АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Головуючий у першій інстанції – суддя Фрич Т.В. категорія КК ч.2 ст.286
Доповідач в апеляції Корнієнко Т.Ю. № 11-а-1190
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді – Гладія С.В.,
суддів Корнієнко Т.Ю., Кияшко О.А.,
з участю прокурора – Тертичного О.А.,
потерпілої – ОСОБА_2,
засудженого – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Перепилиці К.І., який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р н., уродженця м. Бориспіль, громадянина України, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює в ВАТ «АТАСС-Бориспіль» - водієм, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, не судимий,
- засуджено за ч.2 ст.286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п. 2,3,4 ст.76 КК України.
Згідно з вироком суду ОСОБА_3 30.07.2009 року приблизно об 11 год. 06 хв., керуючи технічно справним автобусом «Івеко» д.н.з. НОМЕР_1, рухався заднім ходом по проїзній частині у місці відстою маршрутних транспортних засобів біля станції метро «Харківська» в м. Києві. В цей час позаду вказаного автобуса знаходилась пішохід ОСОБА_4 Під час руху ОСОБА_3 допустив порушення вимог п.п.2.3 підпункт «б», 10.1, 10.9 та 12.3. ПДР України, а саме вимог:
- п.п. «б» п. 2.3, згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим транспортом у дорозі;
- п. 10.1, згідно якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 10.9, згідно якого під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб;
- п. 12.3 про те, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.
Порушення вказаних вимог ПДР з боку водія ОСОБА_3 виявилось в тому, що він, керуючи технічно справним автобусом «Івеко» д.н.з. НОМЕР_1, розпочав рух заднім ходом не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та рухаючись заднім ходом проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не звернувся за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки дорожнього руху. При виникненні перешкоди і небезпеки для руху, чим для ОСОБА_3 під час руху заднім ходом являлась пішохід ОСОБА_4, яку він об’єктивно спроможний був виявити, ОСОБА_3 не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля і скоїв на неї наїзд.
Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження в результаті яких 13.08.2009 року померла в лікарні швидкої медичної допомоги м. Києва. Смерть ОСОБА_5 наступила від відкритої черепно-мозкової травми у виді крововиливу в м’які тканини голови, перелому кісток склепіння та основи черепа, крововилив під оболонки, в речовину і шлуночки головного мозку з розвитком набряку – розпукання головного мозку.
Між спричиненням ОСОБА_4 відкритої черепно-мозкової травми та настанням її смерті вбачається прямий причино-наслідковий зв'язок.
Порушення вимог п.п. 2.3 «б», 10.1., 10.9 та 12.3 ПДР України водієм ОСОБА_3 знаходиться в прямому причинному зв’язку з виникненням даної ДТП та її наслідками.
В апеляції прокурор Перепелиця К.І., не оспорюючи фактичні обставини справи, які суд визнав доведеними, та правильності кваліфікації дій засудженого, просить вказаний вирок скасувати в частині призначення покарання у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого та неправильним застосуванням кримінального закону, посилаючись на те, що суд, призначаючи покарання з застосуванням ст.75 КК України, своє рішення не мотивував. Вважає, що призначене судом покарання із застосуванням положень ст.75 КК України не є достатнім для виправлення засудженого та не попередить вчинення ним новим злочинів. Просить постановити новий вирок, яким призначити засудженому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Іншими особами, які мають право на апеляцію, апеляції не подані.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача, пояснення засудженого, який заперечував проти апеляції прокурора, потерпілу ОСОБА_6, яка просила суд не позбавляти засудженого волі, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Висновок суду першої інстанції щодо зазначених у вироку обставин вчинення цього злочину не перевіряється, оскільки, як вбачається з протоколу судового засідання, вони не оспорювалися самим засудженим, тому докази за згодою сторін відповідно до вимог ч.1 ст.299 і ст.301-1 КПК України не досліджувалися.
При апеляційному розгляді сторони такий розгляд справи судом не оскаржують.
Кваліфікація дій винного за ч.2 ст.286 КК України визначена правильно.
Що стосується доводів апеляції про м’якість призначеного засудженому покарання та порушення судом вимог кримінального закону при призначенні покарання, то їх слід визнати безпідставними.
У відповідності до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, з урахуванням тяжкості злочину, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання засудженому ОСОБА_3 у вигляді позбавлення волі суд керувався положеннями ст.ст.50-52,65-67 КК України і в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, щиро розкаявся та добровільно відшкодував заподіяні збитки, що суд визнав як пом’якшуючі відповідальність обставини, відсутність у справі обставин, які обтяжують покарання, позитивні характеристики з місця проживання та роботи.
Про щире каяття свідчить поведінка ОСОБА_3 безпосередньо після скоєння злочину, а саме, що він викликав швидку медичну допомогу і міліцію, та надавав потерпілій ОСОБА_4 допомогу по її госпіталізації, та, як пояснила потерпіла ОСОБА_6, надавав їй необхідну допомогу, коли ОСОБА_4 перебувала у лікарні.
Вирішуючи питання про застосування ст.75 КК України, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що крім зазначених обставин, він враховує думку потерпілої, яка будь - яких матеріальних та моральних претензій до засудженого не має, те, що він позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Врахувавши зазначені обставини, які істотно пом'якшують покарання винного, в їх сукупності, те, що злочин вчинено з необережності, суд прийшов до правильного висновку про можливість досягнення мети виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства і доцільність звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням в порядку застосування ст.ст.75,76 КК України. Підстав вважати, що ОСОБА_3 необхідно ізолювати від суспільства з метою попередження нових злочинів, не вбачається.
В силу викладеного, це покарання не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості, підстав для скасування вироку в частині призначення покарання і постановлення нового вироку та істотних порушень вимог кримінального та кримінально - процесуального закону колегія суддів не вбачає, а тому апеляція прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора Перепелиці К.І., який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2010 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.
Судді:
/