справа № 2-564/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    05 жовтня 2010 р.                                 м. Острог

    Острозький районний суд Рівненської області у складі :

головуючого судді   Василевича О.В.

при секретарі            Панчуку М.В.

з участю позивача ОСОБА_1

   відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Острозі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановив :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що між ними немає жодних стосунків та почуттів, у зв’язку з чим вважає, що збереження шлюбу між ним та відповідачкою неможливе, оскільки впродовж двох років він з відповідачкою як одна сім’я не проживає, та подальше збереження шлюбу суперечить його інтересам.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви, викладені у позовній заяві та просив його задовольнити. Позивач в судовому засіданні пояснив, що зустрів іншу жінку, з якою має намір в майбутньому поєднати своє життя та створити нову сім’ю. Впродовж двох років шлюб, укладений між ним та відповідачкою існує формально, оскільки спочатку він перестав проводити спільно час з дружиною та дітьми, згодом перестав вести разом з ними  домашній побут, в подальшому він перестав ночувати дома разом з сім’єю та приходив додому лише зранку, у зв’язку з чим в сім’ї почали виникати конфлікти, на що відповідачка запропонувала йому зробити свій вибір, що і спонукало його звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу. На даний час він проживає окремо від сім’ї в с.Вільбівно Острозького району, де працює сторожем в загальноосвітній школі.  

Відповідачка в судовому засіданні заперечила проти позову та вказала, що вони з позивачем прожили у шлюбі  впродовж 19 років, від якого у них є повнолітній син та неповнолітня дочка, та вони разом проживали в АДРЕСА_1. Відповідачка підтвердила обставини, на які вказує позивач в судовому засіданні, водночас пояснивши, що на даний час позивач хоча разом з нею і не проживає, проте він інколи заходить додому для того, щоб змінити свій одяг, привести свій зовнішній вигляд у порядок, та не зважаючи на це вона вважає  за можливе збереження шлюбу, та просить надати їм строк для примирення.

Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідачки, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

Позивач ОСОБА_1 з 05.08.1989 р. перебуває у шлюбі з відповідачкою          ОСОБА_2, який зареєстровано Острозьким районним відділом ЗАГС Рівненської області, про що 05.08.1989 року в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №65, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 05.08.1989 року серія НОМЕР_1.

Під час перебування у шлюбі у позивача та відповідачки народилися син – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочка – ОСОБА_4,   ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Судом було запропоновано примиритися подружжю, проте позивач не виявив бажання та наміру досягнути примирення, пояснивши, що прийняв остаточне рішення розірвати шлюб та немає наміру його змінювати.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. № 11 судам слід уникати формалізму, розглядаючи позови про розрівняння шлюбу, та не надавати строк на примирення, якщо подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить моралі, а також інтересам подружжя та їхніх дітей.

Згідно зі статтею 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.  

Позивач та відповідачка впродовж тривалого часу проживають окремо, позивач у АДРЕСА_2, а відповідачка з дітьми у АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що причини у зв’язку з якими сторони не проживають спільно, в розумінні ст.3 Сімейного кодексу України, не є поважними.

Відповідно до ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

В судовому засіданні встановлено, що подальше збереження шлюбу за відсутності спільного проживання та ведення спільного побуту, та за відсутністю між сторонами взаємних прав та обов’язків, суперечить інтересам позивача.

 Таким чином, факт окремого проживання впродовж тривалого часу, відсутність спільного побуту є свідченням формального існування шлюбу між позивачкою та відповідачем та підтвердженням відсутності фактичних шлюбних відносин, що свідчить про не тимчасовий розлад в сім’ї.

    Відповідно до ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

В судовому засіданні встановлено, що сторони впродовж двох років проживають окремо та  між ними не має спору про місце проживання неповнолітньої дитини, а тому беручи до уваги положення ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визначення в судовому порядку місця проживання неповнолітньої доньки заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають з огляду на те, що неповнолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, з огляду на свій вік вправі самостійно на власний розсуд обирати місце свого проживання з одним із батьків.    

Одночасно з викладеним суд враховує, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» у рішенні про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається, однак зазначена норма відповідно до ч.8 ст.235 ЦПК України стосується тільки справ окремого провадження, а оскільки зазначена справа розглядається в порядку позовного провадження, та з матеріалів справи вбачається, що позивач при укладенні шлюбу не змінював свого прізвища, а тому в позові в цій частині слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110, 112, ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України, ст.ст.10, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив :

Позов задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований у районному відділі ЗАГС Рівненської області, про що 05.08.1989 року в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за № 65.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна  скарга  на  рішення  суду  подається протягом десяти днів з дня його проголошення.  Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення  суду  набирає  законної  сили  після  закінчення строку для подання апеляційної скарги,  якщо апеляційну скаргу  не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не  скасовано,  набирає  законної  сили  після   розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Острозького районного суду                         Василевич О.В.