УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 9410/10 Головуючий в І інстанції – Мельниченко С.П.
Категорія 52 Доповідач – Кузнєцов В.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Кузнєцова В.О.
суддів - Григорченка Е.І., Котушенко С.П.,
при секретарі - Солодовій І.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ВАТ «Укртелеком» про скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з 1996 року вона працювала на різних посадах у Дніпропетровській філії ВАТ «Укртелеком», а з квітня 1999року її було переведено на посаду інженера з метрології першої категорії групи вимірювань та випробувань цеху електрозв'язку № 22 (м. Новомосковськ) центру електрозв'язку № 4 (м. Павлоград) Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком». 07.07.2009 року вона написала заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням з 14.07.2009 року. З 13.07.2009 року до 24.09.2009 року позивачка знаходилась на лікарняних та не могла приступити до роботи. 25.09.2009 року вона мала приступити до роботи, але не приступила, оскільки 10.07.2009року керівництвом відповідача було видано наказ № 205-к про її звільнення згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що в трудовій книжці було зроблено запис за № 43 від 14.07.2009 року. На її звернення щодо виплати їй коштів за період непрацездатності, вона отримала відповідь, що розрахунок не можливо провести, оскільки позивачку вже звільнено і в трудових відносинах з відповідачем вона не перебуває.
Просила скасувати наказ № 205-к від 10.07.2009 року про її звільнення, поновити її на попередній посаді посаду інженера з метрології першої категорії групи вимірювань та випробувань цеху електрозв'язку № 22 (м. Новомосковськ) центру електрозв'язку № 4 (м. Павлоград) Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком», зобов’язати відповідача оплатити період перебування на лікуванні згідно листів непрацездатності.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.04.2010 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це відповідає дійсності, що 01.04.1999 року ОСОБА_1 було переведено на посаду інженера з метрології першої категорії групи вимірювань та випробувань цеху електрозв'язку № 22 (м. Новомосковськ) центру електрозв'язку № 4 (м. Павлоград) Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком».
07.07.2009 року позивачкою було подано заяву про звільнення її з 14.07.2009 року із займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з виплатою одноразової вихідної допомоги відповідно до колективного договору (а. с. 21).
Вказана заява була погоджена керівником і 10.07.2009 року було видано наказ № 205-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 14.07.2009 року на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України .
З 13.07.2009 року по 27.07.2009 року, з 28.07.2009 року по 06.08.2009 року, з 07.08.2009 року по 25.08.2009 року, з 25.08.2009 року по 03.09.2009 року та з 04.09.2009 року по 24.09.2009 року позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності (а. с. 6, 7, 8, 10, 11).
Пункт 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України передбачає припинення трудового договору за угодою сторін. Підтвердженням того, що угода позивачки з відповідачем про звільнення відбулася, є сама заява позивачки про звільнення відповідно до зазначеного пункту статті 36 КЗпП України та резолюція керівництва на ній про надання згоди на звільнення, наказ про звільнення .
Як слідує з роз’яснень, які містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
З іншою заявою про зміну дати звільнення або підстав звільнення позивачка до керівництва підприємства не зверталася.
Отже, виходячи з викладеного, судом першої інстанції було правильно встановлено, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог законодавства про працю та з дотриманням процедури звільнення.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта проте, що на звільнення позивачки з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України, між сторонами повинна була бути укладена письмова угода про звільнення позивачки відповідно до умов, передбачених ст.ст. 202, 207-208 ЦК України, а оскільки такої угоди не було укладено, необхідно вважати, що звільнення позивачки відбувалося з підстав, передбачених ст.38 КЗпП України . Діюче трудове законодавство не передбачає того, що угода, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України повинна відповідати вимогам , передбаченим ст. ст. 202, 207-208 ЦК України. Наявність письмової угоди на звільнення позивачки з підстав, передбачених п.1 ст. 36 КЗпП України, підтверджується дослідженими судом письмовими доказами, насамперед заявою позивачки про її звільнення з цієї підстави, погодження цього звільнення керівництвом підприємства та видачею наказу про звільнення.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивачка, подаючи заяву про звільнення, діяла відповідно до ст. 38 КЗпП України, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в самій заяві зазначається підстава звільнення п. 1 ст. 36 КЗпП України. Апелянт невірно тлумачить зміст п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" . Посилання в апеляційній скарзі на зазначений пункт Постанови Пленуму стосується звільнення з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України. Позивачка ж звільнялася за п.1 ст.36 КЗпП України, про що власноруч написала заяву.
Інші доводи апеляційної скарги також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зводяться лише до незгоди позивачки з висновками суду та їх переоцінки.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: