Справа № 2-7408/10

РІШЕННЯ

ІМ*ЯМ   УКРАНЇИ

   27 серпня 2010 року                                                                                   місто Одеса

    Приморський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого – судді Терьохіна С.Є.,

при секретарі -          Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом громадян ОСОБА_1  та ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Мисливсько-рибальського підприємства „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про визнання договору недійсним, визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

        Позивачі звернулися до суду із позовом, в якому просили визнати недійсним договір оренди №28/53, від 09.07.2003 року, приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_2, укладеного між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Мисливсько–рибальським підприємством „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України (орендар). Визнати за громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на Ѕ частину приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_1.

        Також, позивачі просили суд визнати за Мисливсько–рибальським підприємством „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, право власності на Ѕ частину приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_2.

В разі задоволення позову, зазначити що рішення суду, є підставою для реєстрації органами БТІ та РОН визнаного за сторонами права власності на нерухоме майно.      

        Свої вимоги позивачі обґрунтували тим, що Південною регіональною організацією товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України (надалі „Організація”) – колишнє військово-мисливське товариство командування Одеського військового округу Збройних сил СРСР, із 1965 року, утримується та використовується надане командуванням колишнього ОДВО СРСР приміщення магазину „Военохота”, площею 44,6 м. кв., розташоване в АДРЕСА_2.

        В 1968 році, приміщення зазначеного магазину „Военохота”, було збільшене на 42 м. кв., за рахунок приєднання до магазину напівпідвального приміщення, що було зайняте гром. ОСОБА_5, шляхом побудови за власні кошти членів „Організації” три кімнатної квартири АДРЕСА_3 в яку було переселено родину ОСОБА_5  Зазначені дії „Організації”, відбулися на правовій підставі, через їх затвердження рішенням Виконкому Приморської райради депутатів трудящих м. Одеси, за № 270, від 07 липня 1968 року.

        На даний час, магазин „Военохота”, перебуває в користуванні Мисливсько–рибальського підприємства „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України (надалі „Підприємство Організації”), яке створено „Організацією” та за її дорученням здійснює господарську діяльність і інтересах „Організації” та її членів.

        В подальшому, за рахунок власних коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переданих Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, було здійснено ремонт всього приміщення нині існуючого магазину ”Военохота” у зв’язку із чим позивачі вважають, що вони разом із „Підприємством Організації” набули право власності на рівні частки нерухомого майна – зазначеного магазину. За тих самих обставин, позивачі вважають, що Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради незаконно вважає спірне приміщення таким, що належить до комунальної власності та безпідставно отримує орендну плату за  користування об’єктом.  

        Крім того позивачі зазначили, що вартість квартири АДРЕСА_3 в яку було переселено родину гром. ОСОБА_5 є не меншою ніж не житлове приміщення що було передано міським керівництвом для приєднання до магазину „Военохота”, що на думку позивачів додатково свідчить про приналежність вказаного приміщення саме „Організації” а не територіальної громаді, а також вказує на безпідставність стягнення з „Організацї” орендної плати за користування спірним приміщенням. Виходячи із наведених вище обставин та для підтвердження своїх доводів, позивачі просили суд призначити відповідне експертне дослідження, у зв’язку із чим судом 10.08.2010 року, була постановлена відповідна ухвала.

        В суді, позивачі свої вимоги підтримали в повному обсязі та додатково вказали на те, що первісне приміщення магазину „Военохота”, площею 44,6 м. кв., розташоване в АДРЕСА_2 із кінця 1950-х років, було приналежне Одеському військовому округу Збройних сил СРСР, передано „Організації” та ні коли не належало міської владі. За приєднане приміщення площею 42 м. кв., „Організція” передала в якості обміну самостійну трикімнатну квартиру, яка за своєю ринковою вартістю на час розгляду справи коштує набагато більше ніж надана керівництвом міста частка не житлового приміщення, що на думку позивачів виключає наявність будь яких прав територіальної громади на вказаний об’єкт.  

        Відповідач Мисливсько-рибальського підприємства „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України в особі представника, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримав в повному обсязі та пояснив, що дійсно спірне приміщення протягом більш ніж 40-ка років, належить „Організації” та використовується в інтересах її членів в якості об’єкту торгівлі – магазину „Воєнохота”. Приміщення магазину ніколи не належало територіальні громаді міста Одеси, так як було надано організації з боку командування ОдВО. Проте правовстановлюючих документів на приміщення „Організацією” оформлено, не було. Також, представник підтвердив факт того, що позивачі, як фізичні особи, дійсно протягом багатьох років, окрім сплати членських внесків, особисто надавали власні кошти для здійснення ремонту, переобладнання та підтримання в належному стані приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_1 у зв’язку із чим, „Організація” визнає претензії позивачів на своє право щодо частки в даному нерухомому майні.  

        Крім того, представник „Організації” звернув увагу суду на те, що „Організація” неодноразово намагалась оформити належним чином своє право власності на спірне приміщення магазину, у зв’язку із чим зверталася до керівництва міста Одеси, проте незважаючи на позитивні висновки посадовців органів місцевого самоврядування дане питання так і не було остаточно розв’язане.

        Відповідачі Одеська міська рада та Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, будучи викликаними в судове засідання – не з’явились, про причин не явки суд – не повідомили, що згідно ч.4 ст. 169 ЦПК України, дозволило розглянути справу за їх відсутністю.            

        Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, що прибули в судове засідання, перевіривши наявні в справі докази, дійшов висновку, про можливість задоволення позову, виходячи із нижче наступних обставин.

        Так, при розгляді справи, судом було встановлено декілька правових підстав, що в своєї сукупності, дозволяють суду задовольнити вимоги позивачів. Зокрема, із матеріалів справи в суді віднайшли підтвердження фати того, що Південною регіональною організацією товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України – колишнє військово-мисливське товариство командування Одеського військового округу Збройних сил СРСР, із 1965 року, утримується та використовується надане командуванням колишнього ОДВО СРСР приміщення магазину „Военохота”, площею 44,6 м. кв., що розташоване в АДРЕСА_2.

        В 1968 році, приміщення зазначеного магазину „Военохота”, було збільшене на 42 м. кв., за рахунок приєднання до магазину напівпідвального приміщення, що було зайняте гром. ОСОБА_5, шляхом побудови за власні кошти членів „Організації” три кімнатної квартири АДРЕСА_3 та в яку було переселено родину ОСОБА_5  Зазначені дії „Організації”, відбулися на правовій підставі, через їх затвердження рішенням Виконкому Приморської райради депутатів трудящих м. Одеси, за № 270, від 07 липня 1968 року.

        На даний час, магазин „Военохота”, перебуває в користуванні Мисливсько–рибальського підприємства „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України (надалі „Підприємство Організації”), яке створено „Організацією” та за її дорученням здійснює господарську діяльність і інтересах „Організації” та її членів.

        В подальшому, за рахунок власних коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переданих Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, було здійснено ремонт всього приміщення нині існуючого магазину ”Военохота”.

        Вказані відомості, підтверджуються рішенням Виконкому Приморської райради депутатів трудящих за № 270, від 07 червня 1968 року, з якого вбачається, що командування ОдВО надає громадянину ОСОБА_5 житлову площу для його відселення та просить звільнену житлову площу АДРЕСА_1 в користування магазину „Воєнохота”, який (магазин) в свою чергу належить Окружної Раді ВВОО КОдВО;

        Довідкою, складеною гром. ОСОБА_5 та представником командування ОдВО, про передачу першим квартири в розпорядження Окружної Ради ВВОО КОдВО;

        Довідкою начальника фінансово-економічного правління Південного оперативного командування, від 21.11.1999 року, з якої вбачається, що фінансування будівництва 3-и кімнатної квартири, загальною    

        Листом начальника КЄУ Південного оперативного командування, від 02.06.1998 року, за № 2312/17 на адресу голови Ради Південного району товариства військових мисливців та рибалок ЗС України, та всіма іншими матеріалами справи.

        Також, зазначені позивачами факти, поряд із поясненнями про неодноразові звернення до міської влади з проханням оформити право власності на спірний об’єкт, підтверджуються зверненням голови Ради „Організації” на адресу Одеського міського голови, від 01.12.1998 року, за № 215 та на адресу Міністра оборони України, від 14.05.1999 року, за № 133;

        Листом Міністра оборони України до Одеського міського голови, від 15.06.1999 року, за № 148/409;

        Підтверджується висновками, що містяться в листі – доповіді заступника міського голови на адресу Одеського міського голови, від 16.11.1999 року, за №303/4-33, а також всіма іншими матеріалами справи.

        Із оскарженого договору оренди за №28/53, від 09.07.2003 року нерухомого майна, укладеного між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Мисливсько–рибальським підприємством „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України (орендар) – вбачається, що об’єктом оренди є приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_2.

        При тому, частина 1 ст. 761 Цивільного кодексу (ЦК) України, визначає, що право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права.

        За вказаних вище обставин, суд вважає, що за оскарженим договором, Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, не мало правових підстав для передачі в оренду приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_2, виходячи із відсутності речових прав (права власності) територіальної громади в особі Одеської міської ради на спірне майно.

        Так, суду у відповідності до ч.1 ст. 60 ЦПК України, не було надано будь-яких матеріалів, що свідчили б про законність, засіб та порядок набуття права власності Одеською міською радою на вказаний магазин.

        Так, як було зазначено вище, існуючий на час розгляду справи об’єкт нерухомості, має загальну площу 86,6 м. кв., яка в свою чергу склалася із первісної площі магазину „Воєнохота” - 44,6 м. кв., та приєднаного до нього приміщення площею 42 м. кв., що раніше використовувалось як квартира гром. ОСОБА_5  Таким чином, принаймні станом на липень 1968 року (час прийняття рішення виконкому Приморської райради, про надання квартири ОСОБА_5 для приєднання до магазину „Воєнохота”) – частка спірного приміщення площею 44,6 м. кв., не належала до складу комунального майна та існувала як самостійний об’єкт торгівлі, який в свою чергу належав КОдВО та використовувався колишнім військово-мисливським товариством командування Одеського військового округу Збройних сил СРСР.

        За зазначених обставин, Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, не мало правових підстав укладати оскаржений договір оренди, враховуючи те, що магазин „Воєнохота”, що є об’єктом оренди на час приєднання до нього приміщення площею 42 м. кв., вже існував як самостійно визначена індивідуальними ознаками річ (майно) у відповідності до ч.1 ст.760 ЦК України, яка не належала до складу комунального майна.          

        Вказана обставина, не була врахована Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, при укладанні оскарженого договору оренди та на думку суду, сама по собі вже є підставою для скасування такого договору.

        Крім того, при розгляді справи, судом було враховано і те, що приєднана збільшення площі спірного приміщення на 42 м. кв., відбулося за рахунок приєднання до магазину напівпідвального приміщення, що було зайняте гром. ОСОБА_5, через надання останньому з боку КОдВО три кімнатної квартири АДРЕСА_3 та в яку було переселено родину ОСОБА_5  Зазначені правочини, відбулися на правовій підставі, через їх затвердження рішенням Виконкому Приморської райради депутатів трудящих м. Одеси, за № 270, від 07 липня 1968 року.

        Також, важливою обставиною є й те, що в зазначеному рішенні виконкому райради, не йшлося про будь-які додаткові умови передачі „Організації” напівпідвального приміщення, що було зайняте гром. ОСОБА_5, як наприклад строковість такої передачі або її оплатний характер.  

        Таким чином із комунальної власності вибуло одне житлове приміщення, яке цільово було передане для приєднання до магазину „Організації”, замість якого отримане інше житлове приміщення із власності ЗС СРСР, яким місцева влада того часу розпорядилася шляхом видачі на нього ордера гром. ОСОБА_5 із родиною.

        Всі вищевказані події, за своєю правовою природою, на думку суду, відповідають ознакам договору міни, предметом якого став перехід права на майно від однієї юридичної особи до іншої, що в свою чергу не суперечить, як нормам ч.ч.1 та 2 ст.241 ЦК України в редакції, що існувала на час здійснення такого правочину та відповідає нормам ч.1 ст.715 ЦК України в діючої редакції.

        Відповідно до ч.2 ст.241 ЦК України в редакції 1963 року, кожний з тих хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна яке він одержує.

        Частина 4 ст.715 діючого ЦК України визначає, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання ними зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

         Відповідно до висновків проведеної судової будівельно-технічної експертизи, від 21 липня 2010 року ринкова вартість трикімнатної квартири №21, по вул.Терешкової, 54 в м.Одесі та в яку командуванням ОдВО було переселено родину гром. ОСОБА_5, на дату проведення дослідження, складає 467 817 гривень або 59 292 доларів США (за курсом НБУ 7,89 грн.). Разом із тим, ринкова вартість не житлового приміщення магазину „Военохота”, розташованого в АДРЕСА_2, за даними експертизи складає 598 548 гривень, або 75 862 доларів США (за курсом НБУ 7,89 грн.).

        Таким чином, враховуючи уточнену в технічному паспорті КП „ОМБТІ та РОН” від 01.12.2008 року площу (85,1 м. кв.) магазину „Военохота”, розташованого в АДРЕСА_2, один квадратний метр спірного об’єкту складає – 7033 гривні (598548: 85,1), що в свою чергу свідчить про ринкову вартість приєднаного до магазину приміщення 295 386 грн. (85,1 м. кв. х 7033 грн.), а відтак вартість наданої КОдВО зазначеної вище квартири, набагато перевищує вартість наданого Приморським райвиконкомом приміщення, що було приєднане до магазину „Вонохота”.

        Крім того, в ході проведення експертизи була визначена кошторисна сума виконаних ремонтно - відновлюваних робіт, виконаних в не житловому приміщені магазину „Вонохота” збоку позивачів та „Організації”, вартість яких склала 131 992 гривень. Вказані ремонтні роботи, доречи були виконані не самочинно, а шляхом їх затвердження розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, від 28.04.2000 року, за № 418.

        Сукупність наведених вище та оцінених судом фактичних даних, свідчить про оплатний характер переходу до „Організації” речових прав на спірний об’єкт, а також свідчить про необхідність застосування к даним правовідносинам принципу справедливості та розумності (п.6) ч.1 ст.3 ЦК України) за яким одна сторона („Організація”) що передала  іншій стороні майно на суму значно більшу, ніж вартість отриманого майна від іншої сторони (місцевої влади) – не може бути позбавлена права на таке (отримане) майно.                

        За наведених вище правових підстав, суд вважає, що спірне приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_2, на передбачених законодавством правових підставах, ні коли не належало районним радам депутатів, як за часи СРСР (враховуючи відмінності законодавства того часу), так і ні коли не належало і до комунальної власності, виходячи із нині діючих правових інституцій, а тому не могло бути об’єктом оскарженого договору оренди.

        Відповідно до вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України – підставою недійсності правочину зокрема є його суперечливість Цивільному Кодексу України.

        Повертаючись до зазначеної вище норми частини 1 ст.761 ЦК України, яка визначає, що право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права, суд виходячи із відсутності виникнення такого права щодо спірного об’єкту у територіальної громади в особі Одеської міської ради – вважає за можливе визнання недійсним оскаржуваного позивачами правочину.

        Навпаки, суд на підставі вказаних норм ч.2 ст.241 ЦК України (р-ція 1963 р.) та діючих норм ч.4 ст.715 ЦК України вважає, що Мисливсько-рибальське підприємство „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України („Організація”) – має всі належні підстави у відповідності до ч.1, ст. 328 ЦК України, для набуття (фактичного закріплення) права власності на спірне майно, основними родовими ознаками якого (право володіння та користування (ч. 1 ст. 317 ЦК України)) „Організація” користується протягом більш ніж 40-ка років!

        Вирішуючи питання, щодо задоволення позову, суд також виходив із того, що відповідач Мисливсько-рибальське підприємство „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України в суді, визнало факт того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно, саме як фізичні особи, незалежно від виконання ними обов’язків членів „Організації” надавали кошти та брали іншу участь в реконструкції, ремонті та підтримані стану як торгового об’єкту приміщення магазину  „Военохота”, площею 86,6 м. кв., розташованого в АДРЕСА_2.

        Виходячи із того, що нині діючий магазин „Военохота”, розташований в АДРЕСА_2 в своєму теперішньому вигляді є цілісним об’єктом площею 85,1 м. кв., (згідно до технічного паспорту КП „ОМБТІ та РОН”, від 01.12.2008 року), проте раніше складався із магазину та приєднаного до нього житлового напівпідвалу – суд вважає, що на даний час спірний об’єкт є фактично новоствореним майном, створення якого відбулося в т.ч. і за участі позивачів, як фізичних осіб, які заявляють свої речові права на частку такого майна.      

        „Організація" – не заперечує обґрунтованість претензій позивачів на частку в зазначеному нерухомому майні, що в свою чергу відповідає діючим нормам матеріального права, зокрема ч.1, ст. 331 ЦК України, якою передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

        Враховуюче те, що фактичний обмін приміщеннями між КОдВО в інтересах „Організації” та органами місцевого самоврядування, відбувався в іншій державі (СРСР) та на підставі норм не існуючої нині правової системи, суд вважає, що для визнання речових прав „Організації” та позивачів, виходячи із принципу аналогії права (ч.2, ст. 8 ЦК України) може бути застосована норма ч.1, ст. 392 ЦК України, яка передбачає право власника пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним, документа, який засвідчує його право власності. Крім того, що у випадку позивачів (як осіб, що брали участь в створені нового майна), іншого правового шляху на думку суду – не існує.  

        Відносно визнання в суді з боку „Організації” права позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на частку спірного приміщення – то суд вважає, що така позиція „Організації” відповідає нормам ч. 1., ст. 347 ЦК України, яка передбачає можливість особи відмовитись від свого права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

        За таких вище наведених умов, суд вважає при позитивному вирішенні питання про наявність в „Організації” підстав закріплення за нею право власності на спірний об’єкт, також може бути вирішено і питання права власності позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на частку цього приміщення, враховуючи не заперечення збоку „Організації” факту внесення позивачами власних коштів на створення (реконструкцію, ремонт) об’єкту, а також враховуючи факт визнання „Організацією” права позивачів на рівну частку в цьому майні. Зазначені обставини, також дають суду підстави визнати за позивачами (при їх згоді) рівне право на половину спірного приміщення, а саме в розмірі по ј частини за кожним.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 41, 55 Конституції України, ст.ст.1, 3, 8, 15, 16, 20, 203, 215, 317, 328, 331, 347, 392, 715, 761 ЦК України, ч.2 ст.241 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст.1, 3, 10, 11, 57, 60, 137 ЦПК України, суд, -

  РІШИВ:

    Позов ОСОБА_1  та ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Мисливсько–рибальського підприємства „Сокіл” Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про визнання договору недійсним, визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

    Визнати недійсним договір оренди №28/53 від 9.07.2003 року, приміщення магазину «Военохота», площею 85,1 кв.м, розташованого у АДРЕСА_2, укладеного між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради та Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України.

    Визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 1/4 частину приміщення магазину «Военохота», площею 85,1 кв.м, розташованого в АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на 1/4 частину приміщення магазину «Военохота», площею 85,1 кв.м, розташованого в АДРЕСА_2.

    Визнати за Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України право спільної сумісної власності на Ѕ частину приміщення магазину «Военохота», площею 85,1 кв.м, розташованого в АДРЕСА_2.

    Апеляційна скарга на рішення суду, можуть бути подані сторонами до Апеляційного суду Одеської області  протягом десяти днів, через Приморський райсуд м.Одеси.

            Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

    Суддя                                                                                            С.Є.Терьохін