та договір, укладений в забезпечення виконання кредитного договору, у відповідності до його умов та законодавства.  

  Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також не підлягають задоволенню із наступних підстав.  

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавча, а за відсутністю таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Відповідно до ст.33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або  неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням  шляхом  звернення  стягнення  на предмет іпотеки.  Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду,  виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.  

Відповідно до пункту 5.2 і) договору іпотеки №PML-102/200/2006 від 30 травня 2006 року, у разі порушення Іпотекодавцем будь-яких із його зобов’язань за ст..5 цього Договору, Іпотекодержатель має право на негайно виконання Іпотекодавцем боргових зобов’язань, за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.  

  Пунктом 6.2     Іпотечного договору передбачено право Іпотекодержателя задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин (далі – «Іпотечні Випадки»): а) несплати Іпотекодавцем Іпотекодержателю будь-якої суми  у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі.  

Пунктом 6.4.2 Іпотечного договору, при виникненні Іпотечного Випадку Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю Іпотечне Повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в цьому Договорі) з  вказівкою про загальну суму боргових зобов’язань та граничний  строк погашення боргових зобов’язань. У випадку непогашення Іпотекодавцем боргових зобов’язань у строк, передбачений у Іпотечному Повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов’язань, вказаному в Іпотечному Повідомленні.  

У відповідності до умов пункту 1.5.1 статі 1  частини 2 Кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів. Пунктом 1.5.1.1. статті 1 частини 2 цього Договору, передбачується, що проценти сплачуються Позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк передбачений у графіку платежів.    

Таким чином при не виконанні зобов’язання належним чином є у відповідності з умовами пункту 6.2 Договору іпотеки – Іпотечним Випадком.  

30 вересня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» було спрямоване іпотечне повідомлення-вимога №102-4-2245 на адресу ОСОБА_3, останнього з боку банку попереджено про наявність Іпотечного Випадку, то б то заборгованості за кредитним договором №   ML-102/200/2006 від 23 травня 2006 року у загальній сумі 16617,65 доларів США,   запропоновано сплатити заборгованість протягом 30 днів з моменту направлення даного іпотечного повідомлення. Згідно поштового повідомлення 03 жовтня 2009 року зазначена вимога отримана особисто позивачем (а.с.73 том 1).  

  11 листопада 2009 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. з заявою  № 22-11-11-4/5512-17 про вчинення виконавчого напису, посиланнями на кредитний договір №   ML-102/200/2006 від 23 травня 2006 року, іпотечний договір №   PML-102/200/2006 від 30 травня 2006 року укладеними між   акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та   ОСОБА_3 , а також з посиланнями на обставини повідомлення ОСОБА_3 про виникнення та розмір заборгованості, крім того, нотаріусу вказані обсяги заборгованості за кредитним договором на момент подання заяви. До заяви додано письмові додатки: іпотечний договір   №   PML-102/200/2006 від 30 травня 2006 року; кредитний договір №   ML-102/200/2006 від 23 травня 2006 року; досудова вимога банку № 102-4-2245 від 30 вересня 2009 року, яка вручена особисто боржнику;   розрахунок заборгованості по непогашену кредиту та нарахованим процентам станом на 30 вересня 2009 року (а.с.67-69 том 1).  

  Відповідно до ст.87 Закону України “Про нотаріат” для стягнення грошових  сум  або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах,  що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення    заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.  

  Відповідно до пункту 284 Наказу Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 №20/5 “Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують      безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший  строк  давності,  виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів,  за  якими  стягнення  заборгованості провадиться у безспірному  порядку,  затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом  яких  може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло  право примусового стягнення боргу.  

  Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 “Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів” для  одержання  виконавчого  напису  подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.  

  Відповідно до виконавчого напису приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 11 листопада 2009 року запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру  79, розташовану в  будинку 17 по провулку Ровенський місті Маріуполі, що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2005 року і зареєстровану на праві власності в БТІ міста Маріуполя. Згідно довідки нотаріуса були оглянуті оригінали документів, у тому числі:  іпотечний договір   №   PML-102/200/2006 від 30 травня 2006 року; кредитний договір №   ML-102/200/2006 від 23 травня 2006 року; досудова вимога банку № 102-4-2245 від 30 вересня 2009 року   з поштовим повідомленням; розрахунок заборгованості по непогашеному кредиту та нарахованим процентам станом на 30 вересня 2009 року.  

  Суд не може погодитесь з посиланнями позивача та його представника, що при вчинені виконавчого напису з боку нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. не була перевірена безспірність   відповідальності боржника, яка підтверджена документально, так як при вчинені виконавчого напису нотаріусом були перевірені надані банком документи і виконавчий напис був вчинений у відповідності  з вимогами п.п.282, 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст..ст.87,88 Закону України «Про нотаріат», ст..35 Закону України «Про іпотеку».  

Таким чином суд не знаходить підстав   для визнання виконавчого напису приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 11 листопада 2009 року   про звернення стягнення за договором іпотеки № PML-102/200/2006 від 30 травня 2006 року на квартиру АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню,   оскільки відповідає вимогам статей 34, 36, 87, 88 Закону України ?ро нотаріат", вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 “Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів” та положенням Наказу Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 №20/5 “Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”.  

На підставі ст. ст. 3, 203, 215, 192, 524, 526, 533, 1054 ЦК України, положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», положень Закону України   ?ро нотаріат", положень   Закону України «Про іпотеку»,   положень Наказу Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 №20/5 “Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,   Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»,   Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 “Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів”,   ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,  –  

  ВИРІШИВ:  

  У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” про захист прав споживачів, про визнання недійсними   кредитного договору № ML-102/200/2006 від 23 травня 2006 року, укладеного між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3; про визнання недійсним договору іпотеки  № PML-102/200/2006 від 30 травня 2006 року, укладеного між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3; визнання виконавчого напису, вчиненого 11 листопада 2009 року приватним нотаріусом міського Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстром № 10794 про звернення стягнення за договором іпотеки № PML-102/200/2006 від 30 травня 2006 року на квартиру АДРЕСА_1, таким що не підлягає виконанню   - відмовити.  

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя  в 10-дений строк з дня проголошення рішення.  

    Суддя