Справа № 2-4541/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:
головуючого судді — Луганського В.І.,
при секретарі — Оніщенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому зазначив, що відповідно до договору позики, укладеного із ОСОБА_4 29 квітня 2005 року, отримав від останнього у безоплатне тимчасове користування квартиру АДРЕСА_1 для використання з метою розміщення робочого місця адвоката на строк до 18 квітня 2008 року.
Зазначена квартира належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Роєнко І.В. за реєстровим номером 525.
На момент укладення договору позички, загальна площа квартири становила 50,3 м 2, житлова площа - 29,4 м2, та складалася із: житлової кімнати - 1 площею 15,0 м 2, житлової кімнати - 2 площею 14,4 м 2, кухні площею 7,2 м2, вбиральні площею 1,1 м2, ванної кімнати площею 3,0 м 2, коридору 8,7 м2, вбудованої шафи площею 0,9 м 2.
Також, позивач посилався на те, що відповідно до п. 2.2 договору позички, набув права здійснювати покращення переданого йому майна (перепланування, реконструкцію тощо) і за час використання зазначеної квартири ним були зроблені покращення, які полягали у проведенні будівельних робіт, переплануванні зазначеної квартири, обладнанні окремого входу і спорудженні вхідного ганку, внаслідок чого змінилась її загальна та житлова площі, зокрема позивачем з метою проведення ремонтних робіт у вказаній квартирі, було укладено договір на виконання відповідних робіт із ПП «Луганськ-Елітєврострой».
Внаслідок проведення зазначених робіт, загальна площа квартири змінилася і становить 45,9 м 2, житлова – 26,4 м2. На даний час до її складу входять житлова кімната - 2 площею 12,60 м2, житлова кімната - 3 площею 13,80 м2, коридор – 1 площею 5,4 м2, кухня-котельня - 4 необладнана площею 7,4 м2, санвузол поєднаний – 5 площею 3,30 м2, коридор – 6 площею 3,4 м2, вхідний ґанок площею 3,2 м2.
В результаті використання позивачем матеріалів при проведенні робіт з ремонту і перепланування з’явився новий об’єкт – квартира з вхідним ганком, що за своїми характеристиками є іншою ніж вона була до їх проведення, а використані в процесі будівництва матеріали припинили своє існування в первісному вигляді та стали складовою частиною новоствореної речі.
Станом на момент передачі майна за договором позички, вартість квартири становила 5 296 грн., тоді як вартість виконаних будівельних робіт, відповідно до договірної ціни згідно умов договору, укладеного позивачем із ПП «Луганськ-Елітєврострой» становить 23 779 грн, а всього вартість квартири, з урахуванням проведених будівельних робіт, 29 075 грн.. Тому просив визнати за ним право власності на 4/5 частину квартири АДРЕСА_1, що становить відповідну частку новоствореного об’єкта нерухомого майна.
ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначив, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Роєнко І.В. за реєстровим номером 525, є власником квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до договору позички, укладеного із ОСОБА_3 29 квітня 2005 року, останній отримав у безоплатне тимчасове користування зазначену квартиру для використання з метою розміщення робочого місця адвоката на строк до 18 квітня 2008 року і вже при укладенні договору позички висловлював бажання здійснити ремонт і перепланування зазначеної квартири, а тому, відповідно до пп. г) п. 2.2. договору позички прийняв на себе зобов’язання здійснювати покращення майна (перепланування, реконструкцію тощо) у відповідності із чинним законодавством України.
На момент укладення договору позички, належна ОСОБА_4 квартира була загальною площею 50,3 м2 та житловою площею 29,4 м2, до складу якої входили: житлова кімната - 1 площею 15,0 м2, житлова кімната - 2 площею 14,4 м2, кухня площею 7,2 м2, вбиральня площею 1,1 м2, ванна кімната площею 3,0 м2, коридор 8,7 м2, вбудована шафи площею 0,9 м2.
За час використання зазначеної квартири ОСОБА_3 були зроблені покращення, які полягали у проведенні будівельних робіт, переплануванні зазначеної квартири, облаштуванні окремого входу до неї і вхідного ганку, внаслідок чого змінилась її загальна та житлова площі.
Внаслідок проведення зазначених робіт, загальна площа квартири становить 45,9 м2, житлова – 26,4 м2, та на даний час її складають: житлова кімната - 2 площею 12,60 м2, житлова кімната - 3 площею 13,80 м2, коридор – 1 площею 5,4 м2, кухня-котельня -4 необладнана площею 7,4 м2, санвузол поєднаний – 5 площею 3,30 м2, коридор – 6 площею 3,4 м2, вхідний ґанок площею 3,2 м2.
Заперечуючи проти вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилався на те, що із пред’явленого до нього позову вбачає, що належне йому право власності на квартиру на даний час відповідачем оспорюється, що стало причиною звернення до суду із зустрічним позовом, який є позадоговірною вимогою власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності права власності на спірне майно, що не поєднаний із вимогами про повернення майна із чужого незаконного володіння або усунення перешкод, не пов’язаного із позбавленням володіння, а вимоги, викладені у позовній заяві, спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права розпорядження належним майном і виключення посягань на приналежне власнику майно шляхом підтвердження в судовому порядку факту належності спірного майна на праві власності.
Обгрунтовуючи вимоги про визнання права власності, ОСОБА_4 посилався на те, що відповідно до п. 2.3. укладеного із відповідачем договору позички, останній не має права на відшкодування вартості здійснених покращень, які невідємні від майна і здійснені у відповідності до чинного законодавства, при цьому, в силу п. 2.4. зазначеного договору, покращення майна є власністю позичкодавця, якщо вони виконані користувачем без дотримання встановленого порядку.
Враховуючи те, що переобладнання у спірній квартирі виконані ОСОБА_3 без письмової згоди позичкодавця, а після проведення цих робіт він не вчинив дій з введення квартири в експлуатацію відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку, та в силу положень п. 2.4. договору позички, ОСОБА_4 посилався на те, що покращення, здійснені відповідачем у спірній квартирі, є його, позичкодавця, власністю.
Вказані обставини підтверджуються наданими суду доказами.
Заслухавши осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи і надані сторонами докази, в сукупності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити за необгрунтованістю, а заявлені ОСОБА_4 у зустрічному позові вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, шо відповідно до договору позички, укладеного ОСОБА_4 29 квітня 2005 року із ОСОБА_3, останній отримав у безоплатне тимчасове користування квартиру АДРЕСА_1 для використання з метою розміщення робочого місця адвоката на строк до 18 квітня 2008 року.
Вказана квартира належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Роєнко І.В. за реєстровим номером 525.
Із вказаного договору купівлі-продажу квартири і технічного паспорту на спірну квартиру вбачається, що на момент укладення договору позички загальна площа квартири становила 50,3 м2, житлова площа - 29,4 м2, та складалася із: житлової кімнати - 1 площею 15,0 м2, житлової кімнати - 2 площею 14,4 м2, кухні площею 7,2 м2, вбиральні площею 1,1 м2, ванної кімнати площею 3,0 м2, коридору 8,7 м2, вбудованої шафи площею 0,9 м2.
У період користування квартирою, 25 березня 2006 року ОСОБА_3 із ПП «Луганськ-Елітєврострой» було укладено договір № 9 на виконання ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1. Згідно до п. 4.1. зазначеного договору і договірної ціни, вартість відповідних робіт становила 23 779 грн.
Внаслідок проведення зазначених робіт, загальна площа квартири змінилася і на час розгляду справи судом становить 45,9 м2, житлова – 26,4 м2; до складу квартири входять житлова кімната - 2 площею 12,60 м2, житлова кімната - 3 площею 13,80 м2, коридор – 1 площею 5,4 м2, кухня-котельня - 4 необладнана площею 7,4 м2, санвузол поєднаний – 5 площею 3,30 м2, коридор – 6 площею 3,4 м2, вхідний ґанок площею 3,2 м2.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та (або) заперечень.
Відповідно до пп. г) п. 2.2 договору позички, користувач зобов’язується провадити покращення майна (перепланування, реконструкція тощо) у відповідності із діючим законодавством.
Із наданих суду доказів вбачається, що у період користування вказаною квартирою на підставі договору позички ОСОБА_3 були здійснені покращення у вказаній квартирі, внаслідок чого змінилася загальна і житлова площа вказаного об’єкта нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, тоді як загальні положення про договір позички викладені у Главі 60 ЦК України.
Відповідно до п. 2.3. укладеного сторонами договору позички, користувач має право на відшкодування вартості здійснених ним покращень, які невідділимі від майна і здійснені у відповідності до закону, тоді як відповідно до п. 2.4. цього договору встановлено, що покращення майна є власністю позичкодавця, якщо вони виконані користувачем без встановленого порядку.
Враховуючи те, що позивачем ОСОБА_3 докази, якими підтверджується проведення ремонтних робіт і перепланувань у спірній квартирі у відповідності із законом, із додержанням встановленного порядку, суду не надані, підстави для задоволення заявлених вимог відсутні, а тому у задоволенні позову слід відмовити за необгрунтованістю.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України, встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, тоді як відповідно до ч. 2 цієї статті встановлено, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнахолдження майна.
Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, що підтверджується даними договору купівлі-продажу від 04 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Роєнко І.В. за реєстровим номером 525.
Предметом спору по даній справі є визнання права власності на спірне майно, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, визнання права є одним зі способів захисту цивільного права, таким чином, спосіб захисту оспорюваного права обраний ОСОБА_4 в межах засобів, визначених цивільним законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 332 ЦК України, переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦК України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлено від речі без її ушкодження або істотного знецінення, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 187 ЦК України, при переході права власності на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
В результаті використання ОСОБА_3 матеріалів при проведенні робіт з ремонту і перепланування з’явився новий об’єкт – квартира з вхідним ганком, що за своїми характеристиками є іншою ніж вона була до їх проведення, а використані в процесі будівництва матеріали припинили своє існування в первісному вигляді та стали складовою частиною новоствореної речі, та, в силу п. 2.4. договору позички залишаються у власності позичкодавця.
Відповідно до ч. 2 ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, тоді як набуття права власності на перероблену річ встановлено ст. 332 ЦК України.
Таким чином, цілком обгрунтованими є доводи позивача ОСОБА_4 про факт оспорювання належного йому права на спірну квартиру, яке підлягає захисту, а відтак, заявлені у позові вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. 187, 328, 332 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 10, 60, 110, 208, 209, 212-215,218, 223 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, - відмовити за необгрунтованістю.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 із вхідним ганком, загальною площею 45,9 м2, житловою площею 26,4 м2, яка складається із житлової кімнати - 2 площею 12,60 м2, житлової кімнати - 3 площею 13,80 м2, коридору – 1 площею 5,4 м2, кухні-котельні - 4 необладнана площею 7,4 м2, санвузлу поєднаного – 5 площею 3,30 м2, коридору – 6 площею 3,4 м2, вхідного ґанку площею 3,2 м2.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Ленінського районного суду м. Луганська апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: