Копія
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
20.09.10Справа №2а-2565/10/2770
м. Севастополь
10 год. 20 хв.
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів:
головуючого судді - Мінько О.В.;
суддів - Шаповала І.І., Майсак О.І.;
при секретарі - Трігуб Г.В.,
позивач ОСОБА_1 - не з'явився;
за участю представника відповідача Державної судової адміністрації України Лашкевич Світлани Петрівни, довіреність № 11-625/10 від 08.02.2010р.;
представник відповідача Державного казначейства України - не з'явився;
представник третьої особи Кабінету Міністрів України - не з'явився;
представник третьої особи Міністерства Фінансів України - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, тері особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення у розмірі 432262,23 грн,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної Судової Адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення у розмірі 432262,23 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 30.08.2010р. відкрите провадження у адміністративній справі та до участі у справі у якості третіх осіб, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів залучено Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 31.08.2010р. закінчено підготовче провадження і справа призначено до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працюючи на посаді судді військового місцевого суду Севастопольського гарнізону позивач недоотримав заробітну плату та щомісячне довічне утримання з січня 2006р. по серпень 2010р.
Вважаючи, що впродовж зазначеного строку він отримував значно меншу заробітну плату позивач просить суд задовольнити позов.
Позивач у судове засідання не з’явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 99).
Представник відповідача Державної судової адміністрації України з позовними вимогами не погодився, у задоволенні позову просить відмовити з підстав вказаних у запереченнях (а.с. 107-111).
Відповідач Державне казначейство України повноважного представника в судове засідання не направив, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини не прибуття або поважні причини не прибуття представника суд не повідомив. Заперечень до суду на позов не надав.
У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів - Кабінет Міністрів України повноважного представника не направив, про день час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заперечень до суду на позов не надав.
3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів - Міністерство Фінансів України в судове засідання повноважного представника не направив. Надав до суду заперечення на позов, з якого вбачається, що з позовними вимогами 3-я особа не погодилася, у задоволенні позову просить відмовити з підстав вказаних у запереченнях, просить розглянути справу за відсутністю представника (а.с. 102-104).
Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представників сторін, або неповідомлення ними про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи те, що представники відповідачів та 3-х осіб викликалися в судове засідання, але в судове засідання не прибули, витребувані документи не надали, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників відповідачів, 3-х осіб, за наявними в ній матеріалами.
Суд, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 7 частини 1 статті З Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті З Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування. їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно пункту 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1, у період часу з листопада 1998. по теперішній час працює суддею військового місцевого суду Севастопольського гарнізону (а.с. 6).
Таким чином, всі правовідносини, що виникають між сторонами у справі, з приводу виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту суддів, відносяться до публічної служби, спір належить розглядати за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 126, 129 та 130 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Відповідно статей 1, 3 Закону України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р. № 2862-XII, у редакції, що діяла на момент виникнення спору та нарахування коштів, професійні судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 "У справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій)" зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів”, свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.
Таким чином, згідно із Конституцією України та Законом України “Про статус суддів” від 15.12.1992р., позивач має право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.
Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів”, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.
Поняття мінімальної заробітної плати визначено частиною першої статті 3 Закону України “Про оплату праці” і відповідно до цієї норми мінімальна заробітна плата –це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 року прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надана зворотна дія в часі: з 01.06.2005.
На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 року Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.
03.09.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 565 “Про оплату праці суддів”, якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006. Тобто впродовж семи місяців судді отримували заробітну плату менше, ніж встановленої законом.
Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України “Про статус суддів”, однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” чинності з 01.01.2006.
Оскільки пункт 5 названої постанови № 865 суперечив частині другій статті 44 Закону України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р. і, у період з 01.06.2005 по 31.12.2005 порушував право суддів на оплату праці, яке підлягає захисту та відновленню згідно із принципами адміністративного судочинства, то Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 (у справі за позовом Н. до Держави Україна) визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання цієї постанови.
Відповідно до частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно частини 3 статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивачі мають право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Постановою Верховної Ради України від 24.07.1998р. № 58-ХІV “Про обрання суддів” ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково військового суду Севастопольського гарнізону (а.с. 66).
Згідно даних бухгалтерії військового суду Севастопольського гарнізону позивачу – ОСОБА_1 за період з січня 2006 р. по серпень 2010 р. сума недоотриманої заробітної плати складає 226589,27 грн., а недоотриманого щомісячного довічного утримання 205672,96 грн., а всього позивачем недоотримано 432262,23 грн.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік. Так, Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік” визначені наступні розмірі мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2006 року –350,00 грн., з 1 липня 2006 року –375,00 грн., з 1 грудня 2006 року –400,00 грн., з 1 січня 2007 року –400,00 грн., з 1 квітня 2007 року –420,00 грн., з 1 липня 2007 року –440,00 грн., з 1 жовтня 2007 року –460,00 грн., 1 січня 2008 року –515,00 грн., з 1 квітня 2008 року –525,00грн., з 1 жовтня 2008 року –545,00 грн., з 1 грудня 2008 року –605,00 грн., з 1 січня 2009 року - 605,00 грн., з 1 квітня 2009 року - 625,00 грн., з 1 липня 2007 року - 630 грн., з 1 жовтня 2010 року - 650,00 грн., з 1 листопада 2009 року - 744,00 грн., з 1 січня 2010 року - 869,00 грн., з 1 квітня 2010року - 884,00 грн. та з 1 липня 2010 року - 888,00 грн. на місяць.
Урядом України 31 грудня 2005 року прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, Постанову доповнено пунктом 4-1 за змістом якого розміри посадових окладів суддів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.
Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.
Пункт 4-1 Постанови визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року та набрала законної сили.
Згідно з довідками про заробітну плату внаслідок обмежень, встановлених пунктом 4-1 Постанови № 865 позивачем недоотримані у 2006 році заробітна плата 5299,52 грн., щомісячне довічне утримання 4528,18 грн., у 2007 році заробітна плата 21379,27 грн., щомісячне довічне утримання 18669,25 грн., у 2008 році заробітна плата 46279,33 грн., щомісячне довічне утримання 41327,45 грн., у 2009році заробітна плата 73315,01 грн., щомісячне довічне утримання 66934,62 грн., з січня по серпень 2010 року заробітна плата 80315,01 грн., щомісячне довічне утримання 74213,46 грн. (а.с. 7-16).
У суду немає сумніву щодо наданих розрахунків, які також підтверджуються матеріалами справи.
Отже, суд дійшов висновку, що підставою недоотримання позивачем заробітної плати є незаконне заниження розміру посадового окладу, внаслідок незастосування фактичного розміру мінімальної заробітної плати у збільшеному розмірі для встановлення посадового окладу та не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років, щомісячного грошового утримання та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.
Зазначені виплати здійснюються з Державного бюджету України відповідно до встановленого законодавством порядку.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002р. № 3018, у редакції, що діяла на момент виникнення спору та нарахування коштів, встановлено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, у тому числі, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.
Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2001р., визначено основні засади та порядок фінансування судів.
Так, відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.
Частинами третьою та четвертою статті 120 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002р., передбачено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.
Згідно частини п’ятої статті 120 Закону України "Про судоустрій України" відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на Державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України" від 15.12.1992 р., до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
За таких обставин, здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України", повинна ДСА України.
Також колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України № 2542-III від 21.06.2001, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.
Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.
Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" № 662 від 30.05.2007р., встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1837 від 27.12.2006, постанов Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами) № 965 від 13.06.2000р., "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами) № 228 від 28.02.2002р., розпорядження Кабінету Міністрів України № 296-р від 31.05.2006 "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" № 574 від 14.12.200р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002р. за № 3/6291.
Відповідно до пункту 1.2, цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами) від 27.12.2001р. № 604. До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.
Пункт 1.3 Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005р. (далі - Постанова КМУ № 1232) затверджено "Положення про Державне казначейство України", відповідно до якого Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.
Згідно зі пунктом 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Наказу Міністерства фінансів України № 662 від 30.05.2007р. "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,0 тис. грн.
За таких повноважень відповідачів, права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені ДСА України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 432262,23 грн. для виплати позивачу та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 з недоотриманої заробітної плати 226589,27 грн., недоотриманого щомісячного довічного утримання 205672, 96 грн., а всього 432262,23 грн.
При цьому, зазначена сума грошового забезпечення зазначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов’язкових платежів є обов’язком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів без визначення їх розміру.
Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Так, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).
Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату заробітної плати є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Відповідно частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Колегія суддів не приймає доводи відповідача Державного казначейства України, щодо застосування положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском позивачем річного строку для звернення з адміністративним позовом до суду, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то застосуванню підлягають строки звернення до суду, визначені Кодексом законів про працю України.
Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, та з врахуванням, того, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. № 2453-VI внесені зміни до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги.
Враховуючи наведене, аналізуючи діюче законодавство України, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Постанова складена та підписана у порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 24.09.2010 року.
На підставі наведеного, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Зобов’язати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код. ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 432262,23 грн. (чотиреста тридцять дві тисячі двісті шістьдесят дві гривні 00 копійок) для виплати судді військового місцевого суду Севастопольського гарнізону ОСОБА_1.
Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400), як розпорядника коштів, на користь судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” не сплачену частину із заробітної плати (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обо'язкових платежів) за січень 2006 року по серпень 2010 року 432262 (чотиреста тридцять дві тисячі двісті шістьдесят дві гривні) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Постанова не набрала законної сили.
Головуючий суддя підпис О.В. Мінько
Судді підпис І.І. Шаповал
підпис О.І. Майсак
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.В. Мінько