Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-2233/2010р. Головуючий у першій
інстанції Балюкова К.Г.
Категорія 42 Доповідач у апеляційній
інстанції Водяхіна Л.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2010 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Єфімової В.О.,
суддів - Водяхіної Л.М., Зотова В.С.,
при секретарі – Шевченко О.В.,
за участю - представника ДП «Севастопольський морський торговельний порт» - Жих Т.Ю. та відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт» на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 березня 2010 року по цивільній справі за позовом Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт» до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,-
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2009 року Державне підприємство «Севастопольський морський торговельний порт» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 та просило усунути перешкоди в користуванні державним майном – приміщенням гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення.
Вимоги мотивовані тим, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Державного підприємства Севастопольський морський торговельний порт та належить Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України. У зазначеному гуртожитку фактично проживає, але не зареєстрований відповідач ОСОБА_4, який вселився у гуртожиток за ордером, але при цьому у трудових відносинах з портом ніколи не знаходився, тому згідно ст.132 ЖК України підлягає виселенню без надання іншого житла.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 березня 2010 у задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, Державне підприємство «Севастопольський морський торговельний порт» подало апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та постановлення нового, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та при невідповідності висновків суду обставинам справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив с того, що підстав для виселення відповідача з гуртожитку не має.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується судова колегія.
З матеріалів справи вбачається, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 належить на праві власності Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та знаходиться на балансі Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт», що підтверджено свідоцтвом про право власності, виданого Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації від 30.12.2005 року (арк.с.6).
Відповідно до довідки Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт» від 25.08.2009 року у кімнаті 423 гуртожитку по АДРЕСА_1 проживає відповідач ОСОБА_4 (арк.с.8).
Також з матеріалів справи вбачається, що підставою для вселення відповідача у гуртожиток послужив ордер від 17.03.1999 року № 178, виданий позивачем (арк.с.10), що відповідає положенням ст.129 ЖК України, відповідно до якої єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є ордер, виданий адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі, та свідчить про законність вселення та проживання позивача у спірному жилому приміщенні, проте, згідно зі змістом зазначеного ордеру, на час його видачі позивачеві було відомо, що ОСОБА_4 не є робітником порту, оскільки ордер містить зазначення, що останній є військовослужбовцем, також у ордері зроблена помітка „без прописки".
При виселенні з гуртожитку громадянина, що поселився в нього по спеціальному ордеру, та такого що не знаходиться у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією – власником гуртожитку і не обслуговуючого його робітників і службовців і членів їх сімей, необхідно відповідно до ст. 59 ЖК України вирішити питання про визнання недійсним ордера на заняття житлової площі в гуртожитку з настанням наслідків, передбачених ст.117 ЖУ України.
Таким чином оскільки на час надання жилої площі у гуртожитку позивачеві було відомо про відсутність трудових відносин із відповідачем, але при цьому було прийняте рішення про надання йому кімнати у гуртожитку та видачу ордеру, який не був оспорений у судовому порядку у встановлений законом строк, протягом проживання в ньому позивачем укладання договорів із відповідачем відносно строків проживання та умов вивільнення житла для робітників порту для укладання не пропонувалося, претензій з приводу оплати або використання житла не за належністю позивач до відповідача не має, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позову про виселення відповідача з гуртожитку є такими, що заявлені безпідставно, оскільки факту припинення трудових відносин сторін, передбаченого ст.132 ЖК України, на який посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, не має, оскільки вони були відсутні між сторонами з самого початку.
Посилання на відсутність реєстрації відповідача у гуртожитку також судом першої інстанції вірно не взято до уваги, тому що реєстрація є лише підтвердженням факту постійного проживання особи за її адресою. Фактичне постійне проживання відповідача у гуртожитку позивачем не заперечується та ордер був виданий за умовою проживання відповідача без прописки, про що була зроблена помітка „без прописки".
На підставах викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни немає. Однак, в мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції необґрунтовано зазначив Закон України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку". Відповідно до ст.1 Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" даний закон не розповсюджується на військовослужбовців, у зв’язку з чим дане посилання підлягає виключенню.
Керуючись ст.ст.303, 304, 305, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт» - відхилити.
Виключити із мотивувальної частини рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 березня 2010 року посилання суду на Закон України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий : В.О.Єфімова
Судді: Л.М.Водяхіна
В.С.Зотов