Справа №22ц-6434/10 Головуючий у першій інстанції Терентьєв Г.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання ,
з участю: позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5 та представника іншої третьої особи ОСОБА_6,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" (далі - АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит") на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2010 р. за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання дійсним договору позики та визнання права власності на автомобіль,
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2008 р. ОСОБА_3 подав у суд позов до ОСОБА_9 про визнання дійсним договору позики та про визнання права власності на автомобіль.
Позивач вказував, що 2 жовтня 2007 р. між сторонами був укладений письмовий договір позики, за яким він передав відповідачу 22 тисячі доларів США (еквівалент 111100 грн.), а останній зобов’язався повернути їх до 2 листопада 2007 р. У разі неповернення указаних грошових коштів, до позивача переходить право власності на автомобіль ,,MERCEDES-BENZ ML 430, випуску 2000 року, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Крім того, за нотаріально посвідченою довіреністю від 5 жовтня 2007 р. відповідач передав у користування позивача зазначений автомобіль.
Оскільки відповідач свої зобов’язання не виконав, то позивач просив суд визнати дійсним указаний договір позики та визнати за ним право власності на зазначений автомобіль.
Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 2 квітня 2008 р. позов було задоволено.
23 червня 2009 р. ВАТ ,,Банк Фінанси та Кредит" (правопопередник АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит") подав до суду заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами.
30 липня 2009 р. ухвалою того ж місцевого суду зазначене заочне рішення було скасовано, а справа – призначена до нового розгляду .
Ухвалами місцевого суду від 11 лютого та 9 квітня 2010 р. до участі в справі в якості третіх осіб залучено ОСОБА_5 та АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит".
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2010 р. позов повністю задоволено.
В апеляційній скарзі представник третьої особи, АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення ним вимог процесуального права, просила рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що при укладенні договору позики грошових коштів сторони встановили право позивача у вигляді притримання спірного автомобіля (ст. 594 ЦК України). Оскільки відповідач позику не повернув, то для виконання зазначеного правочину суд вважав можливим визнати за позивачем право власності на спірний автомобіль.
Між тим, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, письмовий договір про відчуження названого автомобіля між сторонами не укладався, хоча обов’язковість такого передбачено ст. ст. 203, 207, 208 ЦК України та постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. (з наступними змінами), якою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок.
Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. ,,Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в ідповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Отже, не може бути визнано дійсним правочин, який не вчинено.
Водночас, нотаріально посвідчена довіреність від 5 жовтня 2007 р., якою відповідач передав позивачу право користування та розпорядження спірним автомобілем, не має правових наслідків для вирішення даного спору, оскільки не допускає перехід права власності до позивача, а тому не може слугувати підставою для застосування ст. 594 ЦК України, як помилково вважав місцевий суд.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2007 р. між АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" і ТОВ ,,Будінжінірінг" було укладено кредитний договір із змінами, внесеними 12 травня 2007 р., за яким банк надав цьому товариству 330000 грн. грошових коштів під 18% річних на строк до 15 травня 2009 р.
На той час директором цього товариства був ОСОБА_9, тому розділом 5 кредитного договору було передбачено, що забезпеченням виконання зазначених зобов’язань є належний відповідачу автомобіль ,,MERCEDES-BENZ ML 430, випуску 2000 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, за договором застави, посвідченим приватним нотаріусом Рудою О.М. 18 травня 2007 р.
З указаного договору застави та доповнень до нього, внесених сторонами 12 червня 2007 р., слідує, що зазначений автомобіль передано в заставу, як забезпечення повернення всієї суми кредитних ресурсів, виданих заставодержателем позичальнику за кредитним договором від 18 травня 2007р., та інших зобов’язань відповідача по цьому ж договору.
Цим же договором було передбачено, що предмет застави, а також права на нього, не можуть бути використані заставодавцем в якості предмету будь-яких цивільно-правових та господарських договорів та угод (в тому числі на підставі договорів, угод найму, оренди тощо). Заставодавець також зобов'язався не змінювати місцезнаходження заставленого автомобіля без письмової згоди заставодержателя.
Згідно виписки з Державного реєстру обтяжень рухомого майна таке обтяження спірного автомобіля було зареєстроване Миколаївською філією державного підприємства ,,Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 21 травня 2007 р.
Відповідно Закону України ,,Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. (з наступними змінами) та статтям 572, 574 – 588 ЦК України застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. А договір застави нерухомого майна, зокрема, транспортного засобу, повинен бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.
Заставодавець зберігає за собою право користування заставленим майном, але може відчужувати його тільки за згодою заставодержателя. Наступні застави вже заставленого майна допускаються лише в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави.
Зміст указаних договорів (кредитного та застави), укладених між АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" і ОСОБА_9, положенням зазначених норм матеріального права не суперечить.
До того ж, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2009 р. у справі за позовом АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" до ТОВ ,,Будінжінірінг" ОСОБА_9 та ОСОБА_11 ухвалено солідарно стягнути з цих відповідачів на користь банку 333093 грн. заборгованості по вказаному кредитному договору. Це судове рішення перебуває на стадії його примусового виконання державною виконавчою службою.
Таким чином, спірний автомобіль не міг бути забезпеченням указаного договору позики, оскільки був переданий ОСОБА_9 у заставу банку для забезпечення виконання іншого зобов’язання (кредитного договору. А тому відчуження цього майна відповідач міг провести лише за попередньою згодою банку.
Разом з тим, задовольняючи позов, місцевий суд взагалі не звернув уваги на вказані обставини справи, наявні у справі докази та зазначені вимоги матеріального права, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.
За таких обставин, відповідно до пунктів 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу АТ ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2010 р. скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання дійсним договору позики та визнання права власності на автомобіль відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: