Справа № 2-534/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

               26 липня 2010 року

       Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої - судді Чуб І.А.

при секретарі - Баскаковій Л.В.

за участю : позивача -ОСОБА_1,

                    відповідача -ОСОБА_2,

                    представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Андрушівка цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про  визнання автомобіля  особистою власністю і витребування  його з чужого незаконного володіння, суд,-                                                                

встановив:

позивачка звернулася до суду з позовом в якому зазначала, що з відповідачем  перебуває у шлюбі , який було зареєстровано 07.11.2009 року. 17 листопада 2009 року  позивачка передала чоловікові свої особисті кошти, які в неї були ще до реєстрації шлюбу,  в розмірі однієї тисячі доларів  США для купівлі автомобіля. Автомобіль був куплений  відповідачем у листопаді 2009 року, ним вони користувалися  спільно, аж поки чоловік не залишив позивачку в березні 2010 року. З 06.03.2010 року відповідач не проживає з позивачкою та  автомобіль знаходиться  у його користуванні. Оскільки автомобіль був куплений на її особисті кошти, про що свідчить розписка, написана відповідачем,   позивачка просить визнати автомобіль її особистою приватною власністю, та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2.  

В судовому засіданні  позивачка позовні вимоги підтримала повністю, пояснивши, що  одну тисячу доларів США вона мала ще до одруження, складаючи їх для придбання автомобіля, про що відповідач знав. Після одруження відповідач запропонував їй придбати автомобіль на що вона погодилася  і вранці 17.11.2009 року передала йому одну тисячу доларів США, про що він написав їй розписку.  Зі слів відповідача вона знає, що саме за таку суму і був куплений автомобіль, тому вважає, що він повинен бути її власністю.  Просила позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не  визнав  повністю  та пояснив,  що позивачка дійсно  дала йому гроші в сумі  одна тисяча доларів США 17.11.2009 року на придбання автомобіля. Однак  він вважає,  що автомобіль був ним куплений за спільні кошти, так як коли прийшов жити до позивачки, то приніс з собою гроші в сумі  4600 грн., якими користувалися спільно. Розписку він в той день не писав, а написав її лише в лютому 2010 року,  під  психологічним тиском позивачки, оскільки вона погрожувала, що щось з собою зробить. Договір купівлі- продажу автомобіля оформлено не було, йому було лише видано довіреність на керування та розпорядження автомобілем. Тому на даний час він не є власником вказаного автомобіля.

Вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

 Судом встановлено, що  07. 11.2009 року  між сторонами було укладено шлюб , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб ( а.с.4). 17.11.2009 року згідно розписки ОСОБА_1 дала свої гроші на автомобіль,  який ОСОБА_2 вже домовився купувати (а.с.5).  Однак договір купівлі-продажу автомобіля укладений не був, а відповідач отримав лише довіреність  на керування та розпорядження  автомобілем марки ВАЗ- 21011, реєстраційний номер НОМЕР_1  (а.с. 22). Згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ вказаний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_4 (а.с. 23), тобто він є власником автомобіля. Свідок ОСОБА_5 підтвердив, що він лише видав довіреність ОСОБА_2 на прохання Костянтина, якому по довіреності продав автомобіль. З  ОСОБА_2 про продаж автомобіля не домовлявся.

Свідок ОСОБА_6  пояснив, що на прохання ОСОБА_2 допомагав йому знайти автомобіль, щоб купити. По дорозі в м. Бердичів для огляду автомобіля  відповідач  йому розповідав, що гроші  на автомобіль спільні з дружиною, алу суму не називав.

Позивачка  не заперечувала, що  відповідач також  мав кошти до одруження, якими вони користувались, не погоджуючись лише із сумою, названою в своїх поясненнях відповідачем. Однак вважала, що надання відповідачу коштів в сумі одна тисяча доларів США є  підставою для визнання за нею права особистої приватної вланості на автомобіль.

Відповідно до п. 3 ч. 1  ст.  57 СК України особистою приватною власністю дружини,  чоловіка є майно,  набуте нею,  ним за час шлюбу,  але за кошти,  які належали їй,  йому особисто. Однак доказів того, що долари США були нею  куплені чи  набуті в інший спосіб до одруження  та є її особистою приватною власністю позивачка не надала.

Доводи позивачки  про  купівлю автомобіля  не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки згідно зі ст. ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність – це письмовий документ,  що видається однією особою іншій  особі  для  представництва  перед  третіми особами, грунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями  особисто; він  може  передати  своє  повноваження частково  або  в  повному обсязі іншій особі,  якщо це встановлено договором  або  законом   між   особою,   яку   представляють,   і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Торгівля транспортними засобами, що були в експлуатації, здійснюється відповідно до Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 року № 228.

Видачу генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Таким чином суд прийшов до висновку, що  ОСОБА_2, який отримав довіреність на керування та розпорядження автомобілем не набув права власності на автомобіль марки ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_1, тому  не є його власником. Оскільки відповідач не є власником автомобіля,  а його  власником є третя особа, то вона не може бути  позбавлена прав власності  на майно, набуте на законних підставах, тому підстав для задоволення позову немає.    

Керуючись ст.ст. 10,11,60,209,212,214,215,218,294 ЦПК України, ст.ст. 237, 244, 245, 316, 317  ЦК України, суд, -

                                                                     вирішив:

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про  визнання автомобіля особистою власністю і витребування  його з чужого незаконного володіння  відмовити.

      Скасувати арешт на автомобіль марки "Жигулі", державний номер НОМЕР_1, накладений ухвалою Андрушівського районного суду Житомирської області від  30.03.2010 року.    

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Андрушівський районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом  десяти днів, з дня проголошення рішення та подання скарги протягом двадцяти днів після подання заяви.  

    СУДДЯ: