Справа №2-1258/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2010 року, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого                       – судді Попова В.В.,  

          при секретарі                      – Латкіній О.В.,

за участю:

    позивача                              – ОСОБА_1,

    представників відповідача – Перерви Костянтина Олександровича, Гусейнова Садіга

                                                             Джамаладдіновича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу про стягнення матеріальної та моральної шкоди, –

В С Т А Н О В И В :

    Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 600 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 5000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що вона була нагороджена медаллю «За трудову відзнаку», тому на підставі п.2 ст.1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01 червня 2000 року, набула право на отримання такої пенсії.

11 лютого 2002 року вона звернулась до відповідача з усіма необхідними документами для призначення їй цієї пенсії. Своїм листом від 16 липня 2003 року відповідач повідомив, що всі документи разом з клопотанням були направлені ним до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для вирішення питання щодо встановлення їй такої пенсії, однак Головне управління не направило ці документи на розгляд до Комісії з встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України.

Надалі Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 11 липня 2002 року, який набрав чинності з 01 січня 2003 року, особи, нагороджені медаллю «За трудову відзнаку», були виключені з переліку осіб, які мають право на встановлення їм пенсій за особливі заслуги перед Україною.

Тоді Головне управління звернулось до Пенсійного фонду України для вирішення питання щодо встановлення їй пенсії за особливі заслуги перед Україною, в чому було відмовлено на тій підставі, що така категорія осіб з 01 січня 2003 року була виключена з переліку осіб, які мають право на встановлення пенсії за особливі заслуги.

Вказані обставини були підтверджені Листом Секретаріату Верховної Ради України по захисту прав людини від 12 січня 2005 року.

    Таким чином, у зв’язку з бездіяльністю і халатним відношенням відповідача вона позбавилась можливості отримати пенсію за особливі заслуги перед Україною у 2002 році, з дати її звернення, а саме з 11 лютого 2002 року і по 01 січня 2003 року, що складає 10 місяців, тому причинений їй матеріальний збиток склав 600 гривень (10 міс. х 60 грн. = 600 грн.).

    Крім того, відповідачем була заподіяна їй моральна шкода, яку вона оцінила у 5000 грн., так як вона перенесла переживання, стрес, була вимушена ходити по інстанціям, витрачати свій час, здоров’я, звертатись до суду.

    Позивач у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі, пояснив при цьому, що саме із-за того, що відповідач не направив своєчасно поданих нею документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для вирішення питання щодо встановлення їй пенсії за особливі заслуги перед Україною, вона була позбавлена можливості на додаткову матеріальну допомогу від держави, яку вона заслужила своїм сумлінним трудом. Надалі позивач надала до суду письмову заяву про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідача пред’явлених позовних вимог не визнав у повному обсязі та дав пояснення, аналогічні викладеним у його письмових запереченнях, а саме, що Управлінням Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу документи позивача були прийняті та своєчасно направлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, однак чому Головне управління не направило їх до відповідної Комісії, йому невідомо. Разом з тим, ані Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі, ані Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не мало повноважень порушувати клопотання про встановлення позивачеві пенсії за особливі заслуги перед Україною, тому твердження позивача про незаконні дії з боку Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі є безпідставними. Крім того, розмір визначеної позивачем матеріальної шкоди є надуманим та непідтвердженим жодними розрахунками. Надалі представник відповідача надав до суду письмову заяву про те, що проти задоволення позовних вимог заперечує та просить розглянути справу за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважає, що пред’явлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом установлено, що позивач народилась у 1941 році, 12 травня 1977 року Указом Президії Верховної Ради колишнього Союзу РСР була нагороджена медаллю «За трудову відзнаку», з 21 червня 1996 року отримує пенсію за віком, а тому на підставі  пункту 2 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 року №1767-III, з 01 січня 2001 року набула право на отримання пенсії за особливі заслуги перед Україною.

11 лютого 2002 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу з приводу призначення їй такої пенсії, надавши при цьому відповідні документи, які були прийняті відповідачем.

Ці обставини підтверджуються письмовими доказами (а.а.с.6-9,14) та прийняті сторонами без заперечень.

Однак рішення з цього приводу так і не було прийнято, у зв’язку з чим позивач звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і Листом від 12 січня 2005 року їй, зокрема, було повідомлено, що згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 11 липня 2002 року, який набрав чинності з 01 січня 2003 року, вона втратила право на пенсію за особливі заслуги перед Україною (а.а.с.3,4).

Отже, розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 600 гривень, суд зазначає наступне.

У відповідності до статей 1 та 2 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, пенсії за особливі заслуги перед Україною (далі – пенсії за особливі заслуги) встановлюються громадянам України, відзначеним державними нагородами колишнього Союзу РСР. Для призначення пенсій за особливі заслуги створюється Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги при Кабінеті Міністрів України. Положення про Комісію та її склад затверджується Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 4 Постанови Кабінету Міністрів України, в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги при Кабінеті Міністрів України має право одержувати в установленому порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій інформацію та документи, необхідні для виконання покладеного на неї завдання.

Виходячи з положень статей 80-82 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла на момент звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу, заява про призначення пенсії непрацюючим подається до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника. Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії, не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає заявникові не пізніше 5-ти днів після винесення відповідного рішення.

Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до висновку, що позивач правильно звернулась з документами про призначення їй пенсії за особливі заслуги саме до Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу, яке повинно було у встановлений законом строк прийняти відповідне рішення з приводу цього звернення.

Однак у порушення вищезазначених норм відповідач, прийнявши від позивача документи про призначення пенсії за особливі заслуги, не прийняв щодо них жодного рішення, позаяк не надав суду будь-яких доказів стосовно як надіслання цих документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, так і відмови в призначенні пенсії.

Окрім того, клопотань щодо надання таких доказів представником відповідача на пропозицію суду не заявлялось.

При цьому Лист від 16 липня 2003 року, в якому відповідач повідомляє про своєчасне надіслання документів позивача до Головного управління, не може бути прийнятим судом в якості належного доказу, підтверджуючого цей факт (а.с.14).

Стосовно розміру матеріальної шкоди у 600 гривень суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 5 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, пенсії за особливі заслуги встановлюються виходячи з розміру пенсії за віком, на яку має право особа згідно з законом. До зазначеної пенсії встановлюється надбавка у розмірі від 50 до 80 відсотків пенсії за віком, яка визначається Комісією залежно від заслуг особи.

Згідно Довідки від 25 квітня 2008 року, позивач отримувала пенсію за віком у лютому та березні 2002 року по 129 грн. на місяць, у квітні-грудні 2002 року – по 141 грн. 90 коп. на місяць (а.с.127).

Таким чином, навіть у випадку встановлення позивачеві пенсії за особливі заслуги у вигляді надбавки у розмірі 50 відсотків її пенсії за віком, за 10 місяців, а саме за період з 01 березня 2002 року по 01 січня 2003 року, позивач могла б отримати більше, ніж 600 гривень.

Отже матеріальна шкода, визначена позивачем у розмірі 60 гривень на місяць та у загальному розмірі 600 грн. за 10 місяців, не перевищує 50-ти відсоткового розміру надбавки, встановленого статтею 5 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», а відтак є обґрунтованою.

Разом з тим, виходячи з положень статей 12 та 13 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», які діяли на момент виникнення правовідносин, пенсії за особливі заслуги виплачуються за місцем проживання пенсіонера в порядку, визначеному законодавством України. Суми пенсії, не одержані пенсіонером своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд вважає, що саме бездіяльність відповідача потягла за собою наслідки у вигляді неотримання позивачем пенсії за особливі заслуги, чим порушено її законне право на отримання такої пенсії у встановлений законом строк, що саме відповідач повинен відшкодувати завдану у зв’язку з цим матеріальну шкоду, що розмір такої шкоди є обґрунтованим, тому ця частина позовних вимог підлягає задоволенню.

Суд не приймає до уваги тверджень представника відповідача у його запереченнях про своєчасне вирішення питання щодо надіслання документів позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і про відсутність при цьому у відповідача таких повноважень, а також про необґрунтованість розміру визначеної позивачем матеріальної шкоди, оскільки ці твердження спростовуються вищенаведеними висновками.

      Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд враховує роз'яснення Пленуму Верховного Суду України із цих питань, даних у пункті 9 постанови від 31 березня 1995 року за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», про те, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Згідно з пунктом 4 цієї ж Постанови, позивач має зазначити в позовній заяві, в чому така шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач у судовому засіданні просила стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 5000 гривень, посилаючись на те, що дії відповідача негативно вплинули на її фізичний та психічний стан, проте ніяких доказів на підтвердження зазначених вимог не надала, а відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

У зв’язку з вищенаведеним суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача.

Разом з тим, на підставі частини 1 та 2 статті 88 ЦПК України підлягають стягненню на користь позивача з місцевого бюджету понесені нею судові витрати у розмірі 51 гривні (а.с.18).

                На підставі викладеного, керуючись Законами України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 року за №1767-III, «Про пенсійне забезпечення», із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 29 листопада 2001 року №2833-III, ст.ст.10, 11, 15, 58-61, 208-210, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

      Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу на користь ОСОБА_1 600 (шістсот) гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

      Стягнути з місцевого бюджету на користь ОСОБА_1   понесені нею судові витрати у розмірі 51 гривні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а в разі складення рішення в повному обсязі відповідно до статті 209 ЦПК України – з дня складення в повному обсязі.

Суддя                                                              В.В. Попов.

Повний текст рішення виготовлений 20.09.2010 року.