РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

    Справа № 2-721  

2010 р.  

    14 жовтня 2010 р.  

м. Коломия  

  Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:  

головуючого – судді Веселова  В.М.,  

секретаря – Максим’юк М.А.,  

з участю позивача – ОСОБА_1  

відповідачів – голови Малоключівської с/р ОСОБА_2,ОСОБА_3,ОСОБА_4,ОСОБА_5  

представника відповідача ОСОБА_6 -  ОСОБА_7  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до виконкому Малоключівської сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання незаконними записів в погосподарську книгу, визнання незаконним рішення виконкому Малоключівської сільської ради, визнання нечинним свідоцтва про право власності на будинок та частково нечинним договору дарування частини будинку, визнання права власності на частку в майні колишнього колгоспного двору,-  

ВСТАНОВИВ:  

  Позивач    звернувся з позовом до виконкому Малоключівської сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання незаконними записів в погосподарську книгу, визнання незаконним рішення виконкому Малоключівської сільської ради, визнання нечинним свідоцтва про право власності на будинок та частково нечинним договору дарування частини будинку, визнання права власності на частку в майні колишнього колгоспного двору, посилаючись на те, що він з часу народження є членом селянського (до 15.04.1991 року колгоспного) двору, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1.Вказує,що йому стало відомо, що рішенням виконкому Малоключівської сільської ради № 7 від 22.02.2005 року, визнано право спільної часткової власності на вищевказане будинковолодіння за ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_10. Наведене підтверджується довідкою Малоключівської сільської ради № 15/02-32/06 від 11.03.2009 року. На підставі вказаного рішення, виконком Малоключівської сільської ради 27 квітня 2005 року видав свідоцтво про право власності на вказаний будинок, згідно якого ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_10 належало по 1/5 частині даного будинковолодіння. Однак, станом на 15 квітня 1991 року він також, як і вищевказані особи, мав право на частку в майні цього колгоспного двору.Таким чином, йому належить на праві власності 1/8 частина будинковолодіння,тому просить визнати нечинним свідоцтво про право власності на нерухоме майно – будинок АДРЕСА_1,  яке видане виконкомом Малоключівської сільської ради 27.04.2005 року, а також визнати частково нечинним , посвідчений 14.07.2005 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_11 договір дарування 1/5 частини житлового будинку,в частині дарування ОСОБА_9, ОСОБА_3 3/40 частин будинковолодіння за АДРЕСА_1,оскільки  04 липня 2005 року ОСОБА_9 по договору дарування, посвідченому приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим номером Д-472, подарував 1/5 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_3, в той час, як він вправі був подарувати тільки свою 1/8 частину спірного будинковолодіння.  Вказує на той факт,що виконком Малоключівської сільської ради безпідставно вніс запис в по господарську книгу про утворення колгоспного двору в 1991 році, особовий рахунок №272,оскільки його батько,який був головою колгоспного двору, згоди про створення даного колгоспного двору не надавав. В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив визнати незаконними записи в погосподарську книгу, визнати незаконним рішення виконкому Малоключівської сільської ради, визнати нечинним свідоцтво про право власності на будинок та частково нечинним договору дарування частини будинку, а також визнати за ним право власності на 1/8 частину в майні колишнього колгоспного двору .  

Відповідачі,їх представник  в судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнали.  

Так, голова  Малоключівської сільської ради вказав,що позивач дійсно був прописаний (зареєстрований) за адресою колгоспного двору , АДРЕСА_1, з 21.12.1989 року по 30.12.1991 року знаходився в лавах ОСОБА_12 армії, а 30.12.1991 року був виписаний за адресою АДРЕСА_2. З травня 1995 року і по даний час він фактично проживає в господарстві своєї дружини ОСОБА_13 в АДРЕСА_3  

Представник відповідачів вказав,що будинок,на який претендує і вказує  позивач в своїй позовній заяві, АДРЕСА_1 на даний час є господарською спорудою – стайнею, що підтверджується відповідною довідкою Коломийської МБТІ. За даною адресою знаходиться ще один новозбудований будинок, який введений в експлуатацію у 2005 році, на який отримано право- встановлюючий документ відповідачами, однак позивач не може на нього претендувати,оскільки він його не будував, не має жодного правовстановлюючого документу на цей будинок. Крім цього, відповідачем ОСОБА_4 в судове засідання було надано заяву про застосування строків позовної давності.  

Суд, заслухавши пояснення позивача,відповідачів,представника відповідачів, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.  

Судом встановлено,що позивач народився і проживав в  с.Малий Ключів. В період з 21.12.1989р. по 30.12.1991 р.  він служив в лавах ОСОБА_12, а з  30.12.1991 р.  був прописаний (зареєстрований) в АДРЕСА_2, по місцю оживання бабусі. Ці дані підтверджуються господарською книгою №3 Малокілюівської сільської ради, яка була оглянута в судовому засіданні,копії долучені до матеріалів справи. Як свідчить довідка Малоключівської сільської ради від 12.03.2010 року №196 фактично позивач проживає в господарстві своєї дружини  ОСОБА_13 за адресою АДРЕСА_3 з 1995 року з часу свого одруження. Згідно дослідженого паспорту позивача - його місце реєстрації є АДРЕСА_1 Коломийського району Івано-Франківської області з 30 листопада 1991 року.  

Як вбачається з пояснень сторін позивач та відповідач є в родинних стосунках – є рідними братом та сестрою, тобто особами, які постійно підтримували родинні стосунки та зв’язки. Як вбачається з паспорта позивача, він знав,що є зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 з моменту реєстрації, тобто з 30 листопада 1991 року. Позивачу було відомо про те,що  будується будинок,здійснювався договір дарування та приймались рішення щодо оформлення права власності на новозбудований будинок та отримання відповідачами – родиною - правовстановлюючих документів. Однак  стосунки між сторонами зіпсувались після смерті батька, стали напруженими,що і стало підставою для звернення позивача до суду.  

Згідно ст..56 ЦК позовна давність це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права.У відповідності до ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності становить -3 (три) роки. У відповідності до ст.. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа  довідалась, чи могла довідатись про порушення свого права або про особу,яка його порушила. Оскільки акт на право власності було видано 22 лютого 2005 року,записи в по господарську книгу були вчинені у 1989-1990 роках, тобто позивач втратив право на звернення до суду,оскільки він знаючи,що був зареєстрований в спірному господарстві з 30.11.1991  року не скористався своїм право на звернення до суду протягом 20 років,жодних клопотань про поновлення строку на звернення до суду в засідання не подав.  

Згідно ст.267  ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.  

Відповідачами  та їх представником до суду було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки  позивач звернувся з  позовною заявою 22 лютого 2010 року, пропустив строк позовної давності,не подав клопотання про його відновлення, не навів причин поважності пропущення строку.  

Згідно із ст.319 ЦК України   власник володіє, користується , розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 321 ЦК України  встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим в його здійсненні. У відповідності до ст.325 ЦК України  фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна.  

У відповідності до ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою,може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право,згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. Позивач ніколи не був  власником майна, свідоцтво про право власності та рішення виконкому сільської ради щодо якого оскаржує.  

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України  кожна особа має право в порядку, встановлену  цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів. У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим у відповідності до норм ЦПК в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Судом було надано рівні права  сторонам процесу щодо подання доказів,їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості, однак позивач не зміг довести суду,що йому було невідомо щодо оформлення права власності на будинок, частку з якого  він просить виділити йому, так само не надано жодних доказів того, що його померлий батько не надавав жодної заяви про поділ колгоспного двору.  

Твердження позивача про те,що він дізнався про своє порушене право у 2009 році судом не береться до уваги,оскільки це спростовується паспортом позивача з реєстрацією від 30 листопада 1991 року,який він пред’явив в судовому засіданні,та копію надав в матеріали справи.Посилання позивача на  Закон України «Про власність» та п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судом не беруться до уваги, оскільки позивач не довів , що він не менше трьох років підряд до 15.04.1991 року  брав участь своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору. Також судом не приймаються до уваги твердження позивача про те,що поділ господарств відбувся без згоди його батька та брата, оскільки жодним документами, чи показаннями свідків цей факт позивач суду не довів.Таким чином, суд не вбачає порушення права власності позивача як члена колишнього колгоспного двору, а отже відсутні підстави для визнання  рішення виконкому Малоключівської сільської ради за №7 від 22.02.2005 року незаконним, і відповідно визнання нечинним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, та договору дарування  нечинним в частині дарування 3/40 частини будинковолодіння ОСОБА_3.  

На підставі  ст.ст. 256,261,267 ЦК України, та керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд , -  

  ВИРІШИВ :  

  В задоволенні позову відмовити.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.  

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подана протягом десяти днів, з дня проголошення рішення, через Коломийський міськрайонний суд.  

  СУДДЯ                       Веселов В.М.