Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-9404/10                                                       Головуючий в І інстанції  - Мельниченко С.П.

Категорія 42                                                                     Доповідач - Кузнєцов В.О.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2010 року  Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

        головуючого:     Кузнєцова В.О

        суддів     :              Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

                   при секретарі     Солодовій  І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_1  

на рішення Новомосковського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 21 травня 2010 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, усунення перешкод в користуванні, володінні та розпорядженні житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, стягнення моральної шкоди, –

      ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2009 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача.  В обґрунтування своїх вимог посилались на те, що вона  перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 1965 року. В період шлюбу вони збудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, право власності на  який зареєстрували на відповідача. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 року за позивачкою визнано право власності на Ѕ частину вказаного домоволодіння. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.06.2008 року позивачку вселено у вказаний будинок, а 24.11.2008 року рішення суду було виконано. Однак з березня 2009 року позивачка не проживає  в будинку в зв’язку з тим, що відповідач змінив замок в будинку та не пускає її.

Просила вселити її в спірне домоволодіння, усунути перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні домоволодінням, зобов’язавши відповідача не чинити таких перешкод і надати їй ключі від будинку .

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Вселено  ОСОБА_2 в житловий будинок АДРЕСА_1. Зобов’язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 будь-яким чином перешкод в користуванні та володінні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами. Зобов’язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключ від житлового будинку АДРЕСА_1 Дніпропетровської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також вирішено питання про судові витрати.

На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу про його скасування та про ухвалення нового рішення,  яким повністю відмовити в позовних вимогах ОСОБА_2, посилаючись на незаконність рішення та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду  першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, на підставі ст. 308 ЦПК України .

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1965 по 2006 рік і за час спільного проживання збудували житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 року за позивачкою визнано право власності на Ѕ частину вказаного будинку ( а. с. 7 ). Позивачка зареєстрована у вказаному будинку. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.06.2008 року позивачку вселено у вказаний будинок, а 24.11.2008 року рішення суду було виконано. Однак з березня 2009 року позивачка не проживає  в будинку в зв’язку з тим, що відповідач змінив замок в будинку та не пускає її, що об’єктивно підтверджується його поясненнями даними в  Новомосковському МВ при розгляді заяв ОСОБА_2 (а.с. 10 відмовного матеріалу №2910, а.с.10 відмовного матеріалу 1499), які спростовують пояснення відповідача щодо того, що він не чинить перешкод у проживанні позивачки у вказаному будинку.

Згідно  ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб .

Статтею 150 ЖК України, встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності житловий будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди, а відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.  

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про  вселення позивачки в спірний житловий будинок, зобов’язання відповідача не чинити перешкод у користуванні та володінні домоволодінням та надати позивачці ключі від житлового будинку, оскільки в судовому засіданні знайшло підтвердження наявність неприязнених стосунків між сторонами, вчинення перешкод з боку відповідача, внаслідок яких позивачка не має можливості  користуватися та володіти житловим будинком, оскільки належна їй частина будинку не виділена в натурі до теперішнього часу.

Рішенням суду першої інстанції не визнається право власності на господарські споруди та будівлі, а лише визнано за позивачкою право користування. Оскільки це необхідно для нормального життєвого існування. Насамперед це користування колодязем, туалетом.

Наявність неприязнених стосунків між сторонами не є підставою для задоволення позову про вселення позивачки у спірний будинок.

 Наявність попереднього рішення Новомосковського міськсуду про вселення позивачки у будинок від 02.08.2010року, яке було виконане, також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це рішення було раніше виконано. Підставами для звернення до суду стали нові факти вчинення відповідачем перешкод у користуванні будинком, що надавало право позивачці на звернення до суду повторно з позовними вимогами з інших підстав.

 Право оцінки доказів належить суду, критичне ставлення суду до показань свідків з боку відповідача не можна вважати таким, що суд не дав їм оцінки, а тому також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.  

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального права, таке рішення є законним та справедливим, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303,307,308, 313 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 21 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: