Справа № 22ц- 2261 /107 Головуючий у І інстанції – Кухтей Р.В .
Категорія № 37 Доповідач – Свистун О.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2010 року місто Луцьк
Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі колегії суддів:
головуючого – судді Шевчук Л.Я.
суддів Свистун О.В., Здрилюк О.І.,
при секретарі Матюхіній О.Г.
з участю представника позивач ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору міни недійсним і визнання права власності на спадкове нерухоме майно, про приналежність заповіту, про встановлення факту, що має юридичне значення та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно
за апеляційними скаргами відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_8 на рішення Луцького міськрайонного суду від 17 лютого 2010 року та на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 23 квітня 2010 року,-
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційних скаргах відповідач та її представник вказують на незаконність рішень суду із-за неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Просять скасувати основне та додаткове рішення суду. Ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог відповідача ОСОБА_2, в позові ОСОБА_5 про визнання договору міни недійсним і визнання права власності на спадкове нерухоме майно відмовити за безпідставністю.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17 лютого 2010 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.
Визнано договір міни квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений 18 грудня 2008 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Перчук І.М. недійсним.
Зобов’язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_6 отриманні кошти за договором міни в сумі 215 000 грн. та квартиру АДРЕСА_2 повернути ОСОБА_6, а ОСОБА_6 зобов’язано повернути ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.
Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 1700 грн. сплаченого судового збору, відповідно по 850 грн. в користь кожного, 30 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 4500 грн. витрат на правову допомогу, по 1500 грн. з кожного.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно – відмовлено.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 квітня 2010 року доповнено резолютивну частину рішення абзацом 4 – «визнати за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно, яке складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1», та абзацом 5 – « визнати за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно, яке складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1»
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду від 26 травня 2010 року резолютивну частину рішення доповнено абзацом 6 – « визнати, що заповіт ОСОБА_11, який був посвідчений 17 травня 1996 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори № 1-1954 належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5» та абзацом 7 – « встановити факт, що ОСОБА_4 є дочкою спадкодавця ОСОБА_11, а ОСОБА_5 є онуком спадкодавця ОСОБА_11 »
В апеляційній скарзі відповідач та її представник зазначають, що суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку набула права власності на спірну квартиру в порядку спадкування, оскільки інші спадкоємці не оформили за собою право власності на свої частини в спадковому майні, а тому мала право укладати договір міни з ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Позивач в судове засідання не з’явилась, хоча відповідно до ст.. 76 ЦПК України вважається такою, що повідомлена про час і місце розгляду справи. Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повідомлені про дату розгляду справи про що ствердив їх представник. Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 74,76 ЦПК України, оскільки по місцю реєстрації повісток не отримують, судом розміщене судове оголошення.
Судом першої інстанції встановлено, що після смерті ОСОБА_11 11 грудня 1996 року відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1. Спадкоємці за заповітом - дружина ОСОБА_2, дочка ОСОБА_4 та внук ОСОБА_5 в рівних частинах успадкували вказану квартиру шляхом звернення в шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини в нотаріальну контору. 18 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений договір міни, за умовами якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, а остання доплатила 215500грн. та передала у власність ОСОБА_2. квартиру АДРЕСА_2.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на праві власності ОСОБА_11 належала квартира АДРЕСА_1.
11 грудня 1996 року ОСОБА_11 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на вказане нерухоме майно.
Судом першої інстанції встановлено, що спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_11 є його дружина ОСОБА_2, дочка ОСОБА_4 та онук ОСОБА_5
Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Усі спадкоємці у встановленому законом порядку звернулись із заявою про прийняття спадщини в державну нотаріальну контору, а отже прийняли спадщину у встановлений законом спосіб.
Таким чином, частка кожного спадкоємця у спадковому майні, а саме квартири АДРЕСА_1 становить по 1/3 її частини.
Отже, суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_2 не була власником всієї квартири про що вона достовірно знала та знала адресу проживання ОСОБА_5, як в місті Москва так і в республіці ОСОБА_1, оскільки їх адреса зазначена в заявах про прийняття спадщини та в спадковій справі станом на 1997 рік ( а.с. 168, 169).
Відповідно до ст.. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу.
Судом встановлено, що при зверненні в суд із позовом про визнання права власності на 2/3 частини спадкового майна ОСОБА_2 не вказала адреси відповідачів ОСОБА_5, які проживали за межами України та не могли знати про розгляд судом такої цивільної справи. Отже, ОСОБА_2 ввела в оману суд, який ухвалив рішення в її користь.
А саме, рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2008 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_11 Однак, ухвалою Луцького міськрайонного суду від 17 березня 2009 року вказане рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами, оскільки ОСОБА_2 незаконно набула право власності на 2/3 частини спадкового майна (а.с.113).
18 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений договір міни, за умовами якого ОСОБА_2 зобов’язувалася передати ОСОБА_6 у власність належну їй квартиру, а остання взамін також зобов’язалася передати їй у власність квартиру з грошовою доплатою.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином ОСОБА_2, незаконно оформивши на себе право власності на всю спірну квартиру, здійснила незаконні дії по її відчуженню шляхом укладання договору міни, порушивши спадкові права інших спадкоємців - позивачів по справі.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 та обгрунтовно визнав недійсним договір міни спірної квартири та визнав за позивачами право власності на відповідні їм частки у спадковому майні.
Покликання відповідача ОСОБА_2, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не оформили на себе право власності на спадкове майно, тому не є власниками майна, спростовані в судових засіданнях зібраними та дослідженими доказами по даній справі.
Крім того, відповідно до ст..220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої - небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Оскільки, сторони подавали докази в підтвердження своїх вимог та заперечень, отже суд відповідно до вимог матеріального та процесуального права постановив додаткове рішення.
Таким чином, доводи апеляційних скарги не спростовують висновків суду, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 17 лютого 2010 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 23 квітня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцять днів з дня набрання законної сили.
Судді: