Справа № 22-ц-17064/10р.                                                                                                          Головуючий 1-ї інстанції – Козирєва Г.М.

Категорія : правочини                                                                                                                         Доповідач  -  Шевченко Н.Ф.

          У Х В А Л А

                                                                               ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    20 липня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

    головуючого     -     Бобровського В.В.

    суддів                -     Шевченко Н.Ф., Пономаренко Ю.А.

    при секретарі    -     Назаренко О.О.

    розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 червня 2010 року по цивільній справі за позовом  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 про визнання угоди удаваною та її розірвання,

                                                            В С Т А Н О В И Л А :

    22 січня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, уточненим в процесі розгляду справи,  до  ОСОБА_1 про визнання угоди удаваною та її розірвання.

    В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.05.2001 року їй належав житловий будинок АДРЕСА_1, Харківського району, Харківської області.

    Враховуючи, що за віком та станом здоров?я вона стала потребувати допомоги, 17 грудня 2001 року був посвідчений договір, як вона вважала довічного утримання, відповідно якого онука ОСОБА_1 обіцяла доглядати за нею та надавати допомогу.

    Після укладення договору вони проживали разом однією сім?єю у спірному будинку, відносини між ними були гарні, онука  виконувала свої обов?язки по догляду за нею.

    Проте після одруження онуки та поселення її чоловіка до спірного будинку, відношення до неї змінилось, а з початку 2008 року їй перестали надавати допомогу, викинули її речі в сарай, розбили шафу, холодильник, пральну машину, сховали документи на будинок. Відповідачка та її чоловік погрожують викинути і її з будинку, заявляють, що вона ніхто в цьому будинку, який є її єдиним місцем проживання. За захистом своїх прав через неправомірні дії онуки та її чоловіка вона змушена була неодноразово звертатися до правоохоронних органів.

    В цей час вона узнала, що між нею та онукою був оформлений не договір довічного утримання, а договір дарування. На час укладення договору вона повністю довіряла онуці. Крім того мала і має проблеми зі слухом. Договір, який підписувала не читала, його текст їй ніхто не зачитував. Вважала, що підписує договір довічного утримання.

    Відповідачка ОСОБА_1 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що  волевиявлення позивачки, яка є її рідною бабою, на момент укладення угоди, було направлене на оформлення саме договору дарування будинку, а не на договір довічного утримання, оскільки на той час їй тільки виповнилося  18 років і допомоги потребувала саме вона, а не позивачка.

    Крім того ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності.

    Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01 червня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

    Суд визнав удаваним договір дарування житлового будинку, розташованого АДРЕСА_1, Харківського району, Харківської області, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідчений 17 грудня 2001 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Полторацькою Л.М., реєстровий №  1739  та визнав, що він вчинений для приховання іншого правочину – договору довічного утримання.

    Суд розірвав договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

    В апеляційній скарзі  ОСОБА_1 ставить  питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким  у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

    В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального  і процесуального права.

    Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції  в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши  матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

    Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції  повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку всім зібраним по справі доказам, правильно дійшов висновку про те, що укладений договір дарування не відповідає дійсним намірам сторін  та має характер удаваного.

Спірний договір дарування був укладений у період чинності ЦК УРСР, а тому в розумінні змісту Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року  до цих правовідносин суд вірно застосував норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

 Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 на праві власності належав житловий будинок  АДРЕСА_1, Харківського району, Харківської області. Іншого житла ОСОБА_2 не має.

17 грудня 2001 року приватним нотаріусом було посвідчено договір дарування вказаного будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Виходячи із змісту ст.ст.41, 243 ЦК УРСР договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх істотних  його умов.

Відповідно  до ст.243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій  стороні майно у власність.

Встановлення обов’язку обдаровуваного на користь дарувальника  вчинити будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Судом установлено, що ОСОБА_2, укладаючи оскаржуваний договір дарування, мала на меті те, що вона залишиться членом родини відповідачки, буде проживати з нею у своєму будинку, а також те, що онука буде за нею довічно доглядати та забезпечувати матеріально.

Зобов’язання відповідачки про залишення ОСОБА_2 членом її родини підтверджується фактом проживання позивачки у спірному будинку до цього часу, що  фактично не оспорюється самою ОСОБА_1

Згідно  із ч.2 ст.58 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удаваний правочин), то застосовуються правила,  що  регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 28.04.78 N 3 (з відповідними змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", суд, установивши, що угода укладена сторонами з метою приховати іншу угоду, визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. В тому разі, коли така угода суперечить закону, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Оскільки  судом установлено, що обидві сторони договору, як ОСОБА_2, яка потребувала допомоги, так і її онука ОСОБА_1, яка мала на меті  поліпшення житлових умов, діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, оскаржувана угода є удаваним правочином, а саме – договором  довічного утримання.

Враховуючи те, що відповідачка ОСОБА_1 не виконує  обов?язків по утриманню та догляду ОСОБА_2, яка за віком та станом здоров?я потребує  допомоги, а також те, що між ними склалися вкрай неприязні стосунки, через які позивачка вимушена була неодноразово звертатися за захистом своїх прав до правоохоронних органів, суд обгрунтовано розірвав договір довічного утримання.

Висновок суду про те, що ОСОБА_2 не пропустила строк позовної давності грунтується на вимогах закону та встановлених фактах, оскільки перебіг строку позовної давності  починається з дня виникнення  права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа  дізналася або повинна  була дізнатися про порушення свого права. Доводи ОСОБА_2 про те, що вона узнала про порушене своє право взимку 2008 року, коли її фактично було відмовлено у подальшому проживанні в будинку, який є її єдиним місцем проживання.

Таким чином, колегія суддів вважає можливим залишити без змін рішення суду про задоволення позову ОСОБА_2, визнання договору дарування будинку удаваним  та розірвання договору довічного утримання, оскільки це рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

    Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України  судова колегія

у  х  в  а  л  и  л  а:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити.

    Рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 червня 2010 року залишити без змін.

    Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді