ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.03.2007 Справа № А17/180-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кузнєцової І.Л.
суддів: Чимбар Л.О.-доповідач, Швеця В.В.
при секретарі: Гайдук Ю.А.
за участю представників
від позивача: Ужва С.В., дов. №05/93 від 24.01.07, Сіденко О.А., дов. № 05/1512 від 02.01.07,
від відповідача: Сіленко Е.А., дов. № 914/9/10-016 від 24.01.07, Новіков О.В., дов. № 72/9/10-016 від 10.01.07,
розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.06р. у справі № А17/180-06,
за позовом відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій", м. Дніпропетровськ,
до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ,
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 року у справі № А17/180-06 (суддя Стрелець Т.Г.) позов відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" задоволено: визнано недійсним повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська (далі- відповідач) від 14.03.2006р. № 0000542302/0, яким донараховано податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 148016,67 грн., у тому числі 107916,67 грн. — основний платіж, 40100,00 грн. —штрафні (фінансові) санкції; визнано недійсним повністю податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.03.2006р. № 0000552302/0, яким донараховано податкові зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 129500,04 грн., у тому числі 86333,36 грн. —основний платіж, 43166,68 грн. —штрафні (фінансові) санкції.
Не погодившись з постановою суду, відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати постанову господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В апеляційній скарзі ДПІ посилається на те, що судом неправильно застосовано п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки позивач безпідставно відніс до складу валових витрат витрати, сплачені за інформаційно-консультаційні послуги та комісійну винагороду, стосовно яких не надано підтвердження доказовості надання таких послуг та зв”язку витрат, сплачені за інформаційно-консультаційні послуги, з господарською діяльністю підприємства.
Вислухав пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.
За період з 01.10.2004р. по 31.12.2005р., відповідачем було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за результатами якої був складений акт від 03.03.2006р. № 323/231/03/13549/ДСК.
Згідно акту перевірки встановлені наступні порушення:
- п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 107916,67 грн.;
- - пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 86333,34 грн.
Відповідачем на підставі акту перевірки були винесені наступні податкові повідомлення-рішення: - №0000542302/0 від 14.03.2006р., яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 148016,67 грн., у тому числі 107916,67 грн. —основний платіж, 40100,00 грн. —штрафні (фінансові) санкції; - №0000552302/0 від 14.03.2006р., яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 129500,04 грн., у тому числі 86333,36 грн. —основний платіж, 43166,68 грн. —штрафні (фінансові) санкції.
Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсними актів ненормативного характеру —податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська № 0000542302/0 від 14.03.2006р. і № 0000552302/0 від 14.03.2006р., якими позивачеві були донараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість.
Господарським судом позов задоволено.
Суд апеляційної інстанції вважає постанову господарського суду правильною та обгрунтованою по наступним підставам:
Податок на прибуток.
ДПІ при проведенні перевірки встановила порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, вказавши, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат витрати, сплачені за інформаційно-консультаційні послуги та комісійну винагороду, стосовно яких не надано підтвердження доказовості надання таких послуг.
Разом з тим, відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов”язковість ведення і зберігання яких передбачена прааилами ведення податкового обліку.
Первинні документи, які зафіксували факт здійснення господарських операцій, змістом яких є надання послуг на підставі договорів, про які йдеться в акті перевірки, були надані відповідачу під час перевірки, були також додані до позовної заяви та були повністю досліджені судом першої інстанції. Цими первинними документами є акти виконаних робіт (надання послуг), які містять всі обов”язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. До матеріалів справи позивачем також надані матеріали, що є змістом інформаційно-консультаційних послуг, отриманим позивачем (т.1 а.с.138-165, т.2 1-162, т.3 а.с. 1 -102). Судом досліджено наявні в матеріалах справи документи, а саме: договори комісії, договори про надання інформаційно-консультаційних послуг, звіти, акти приймання-здачі виконаних комісійних і інформаційно-консультаційних послуг, банківські виписки та платіжні доручення.
Колегія суддів, вважає, що позивач складав первинні документи відповідно до існуючого законодавства, порушень з його боку вищевказаного закону місця не мало, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтованими.
Таким чином, факт надання послуг був підтверджений актами виконання робіт, які відповідно до Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95Р. №88, є первинними документами бухгалтерського обліку.
Статтею 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не встановлено вимог до форми чи виду документів, які були б обов”язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.
Позивач витрати на оплату послуг правомірно відносив до складу валових витрат, оскільки дані витрати були підтверджені належними доказами, порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, на які посилається ДПІ в акті перевірки, з боку позивача відсутні.
Необгрунтовані посилання в апеляційній скарзі на неможливість визнання у складі валових витрат позивача винагороди комісіонерам на загальну суму 100000 грн., на підставі непідтвердження документально витрат комісіонерів в зв”язку з неповним звітування ними, комісіонерами, щодо понесених транспортних витрат, витрат на розвантаження, навантаження страхування, страхування, сплату митних зборів та інших.
Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється ДПІ в судових засіданнях та в акті перевірки, що комісіонери належним чином виконали укладені з позивачем договори комісії. Згідно п.2.4 договорів обумовлена комісійна плата, в яку входять вищезазначені витрати комісіонера.
Відповідно до ч.1 ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії і тільки якщо за договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи з звичайних цін за такі послуги (ч.2 ст.1013 ЦК України).
Необгрунтованим також є висновок ДПІ стосовно відсутності зв”язку отриманих послуг з господарською діяльністю підприємства.
У відповідності з нормами ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати на оплату послуг віднесені позивачем до складу валових витрат, як компенсація вартості робіт, послуг, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п.1.32 ст.1 цього Закону).
Виходячи з предмету діяльності підприємства-позивача, обумовленого його статутними документами (т.1 а.с.60), суті укладених ним договорів, слід визнати, що операції з оплати послуг, пов'язаних з отриманням інформаційно-консультаційних послуг, здійснені позивачем в межах власної господарської діяльності.
Податок на додану вартість.
Суми податку на додану вартість, сплачені в складі ціни зазначених послуг віднесені, відповідно, до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами позивача.
Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Згідно тому ж пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції Закону України від 25.03.05 № 2505-IV податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до складу податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями.
Податкові накладні, на підставі яких позивач включив суми податку на додану вартість з операцій з надання вищезазначених послуг до складу податкового кредиту, складені у відповідності до вимог п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", порушення в діях позивача норм діючого податкового законодавства в даному випадку суд не вбачає.
Оскільки господарським судом правомірно визнано обгрунтованим віднесення до складу валових витрат суми витрат, сплачених у зв”язку з придбанням консультаційно-інформаційних послуг, як отриманих з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку та обгрунтованості віднесення до валових витрат сплаченої комісійної винагороди, апеляційний суд вважає правильним висновок господарского суду про відсутність порушень з боку позивача при нарахуванні податку на додану вартість.
Постанова господарського суду Дніпропетровської області винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд-,
У Х В А Л И В:
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2007 р. у справі № А17/180-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська –без задоволення.
Ухвала вступає в силу з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі одного місяця з дня її виготовлення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду.
Головуючий І.Л.Кузнецова
Судді: Л.О.Чимбар
В.В.Швець