Справа № 2-781

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

    13 жовтня 2010 року                         Жовтневий районний суд м. Харкова

У складі:  головуючого – судді Труханович В.В.

                  при секретарі – Лук’яновій В.І.

    розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Харківського обласного воєнного Комісаріату про стягнення прикінцевого розрахунку при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом та просила постановити рішення, на підставі якого стягнути з відповідача на її користь грошові кошти, які не були виплачені їй при звільнені за період з 01.01.2001 року по 31.10.2006 року у сумі 1985,2 грн.; середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку в сумі 252 грн.; компенсацію за заподіяну моральну шкоду в сумі 3000 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 21.02.1986 року вона працювала на посаді інженеру у 173 воєнному представництві Міністерства Оборони України. Наказом № 111 від 31.10.2006 року звільнена на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з скороченням штату.  Позивач вважає, що на протязі 2001-2006 року їй виплачувалася заробітна плата не повному обсязі без урахування росту мінімальної заробітної плати в Україні та без компенсації. ОСОБА_1 вважає, що за період з 01.01.2001 року по 31.10.2006 року відповідач повинен виплатити їй 1985,20 грн. Крім того, відповідач повинен виплатити їй у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час фактичного розрахунку. Порушення відповідачем законних прав позивача привели її до моральних страждань, у зв’язку з чим вона просить у якості відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 3000 грн.

    В подальшому в судовому засіданні позивач неодноразово уточнювала свої позовні вимоги, та в останній уточненій позовній заяві просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку у сумі 8353,73 грн., та компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду в сумі 5000 грн., при цьому посилалась на обставини, які викладені у рішенні вище.

    Уточнена позовна заява в судовому засіданні була підтримана позивачем та її представником.

    Представник відповідача Харківського обласного воєнного Комісаріату в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що позивач дійсно працював у 173 воєнному представництві Міністерства Оборони України. Наказом 173 ВП МОУ № 111 від 30.10.2006 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи.  При звільнені позивача з роботи, суми які належали їй до виплати  нараховувались на підставі витягу з наказу начальника 173 ВП МОУ від 30.10.2006 року № 111 та табелю обліку робочого часу, та виплачені їй у повному обсязі. Будь-яких порушень вимог чинного трудового законодавства з боку обласного військового Комісаріату відносно ОСОБА_1 допущено не було.

    Суд, вислухавши пояснення позивача, та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

    У судовому засіданні було достовірно встановлено, що ОСОБА_1 працювала у 173 воєнному представництві Міністерства Оборони України на посаді інженеру. Наказом № 111 від 31.10.2006 року звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату). ( т.1 а.с. 4)

У відповідності до вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.  

Як було встановлено в судовому засіданні і проти цього не заперезали сторони, позивачу  після її звільнення були виплачені грошові кошти, а саме заробітна плата по 31 жовтня 2006 року, вихідна допомога. ( т.1 а.с. 5, 87)

Даний факт також підтверджується довідкою військового комісару Харківського обласного військового комісаріату за № 22310 від 25.09.2009 року, яка була надана суду. ( т.2 а.с. 90)

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлений ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, даючи оцінку вищезазначеним доказам приходить до висновку про те, що позивачу ОСОБА_1 при її звільненні відповідачем були виплачені усі суми, що належали їй, а тому її вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку без підставні, та не підлягають задоволенню.  

Крім того, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 5000 грн., посилаючись на те, що порушення її законних прав привели до моральних страждань.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі , якщо порушення його законних прав призвели  до маральних страждань , втрати нормальних життєвих зв”язків ї вимогають від нього додаткових зусиль для організації життя.                                 Таким чином, моральна шкода стягується у разі обґрунтованості позовних вимог за основним позовом та вини відповідача в спричиненні шкоди.                               З матеріалів справи вбачається, що таких підстав позивач не надав, їй відмовлено у задоволені основного позову, а тому слід відмовити і в позові про відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 7, 10, 11, 57, 60, 81, 84, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 116, 117 ч.1,  237-1 КЗпП України, суд -        

ВИРІШИВ:

    У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Харківського обласного воєнного Комісаріату про стягнення прикінцевого розрахунку при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди   – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

                  Суддя                                                                       В.В. Труханович