Справа № 22-ц-4579/10 Головуючий в 1 інстанції : Шмідт С.А.
Категорія : 34 Доповідач : Данилюк В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“15” жовтня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Завидовської-Марчук О.Г.,
суддів Данилюк В.А., Антонюк К.І.
при секретарі Дуткіній Ж.П.
з участю :
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду від 22 липня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
В апеляційній скарзі на рішення Турійського районного суду від 22 липня 2010 року позивач ОСОБА_1, посилаючись на неповне з»ясування та недоведеність судом обставин справи, які мають значення для її вирішення, порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Зазначеним рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.
В даному судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав і просив скаргу задовольнити, відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об»єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить корова української чорно-рябої молочної породи, 1999 року народження, яка 3 серпня 2009 року повернулася з пасовиська з ушкодженням лівої дійки посередині по кругу довжиною близько 3-х см до молочного каналу. Корові було призначене лікування за рахунок власника, вартість лікування становить 236,87 грн., повне одужання корови неможливе, причини походження вказаної рани встановити неможливо.
Позивач вважає, що його корову покусала собака, яка належить відповідачу, оскільки саме 3 серпня 2009 року відповідач випасав громадську худобу і був на пасовиську з собакою, а тому просив відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду за рахунок відповідача.
З пояснень сторін та показів свідків встановлено, що дійсно під час випасання худоби відповідачем ОСОБА_2 на пасовиську бігала його собака, яка гавкала на корів, однак будь-яких доказів того, що ця собака вкусила корову і ушкодження вимені корови позивача було спричинено саме укусом собаки не встановлено, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди як з власника джерела підвищеної небезпеки, тобто за ст.1187 ЦК України.
Судом також встановлено, що громадою, члени якої по черзі випасають громадську худобу і членами якої є позивач та відповідач, жодним чином не визначено відповідальності пастуха за стан ввіреної йому худоби, так як з цього приводу не укладено жодних письмових договорів та це питання членами громади не обговорювалося.
Відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов»язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Суд правильно зазначив, що поодинокі усні заяви деяких членів громади про їх бажання стягнути з пастуха спричинену їм під час випасання худоби шкоду, не засвідчують волю всіх членів громади до настання таких правових наслідків, як повна матеріальна відповідальність пастуха, а тому такий правочин не можна вважати вчиненим на підставі зазначеної норми закону.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дослідженими в судовому засіданні доказами не доведено вини відповідача, а також його дій чи бездіяльності, що призвели до ушкодження корови позивача під час її випасання ним, а тому відсутні підстави для стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідача на користь позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що вина відповідача підтверджується постановою про адміністративну відповідальність від 16.11.2009 року, не заслуговують на увагу, оскільки з даної постанови убачається, що ОСОБА_2 було притягнуто до адмінвідповідальності за ст.154 ч.1 КУпАП, тобто за вигулювання ним собаки без намордника, і зі змісту постанови, а також протоколу про вчинене адмінправопорушення не можна зробити висновок про те, що собака вкусила корову.
Інші доводи були предметом дослідження судом першої інстанції і суд дав їм правильну юридичну оцінку, а тому доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Отже, рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Турійського районного суду від 22 липня 2010 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: