ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2007 Справа № А17/237-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кузнецової І.Л.,
суддів: Чимбар Л.О.-доповідач, Швеця В.В.,
при секретарі: Гайдук Ю.А.,
за участю представників сторін :
за участю прокурора: Твардієвич Т.В., пос. №147 від 05.10.05,
від позивача: Старостенко Д.С., дов. №9107/10/08-10/1-15 від 28.03.07, Анохіна О.О., дов. № 9109/10/08-10/1-158 від 28.03.07,
від відповідача-1: Нікітіна І.Л., дов. №1 від 03.01.07,
представник відповідача-2 у судове засідання не з"явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ та апеляційного подання Прокурора м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.06р. у справі № А17/237-06,
за позовом Прокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ,
до В-1 - відкритого акціонерного товариства "Дніпронафтопродукт", м. Дніпропетровськ,
В-2- приватного підприємства "Ванд", м. Дніпропетровськ,
про визнання недійсним господарського зобов"язання та стягнення 23438 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2006 року у справі № А17/237-06 (суддя- Стрелець Т.Г.) позовні вимоги Прокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську задоволено частково: визнано недійсним повністю господарське зобов’язання від 02.09.2004р. № 34/126 між відкритим акціонерним товариством “Дніпронафтопродукт” (далі- відповідач-1) та приватним підприємством “Ванд” (далі- відповідач-2), в решті позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську звернулася з апеляційною скаргою, а прокурор м. Дніпропетровська звернувся з апеляційним поданням, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просять скасувати частково постанову господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі заявник, а прокурор в апеляційному поданні зазначають, що у матеріалах справи наявні належні докази, що підтверджують укладення відповідачами угоди, суперечної інтересам держави і суспільства, а тому господарський суд повинен був задовольнити позов з підстав ч.1 ст. 207 ГК України та стягнути в доход держави незаконно отримані кошти по угоді.
Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до п.6 Розділу У11 Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та апеляційного подання, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга та апеляційне подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.
02.09.2004р. між відповідачем-2 (продавець) і відповідачем-1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №34/126, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар (запчастини до залізничного транспорту) згідно специфікації (виставленого продавцем рахунку). Загальна вартість договору становила 23438,00 грн., в тому числі ПДВ 3906,33 грн.
На виконання умов вказаного договору 17.09.2004р. згідно платіжного доручення №8823 відповідач-1 здійснив передплату за товар на рахунок відповідача-2 у загальному розмірі 23438,00 грн.
17.09.2004р. відповідачем-2 по факту здійснення передплати було виписано податкову вкладну №102 на загальну суму 23438,00 грн., у тому числі ПДВ 3906,33 грн.
Відповідач-2 на виконання умов вказаного договору здійснив поставку і установку запасних частин (контактор ПК 753Б6У№, реле часу РВП 72М-312200УХЛ4, БРН, редуктор приводу вентилятора), про що свідчать накладна №102 від 27.09.2004р. і акт приймання-здачі робіт з установки запасних частин і комплектуючих від 27.09.2004р. на загальну суму 23438,00 грн.
В серпні 2006 року прокурор м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську звернувся з позовом до відповідачів про визнання вищевказаного господарського зобов”язання недійсним з підстави, передбаченої ч.1 ст.207 ГК України, як такого, що вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Позов про визнання господарського зобов”язання недійсним задоволено, однак з підстав ст. 203 ЦК України, які позивачами не були заявлені.
Апеляційний суд вважає, що позов про визнання господарського зобов”язання недійсним підлягає задоволенню з підстави, передбаченої ч.1 ст. 207 ГК України, як такого, що вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства з наступних підстав.
Ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов”язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов”язання, яке вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, може бути визнано судом недійсним.
Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України (1540-06) судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2003р. по справі № 8/301 були визнані недійсними установчі документи відповідача-2 з моменту його державної реєстрації.
Актом обстеження місцезнаходження підприємств від 11.07.2005р. встановлено, що відповідач-2 за юридичною адресою не знаходиться.
Відповідно листа управління МВС України у Дніпропетровській області від 25.07.2005р. відповідач-2 не звертався до відділу дозвільної системи УАСМ УМВС України у Дніпропетровській області з проханням про надання дозволів на виготовлення печаток.
Згідно вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2007 року Ванєєв Д.С., засновник ПП “Ванд” визнаний винним у злочині, передбаченому ст. 25 ч.5, 205 ч.1 КК України, що кваліфікується як пособництво в фіктивному підприємництві, тобто в створенні суб”єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з ціллю прикриття незаконної діяльності.
За таких обставин господарське зобов”язання між відповідачами слід визнати недійсним на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки з матеріалів справи вбачається наявність в діях ПП “Ванд” умислу направленого на здійснення незаконної діяльності, що включає і некотрольованість з боку держави в особі податкових органів належного оподаткування господарської діяльності.
Що ж стосується застосування адміністративно-господарських санкцій, апеляційний суд вважає правильним відмову в позові про їх застосування по наступним обставинам.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 207 та ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України (набрав чинності 01.01.2004р.) господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язаннями, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Застосування передбачених ч.1 ст. 208 ГК України санкцій можливо лише судом, що відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись до суб’єкта господарювання лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України, а саме, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Враховуючи, що спірна угода була укладена 02.09.2004 року, виконана протягом вересня 2004 року, а позов про застосування передбачених ч.1 ст. 208 ГК України санкцій заявлено лише 07.08.2006 року, тобто після сплину річного строку в порушення вимог ст. 250 ГК України, апеляційний суд вважає, що господарський суд обгрунтовано відмовив в задоволенні позову про застосування передбачених ч.1 ст. 208 ГК України санкцій.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що підстав для скасування постанови господарського суду та задоволення апеляційної скарги позивача і апеляційного подання прокурора не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В:
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2006 р. у справі № А17/237-06 залишити без змін, апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ та апеляційне подання прокурора м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі одного місяця з дня складання ухвали в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л.Кузнецова
Судді: Л.О.Чимбар
В.В.Швець