Справа № 2-2595/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2010 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Геєць Ю.В.,
при секретарі: Ровенській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Банковська Юлія Василівна, приватний нотаріус Нароха Ольга Василівна, Орджонікідзевська районна адміністрація Запорізької міської ради, Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації про визнання доручення частково недійсним, визнання договорів дарування частки квартири недійсними, визнання права власності на зазначену частку квартири, витребування майна із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з вищезазначеним позовом, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала.
В своєму позові ОСОБА_1 зазначила, що в вересні 2001 року її сестра ОСОБА_2 запропонувала їй приватизувати займану нею кімнату у квартирі АДРЕСА_1 та допомогти їй в цьому. Оскільки позивач в силу свого хворобливого стану здоров’я самостійно не могла пересуватися та отримати необхідні для цього документи вересні 2001 року вона видала доручення на ім’я своєї рідної сестри ОСОБА_2 з метою отримання від її імені останньою пенсії та оформлення документів на приватизацію належних їй 39/100 часток квартири АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що вона хворіла алкоголізмом і в період після лікування її від алкоголізму відповідач ОСОБА_2 скориставшись її психічним станом, тим, що остання не могла вільно виявляти своє волевиявлення та розуміти в повній мірі значення своїх дій, 11 вересня 2001 року, отримала від не доручення, під приводом отримання для неї пенсії та оформлення приватизації її кімнати, в якому крім останнього було зазначено, що вона уповноважує ОСОБА_2 розпоряджатися належним їй майном, в тому числі і правом дарувати належне їй майно.
Після оформлення документів з приватизації квартири, всі документи на належну їй частку квартири залишились на зберіганні у ОСОБА_2
У травні 2006 року її сусіди по квартирі запропонували їй обміняти належні їй 39/100 часток квартири на належну їм однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2.
З метою оформлення документів з обміну вона звернулася у травні 2006 року до житлово-експлуатаційної дільниці для отримання довідки про склад сім’ї та дізналася від паспортиста, що їй вже не належить приватизоване нею житло, 39/100 часток квартири.
В подальшому вона дізналася, що після приватизації належної їй частки квартири ОСОБА_2 від її імені подарувала квартиру своєму сину, відповідачу по справі ОСОБА_3, останній в подальшому передарував зазначену частку ОСОБА_2
Що стосується підстав визнання доручення та договір дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 недійсними, то позивач посилається на те, що вони були укладені нею у такому стані, коли вона не могла вільно виявляти своє волевиявлення та розуміти в повній мірі значення своїх дій, а також в наслідок обману та на вкрай невигідних умовах.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд визнати частково недійсним доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, посвідчене приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Банківською Ю.В., реєстровий № 1838, в частині надання повноважень дарування належних ОСОБА_139/100 часток квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним договір дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 08 жовтня 2001 року укладений між ОСОБА_2, яка діяла на підставі доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1, і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, реєстровий № 2129, визнати недійсним договір дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 20 лютого 2002 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, реєстровий № 496, визнати за нею право власності на зазначену частку квартири, витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 39/100 часток квартири АДРЕСА_1, зобов’язати Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації скасувати державну реєстрацію права власності на 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_2
Також позивач просить поновити їй строк позовної давності на звернення до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що про порушення своїх прав вона дізналася у травні 2006 року.
У судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_7 підтримали позовні вимоги, наполягаючи на підставах та обставинах викладених у позові, просили суд задовольнити їх в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_8, відповідач ОСОБА_3 позов не визнали, посилаючись на безпідставність позовних вимог, надали заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на те, що остання знала про наявність доручення з часу його укладення, оскільки його підписала особисто, про наявність оспорюваних договорів дарування знала з часу їх укладення.
В судовому засіданні представник третьої особи Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради просив винести рішення по справі на розсуд суду.
Третя особа нотаріус Нароха Ольга Василівна, яка посвідчила оспорювані договори дарування, в судове засідання не з’явилася надала до суду письмові пояснення, відповідно до яких зазначила, що оспорювані договори дарування посвідчено нею відповідно до вимог діючого законодавства України, нотаріусу були надані всі правовстановлюючі документи на квартиру, перевірено відсутність заборони на відчуження квартири.
Третя особа нотаріус Банковська Юлія Василівна та представник ОП ЗМБТІ в судове засідання не з’явилися, причин неявки суду не повідомили, про день та час слухання справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, допитавши свідків, експерта, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою фізичних або юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами й іншими особами, що беруть участь у справі.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 11 вересня 2001 року ОСОБА_1 видано нотаріально посвідчене доручення на ім’я ОСОБА_2 (а.с. 13), відповідно до якого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 управляти і розпоряджатися всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось, а в зв’язку з цим укладати всі дозволені законом угоди, в тому числі і право дарувати майно.
Як вбачається з матеріалів справи 18 вересня 2001 року ОСОБА_2 звернулася, від імені ОСОБА_1, до Орджонікідзевськой районної адміністрації Запорізької міської ради з заявою про оформлення передачі у приватну власність ОСОБА_1, приміщення комунальної квартири. (а.с. 70).
02 жовтня 2001 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житло № 2086 (а.с. 74).
08 жовтня 2001 року ОСОБА_1, від імені якої за нотаріально посвідченим дорученням діяла ОСОБА_2, подарувала належну їй, а ОСОБА_3, прийняв у дар 39/100 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с. 39).
20 лютого 2002 року ОСОБА_3 подарував належні йому, а ОСОБА_2 прийняла у дар 39/100 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с. 43).
Відповідно до ч. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Про те, що на підставі виданого доручення відповідач ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну позивачу частку квартири, позивачка дізналася лише у 2006 році.
Як встановлено в судовому засіданні та не оспорювалось сторонами позивач за усною домовленістю зі своїм сусідом по комунальній квартирі (АДРЕСА_1) ОСОБА_9, з 1998 року по теперішній час проживає в належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_2, а останній до теперішнього часу користується всією квартирою АДРЕСА_1, в тому числі і спірною частиною квартири. Всі правовстановлюючі документи на 39/100 частин квартири АДРЕСА_1 знаходилися у відповідача ОСОБА_2
Вказані обставини підтверджуються поясненнями наданими в судовому засіданні 01 липня 2009 року сторонами ОСОБА_1, ОСОБА_2., свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, поясненнями в судовому засіданні 14 вересня 2009 року свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13
Як зазначили в судовому засіданні вказані свідки позивачка про порушення свого права дізналася у 2006 році, з приводу цього скаржилася їм.
Крім того, свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що у 2006 році йому зателефонувала позивачка та поскаржилася на те, вона вже не є господаркою частки квартири АДРЕСА_1, оскільки дізналася, що квартира від її імені подарована, раніше про те, що вона не є власником кімнати вона не говорила. Також, свідок ОСОБА_12 пояснив, що з позивачкою вони обговорювали питання про обмін житла.
Крім того, як вбачається з наданих відповідачем ОСОБА_2 платіжних документів по оплаті за комунальні послуги, розрахункової книжки з оплати опалення та гарячого водопостачання, остання самостійно оплачувала витрати на утримання 39/100 частин квартири АДРЕСА_1, що спростовує доводи відповідачів, про те, що ОСОБА_14, оплачуючи витрати по утриманню спірної частки квартири, могла бачити з розрахункових документів, що особовий рахунок відкритий на ім’я ОСОБА_2
Зазначені вище обставини спростовують доводи відповідачів про те, що позивачка знала про порушення свого права до 2006 року.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність для звернення до суду за захистом своїх прав, установлена в 3 роки.
Оскільки з урахуванням вимог ст.ст. 257, 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, та враховуючи те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи відповідачів, про те, що позивачка знала про оформлення на підставі доручення договорів дарування до 2006 року, позивачу слід поновити строк позовної давності на звернення до суду з зазначеним позовом.
Згідно Цивільного кодексу УРСР (1963 року), який діяв на час виникнення правовідносин, особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 48 – 58 ЦК УРСР (1963 року)).
Позивачем ставиться питання про визнання недійсними зазначених вище правочинів, а саме: частково недійсним доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, в частині надання повноважень дарування належних ОСОБА_139/100 часток квартири АДРЕСА_1, недійсним договору дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 08 жовтня 2001 року, укладеного між ОСОБА_2, яка діяла на підставі доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1, і ОСОБА_3, недійсним договору дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 20 лютого 2002 року, укладеного між . ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з підстав передбачених ст.ст. 55, 57 (в наслідок обману, на вкрай невигідних умовах) ЦК України в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 55 ЦК України в редакції 1963 року правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦК України 1963 року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною.
Так, як убачається з матеріалів справи, підставою визнання недійсними доручення від 11 вересня 2001 року та вчинених відповідно до нього правочинів позивачем зазначено ст. 55 ЦК України в редакції 1963 року – вчинення правочину дієздатною особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
У зв’язку з тим, що предметом судового дослідження є психічний стан особи в момент вчинення правочину, судом відповідно до вимог ст. 145 ЦПК України призначалася судово-психіатрична експертиза.
Відповідно до акту первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 78 від 04 лютого 2010 року ОСОБА_1 на момент підписання доручення від 11 вересня 2001 року виявляла ознаки помірно вираженого астетичного синдрому, внаслідок органічного ураження головного мозку сочетанного ґенезу (токсична енцефалопатія, обумовлена алкоголізмом та сифілісом). В результаті чого вона не в повній мірі могла розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент підписання доручення 11 вересня 2001 року.
Зазначені висновки судово-психіатричної експертизи підтверджуються поясненнями в судовому засіданні експерта Бабич В.В., яка пояснила, що згідно до медичної документації, яка була надана на експертизу, а саме: амбулаторної карти, історії хвороби МПНКД № 2055, історії хвороби 9 міської лікарні № 691, ОСОБА_1 на момент підписання доручення виявляла ознаки астетичного синдрому, внаслідок органічного ураження головного мозку сочетанного ґенезу (токсична енцефалопатія, обумовлена алкоголізмом та сифілісом). Зазначені розлади зачіпають такі сфери психічної діяльності, як ідеаторна та емоційно-вольова, при цьому знижуються критичні й прогностичні функції. Ступень порушень, які малися у ОСОБА_1, такі, що позбавляли її можливості в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними у зазначений період. Також експерт пояснила, що після виписки позивачки з психіатричної лікарні остання потребувала стороннього догляду, була залежна від сторонніх, сугестивна, та потребувала довгої ремісії. ОСОБА_14 була знята з обліку в МПНКД через три 26 травня 2003 року.
Вказаний висновок судово-психіатричної експертизи суд знаходить обґрунтованим, повним, ясним та таким, що узгоджується з іншими матеріалами справи, сумніви в його правильності у суду відсутні, у зв’язку з чим приймає його до уваги при ухвалені рішення по справі.
Як вбачається з медичної документації: амбулаторної карти, історії хвороби МПНКД № 2055, історії хвороби 9 міської лікарні № 691 ОСОБА_1 14 червня 2001 року була госпіталізована до 9 міської лікарні та 12 липня 2001 року виписалася з діагнозом «хронічний алкоголізм, токсична енцефалопатія, агентивний розлад свідомості. Токсична полінейропатія з порушенням функцій тазових органів, нижніх кінцівок. Міокардіодистанія, НПА. Рекомендовано лікування у психіатра».
12 липня 2001 року ОСОБА_1 госпіталізована в МПНД та 10 вересня 2001 року була виписана з лікарні з діагнозом «амнестичний алкогольний синдром з вираженим ступенем в сполученні з тяжкою невропатією». З диспансерного обліку в МПНД ОСОБА_1 знята 26 травня 2003 року.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 – сусіди позивачки, суду пояснили, що ОСОБА_1 після виписки з лікарні та ще тривалий час після цього була слабкою, погано пересувалася, з квартири майже не виходила, не с ким не спілкувалася.
Пояснення зазначених свідків, є послідовними, та в сукупності з зазначеними вище доказами приймаються судом до уваги.
За положеннями ст. 243 ЦК України (у редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Виходячи зі змісту зазначеної норми договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Таким чином, судом встановлено, що на час видачі доручення 11 вересня 2001 року позивачка не могла в силу свого захворювання в повній мірі розуміти значення своїх дій і керувати ними, й унаслідок свого психічного стану вона вважала, що уповноважує ОСОБА_2, тільки вчинити дії щодо оформлення документів на приватизацію належної їй частки квартири і отримання пенсії для неї, та не мала волевиявлення уповноважувати ОСОБА_2 на дарування частини квартири племіннику – відповідачу ОСОБА_3, у зв’язку з чим була відсутня свідома воля у діях власника на передачу майна за договором дарування.
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання частково недійсним доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, в частині надання повноважень дарування належних ОСОБА_1 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 та про визнання недійсним договору дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 08 жовтня 2001 року, укладеного між ОСОБА_2, яка діяла на підставі доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1, і ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз’яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.
Як встановлено судом ОСОБА_1 не була стороною оскаржуваного правочину - договору дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 20 лютого 2002 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.
Разом з тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Такі особливі умови застосування правових наслідків недійсності угоди відчуженої майна, укладеної особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, передбачені ст. 388 ЦК України.
Зі змісту ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що на угоди, укладені з порушенням вимог закону, не застосовуються загальні положення недійсності угод, крім наслідку визнання такої угоди недійсною. Такі наслідки не можуть бути застосовані й у випадку оспорення дійсності угоди заінтересованою особою, яка не була стороною угоди. Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Як встановлено судом, 39/100 часток квартири вибуло з володіння власника ОСОБА_1 не за її волею , а за договором дарування, який визнано судом недійсним, остання має право витребувати це майно у ОСОБА_3
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_2 на її користь 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 та про визнання за нею права власності на вказану частку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання ОП ЗМБТІ скасувати державну реєстрацію права власності на 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_2 є похідними від позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння тому їх слід також задовольнити.
Оскільки право ОСОБА_1, яка вважає себе власником 39/100 частин спірної квартири, задоволено за віндікаційним позовом з підстав передбачених ст. 388 ЦК України, її порушене право не підлягає захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, установлено ст.ст. 215, 216 ЦК України, тому її позовні вимоги про визнання недійним договору дарування від 20 лютого 2002 року слід залишити без задоволення.
Крім того, допустимих доказів на підтвердження доводів щодо вчинення правочину під впливом обману та на вкрай невигідних умовах, суду не надано, а тому відсутні підстави для визнання правочину недійсним з підстав передбачених ст. 57 ЦК України в редакції 1963 року, а тому в цій частині в задоволені позову їй слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 55, 57, 62, 76, ст. 243 ЦК України (у редакції 1963 року), ст.ст. 203, 215, 216, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Банковська Юлія Василівна, приватний нотаріус Нароха Ольга Василівна, Орджонікідзевська районна адміністрація, Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації про визнання доручення частково недійсним, визнання договорів дарування частки квартири недійсними, визнання права власності на зазначену частку квартири, витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду за захистом прав.
Визнати частково недійсним доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, посвідчене приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Банківською Ю.В., реєстровий № 1838, а саме в частині надання повноважень дарування належних ОСОБА_1 39/100 часток квартири АДРЕСА_1.
Визнати недійсним договір дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 08 жовтня 2001 року укладений між ОСОБА_2, яка діяла на підставі доручення від 11 вересня 2001 року від імені ОСОБА_1, і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, реєстровий № 2129.
Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 39/100 часток квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 39/100 часток квартири АДРЕСА_1.
Зобов’язати Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації скасувати державну реєстрацію права власності на 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_2.
В іншій частині позову про визнання недійсним договору дарування 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 від 20 лютого 2002 року укладеного між ОСОБА_3 ОСОБА_2. та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, реєстровий № 496, та про визнання доручення та договорів дарування з підстав передбачених ст. 57 (в наслідок обману, на вкрай невигідних умовах) ЦК України в редакції 1963 року – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Ю.В. Геєць