№ 2- 195

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   11 жовтня 2010 року                                                                         Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Дніпропетровської області, треті особи ОСОБА_2 і комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на майно та зобов’язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 04 червня 2006 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції ДАБК Дніпропетровської області про визнання права власності на майно та зобов’язання вчинити певні дії. Позивач в своєму позові і в ході судового засідання посилався на те, що йому на праві власності належить 34/100 частин будинку АДРЕСА_1, інша частина будинку належить ОСОБА_2 З метою поліпшення житлових і побутових умов він збудував на займаній ним земельній ділянці за вказаною адресою новий будинок прибудову і господарські споруди.  За цією адресою він мешкає з сім’єю, вони прописані та зареєстровані там, отримали технічний паспорт, сплачують податок на землю. Але, збудувавши вказане, не оформили належним чином документи і не зареєстрували право власності на ці всі нові будови домоволодіння. Просив позивач визнати за ним право власності на вказані збудовані ним об’єкти нерухомості цього домоволодіння та зобов’язати відповідачів ввести в експлуатацію всі вказані будови, задовольнивши позов в повному обсязі.

    Представники відповідачів виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції ДАБК Дніпропетровської області в судове засідання не з’явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки  суду не повідомили. В письмовому звернені до суду проти позову заперечували, вважають, що будівництво позивачем нового об’єкту нерухомості було з порушенням закону, без проекту, не введено в експлуатацію, є сусіди та співвласник, порушено передбачений законом порядок оформлення права власності на новостворені будинки. Вважають позовні вимоги  безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних відповідачів згідно з ст. 169 ЦПК України.

Третя особа ОСОБА_2     в судове засідання не з’явилася, про день і час слухання справи повідомлялася належним чином, фактично заперечувала проти заявлених позовних вимог і просила слухати справу за наявними матеріалами справи без неї та рішення винести на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи без участі цієї третьої особи згідно зі ст. 169 ЦПК України.

      Представник третьої особи КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради в судове засідання не з’явився, про день і час слухання справи повідомлявся належним чином, заперечував проти заявлених позовних вимог і просив слухати справу за наявними матеріалами справи без них та рішення винести на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи без участі представника цієї третьої особи згідно зі ст. 169 ЦПК України.

    Вислухавши пояснення позивача, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обґрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 1988 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 1992 року належить 34/100 часток будинку з належними йому господарськими будовами і спорудами АДРЕСА_2, 66/100 часток цього ж будинку належить на праві власності ОСОБА_2. Право приватної власності позивача на вищевказане нерухоме майно було зареєстровано Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 1993 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 і ОСОБА_1(позивач) про порядок користування земельною ділянкою  будинку з належними йому господарськими будовами і спорудами АДРЕСА_2, земельна ділянки з будинками позивача та третьої особи у приватну власність не передавалась, державний акт на право приватної власності на землю не видавався.

Згідно з п. д ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України, «Власники земельних ділянок мають право: ... д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.»

Після набуття позивачем права приватної власності на вказане нерухоме майно в нього виникла необхідність у підвищенні комфортності житла і його більш ефективній експлуатації і тому позивачем було здійснено  ремонт з переплануванням, переобладнанням існуючого житлового будинку, будівництво нового житлового будинку. В  2007 року спеціалістами КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради було проведено інвентаризацію об’єкта та виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2. У зазначеному Технічному паспорті було зроблено відмітки-записи про «самовільне будівництво», а саме нове будівництво позивачем: житлової прибудови літ. А1-1, площею 38.6 кв. м. та вказано, що даний об’єкт нерухомості підлягає введенню в експлуатацію, узаконенню.

На даний момент позивач зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 і звернувся до суду з позовом про визнання права власності на вказане нерухоме майно і зобов’язання вчинити певні дії по введенню його в експлуатацію.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…»

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тому, у зв’язку з необхідністю узаконити вищевказане позивач вимушений звернутися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту прийняття в експлуатацію. Якщо право власності  на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 передбачено, що реєстрації права власності підлягають тільки об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об’єкти.

Згідно ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

 Згідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

    Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про планування та забудову територій» будівництвом слід вважати здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об’єктів градобудівництва, розширення та технічного переоснащення.

Судом в судовому засіданні встановлено, що позивач самовільно без належного дозволу чи належно затвердженого проекту провів будівництво житлової прибудови літ. А1-1, площею 38.6 кв. м. без відповідного дозволу, передбаченого положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом державного комітету архітектури та житлової політики України № 273 від 05 грудня 2000 року, згідно з яким дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів, а виконання будівельних робіт без такого дозволу забороняється.

В позовних вимогах ОСОБА_1 ставить питання про зобов’язання відповідача інспекцію ДАБК Дніпропетровської обласної ради ввести в експлуатацію самовільно збудованого об’єкту нерухомості, але з 01 січня 2009 року змінився порядок і механізм вводу об’єктів нерухомості в експлуатацію, необхідно отримання громадянами свідоцтва (сертифікату) стосовно вводу в експлуатацію самовільно збудованих об’єктів нерухомості інспекцією ДАБК Дніпропетровської обласної ради, куди позивач стосовно цього сертифікату не звертався. Вказані обставини в судовому засіданні були роз’яснені позивачу і його представнику, але доповнень, змін чи уточнень позовних вимог не було і позивач наполягав на заявлених вимогах.

Крім того, сама по собі прописка і реєстрація сторони в самовільно збудованому домоволодінні, а також добровільна сплата земельного податку не свідчить про визнання уповноваженими органами держави чи місцевого самоврядування їх права належного користування та самовільного будівництва об’єктів нерухомості без належного дозволу чи належно затвердженого проекту будівництва; згідно ст. 376 ЦК України судом може бути визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно про умові, що при будівництві не було порушено прав інших фізичних та юридичних осіб, інших співвласників і власників сусідніх будинків (в даному випадку сусідів), такого підтвердження в матеріалах справи немає; саме будівництво позивачем було проведено без належного дозволу та проекту.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджені.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежним йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Враховуючи вказане, суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Дніпропетровської області про визнання права власності на майно та зобов’язання вчинити певні дії слід відмовити.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 319, 376 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Дніпропетровської області про визнання права власності на майно та зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                      Суддя –