У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
28.09.07 Справа №2/3/2016
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кагітіна Л.П. судді Кагітіна Л.П. , Мірошниченко М.В. , Яценко О.М.
при секретарі: Соколові А.А.,
за участю представників:
позивача: Рязанцев С.В. – довіреність б/н від 12.01.2007 р.;
відповідача: Теремецька О.О. – довіреність № 10/9209-108 від 29.12.2006 р.;
третьої особи: не з’явився
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ на ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.05.2007 року у справі № 2/3/2016
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна виконавча служба Ленінського району м. Запоріжжя, м. Запоріжжя
про стягнення 102311,27 грн.
за заявою про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року у справі № 2/3/2016 таким, що не підлягає виконанню
Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго», м. Запоріжжя звернулося до господарського суду Запорізької області із заявою про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року у справі № 2/3/2016 таким, що повністю не підлягає виконанню.
Ухвалою господарського суду Запорізької області (суддя Даценкоё Л.І.) від 30.05.2007 року у справі № 2/3/2016 визнано наказ господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року по справі № 2/3/2016 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя на користь Колективного підприємства Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ) 102311 грн. 27 коп. основного боргу, 7199 грн. 02 коп. – збитків від інфляції, 1095 грн. 11 коп. державного мита та 69 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалу суду мотивовано тим, що згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошові вимоги позивача у цій справі вважаються погашеними, оскільки його вимоги виникли до порушення господарським судом Запорізької області 12.12.2001 року провадження у справі № 5/5/466 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» і не заявлені в процедурі банкрутства.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ не погодилося із вказаною ухвалою суду та звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду запорізької області від 30.05.2007 року та прийняти нове рішення, яким відмовити відповідачу у задоволенні заяви про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року по справі № 2/3/2016 таким, що не підлягає виконанню. Вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали порушені норми ст. 58, ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України та п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод людини».
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.07.2007 року у справі № 2/3/2016 апеляційний розгляд справи призначено на 05.09.2007 року.
Розпорядженням Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2462 від 04.09.2007 року справу № 2/3/2016 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Кагітіна Л.П. (доповідач), судді: Зубкова Т.П., Яценко О.М., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду.
Ленінський відділ Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що на даний час виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Запорізької області № 2/3/2016 від 15.02.2002 р. перебуває у Ленінському відділі ДВС ЗМУЮ та залишається зупиненим.
05.09.2007 р. до Запорізького апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд» надійшло пояснення із судовою практикою щодо спірного питання.
Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго», м. Запоріжжя у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. Вважає оскаржувану ухвалу суду законною та обґрунтованою. Вказує на те, що наказ господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року у справі № 2/3/2016 не підлягає виконанню, оскільки обов’язок Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» перед позивачем відсутній, оскільки вимоги позивача на підставі ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вважаються погашеними. Вважає, що право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.05.2007 р. у справі № 2/3/2016 не порушено.
В судовому засіданні 05.09.2007 року оголошувалася перерва до 28.09.2007 року.
У письмових поясненнях позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини та вказує, що в даному випадку, порушеним є право позивача на справедливий судовий розгляд (право на суд), що включає і виконання судового рішення.
У доповненні до відзиву на апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не надає права конкурсному кредитору (після порушення справи про банкрутство) заявляти до боржника грошові вимоги поза справою про банкрутство, і вказаний закон не містить будь-яких виключень для осіб, які не знайомилися з публікацією і не заявляли своєчасно вимоги до боржника відповідно до приписів закону. Вважає, що оскаржувана ухвала господарського суду першої інстанції не порушує норми ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України.
Розпорядженням Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2691 від 27.09.2007 року справу № 2/3/2016 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Кагітіна Л.П. (доповідач), судді: Мірошниченко М.В., Яценко О.М., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду.
В судовому засіданні 28.09.2007 р. представники позивача та відповідача підтримали свої доводи та заперечення.
Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час і місце розгляду справи третя особа була попереджена належним чином. Враховуючи достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.
За заявою представників сторін, апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.
По закінченні судового засідання, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 106 вказаного кодексу також передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.02.2002 року у справі № 2/3/2016 (суддя Колодій Н.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя на користь Колективного підприємства Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ) 102311 грн. 27 коп. основного боргу, 7199 грн. 02 коп. збитків від інфляції, 1095 грн. 11 коп. державного мита, 69 грн. 00 коп. в відшкодування вартості послуги за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення вступило у законну силу.
15.02.2002 року господарським судом Запорізької області на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2002 року у справі № 2/3/2016 видано наказ № 2/3/2016.
26.03.2002 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного наказу суду.
12.12.2001 року господарським судом Запорізької області порушено справу № 5/5/466(01) про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго».
29.03.2002 року зупинено виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року № 2/3/2016, у зв’язку із введенням ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2001 року у справі № 5/5/466(01) мораторію на задоволення вимог кредиторів Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго».
Відповідач вважає, що оскільки позивач є конкурсним кредитором Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», яким у встановлений законом термін, не була подана заява про грошові вимоги в рамках справи про банкрутство, спірні грошові вимоги відповідача перед позивачем вважаються погашеними.
Предметом даного судового розгляду була заява відповідача про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року № 2/3/2016 таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів, заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню в силу наступного:
Відповідно до ч.1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Згідно ст. 117 вказаного кодексу, наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Колегія суддів вважає безпідставними вимоги позивача щодо визнання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року № 2/3/2016 таким, що не підлягає виконанню на підставі ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне:
Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до п. 9 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є обов’язковість рішень суду.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України «Про господарські суди», цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до ст. 45 вказаного кодексу, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Як вже зазначалося, наказ господарського суду Запорізької області № 2/3/2016 від 15.02.2002 року видано на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2002 року у справі № 2/3/2016, яке є чинним і обов’язковим до виконання.
Висновки суду та доводи відповідача щодо наявності підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Запорізької області № 2/3/2016 від 15.02.2002 року спростовуються вищевикладеним та наступним:
Так, суд першої інстанції та відповідач посилається на те, що згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошові вимоги позивача у цій справі вважаються погашеними, оскільки його вимоги виникли до порушення господарським судом Запорізької області 12.12.2001 року провадження у справі № 5/5/466 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» і не заявлені в процедурі банкрутства.
Однак, в даному випадку, спірний наказ виданий на виконання рішення суду і знаходиться на виконанні у державній виконавчій службі, згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження». Ні цим законом, ні Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ні будь-яким іншим законом не передбачено обов’язку сторони із зверненням до суду з відповідними вимогами (які були розглянуті судом в позовному провадженні, і щодо яких судом прийнято обов’язкове до виконання судове рішення і видано наказ) в іншому провадженні по справі про банкрутство.
До того ж, в даному випадку, господарським судом першої інстанції порушені і норми п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», згідно якої кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні доведеності будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У розумінні вищенаведеної норми, право на суд включає, у тому числі, і виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що суд визнавши наказ по цій справі, таким, що не підлягає виконанню, порушив право позивача на справедливе судове рішення (право на суд), що включає і право на виконання судового рішення.
Зазначена позиція наведена і в модельних рішеннях Європейського суду з прав людини.
До того ж, п. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло причин, з яких наказ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов’язується саме з відсутністю у боржника обов’язку сплатити борг за таким наказом.
Однак, в даному випадку, відсутні підстави для звільнення Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя від сплати заборгованості, визнаної рішенням суду, що набрало чинності.
В даному випадку, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року у справі № 2/3/2016 таким, що повністю не підлягає виконанню на підставі п. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України.
Як вже зазначалося, згідно ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
За змістом п. 8 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження з виконання рішення суду підлягає обов’язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, оскільки протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з пунктом 4 статті 12 Закону забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
Статтями 34, 37, 40, 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено повернення виконавчого документа чи припинення виконання рішення суду на підставах, зазначених у ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до п. 7 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження закінчується передачею Державною виконавчою службою виконавчого документа ліквідаційної комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому в разі визнання боржника банкрутом.
Ця правова позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України (від 17.07.2007 року у справі № 2/5/2146 та від 24.04.2007 року у справі № 3/1/657) та Верховного суду України від 31.10.2006 року № 06/349 зі справи № 9/464пн.
Отже, висновок господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не відповідає вищенаведеним нормам законодавства.
Таким чином, колегія суддів вважає що господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали щодо задоволення заяви відповідача, порушені вищенаведені норми Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, заяву відповідача слід залишити без задоволення.
Апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104, ст. 105, ч.4 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське будівельно-монтажне управління «Укренергобуд», м. Дніпропетровськ задовольнити.
Ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.05.2007 р. у справі № 2/3/2016 скасувати.
Заяву Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 15.02.2002 року у справі № 2/3/2016 таким, що повністю не підлягає виконанню, залишити без задоволення.
Головуючий суддя Кагітіна Л.П.
судді Кагітіна Л.П.
Мірошниченко М.В. Яценко О.М.