Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-1264/2010р. Головуючий у першій
інстанції Полівод С.В.
Категорія 5 Доповідач у апеляційної
інстанції Водяхіна Л.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 червня 2010 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Єфімової В.О.,
суддів - Водяхіної Л.М., Зотова В.С.,
при секретарі – Пономаренко О.О.,
за участю - позивача ОСОБА_3 її представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 15 грудня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частки квартири та стягнення компенсації та по зустрічному позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дописок недійсними,-
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 та вточнивши протягом розгляду справи свої позовні вимоги просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь компенсацію за Ѕ частку АДРЕСА_1
Вимоги мотивовані тим, що з 23.05.1986 року по 22.01.1991 рік позивачка та відповідач знаходились у шлюбі. Після розірвання шлюбу до 2005 року вони продовжували проживати разом, у зв’язку з чим 14.01.1994 року на сумісні кошти придбали двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, Ѕ частина якої зареєстрована за нею на праві власності.
В свою чергу в серпні 2006 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 та вточнивши свої позовні вимоги просив визнати дописки у договорі купівлі-продажу АДРЕСА_1, а саме «и ОСОБА_3, проживающая там же», «и ОСОБА_3 в равных долях» та «допечатанному «ОСОБА_3» верить», недійсними.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15 грудня 2009 року ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації за половину вартості квартири відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 31.10.1994 року удостовірений нотаріусом Тулуповою В.В. у частині дописок в ньому «ОСОБА_3 яка проживає там же», «та ОСОБА_3 в рівних частках» та «допечатаному ОСОБА_3 вірити», недійсним.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та постановлення нового, яким її позовні вимоги задовольнити, відмовивши у задоволені позовних вимог відповідача. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив с того, що позивачка доказів участі в придбанні спірної квартири не надала, дописки зроблені в договорі купівлі-продажу АДРЕСА_1 є незаконними.
З такими висновками суду першої інстанції не може погодитись судова колегія.
З матеріалів справи вбачається, що з 23.05.1986 року по 22.01.1991 рік ОСОБА_3 та ОСОБА_5 знаходились у шлюбних відносинах. 22.01.1991 року шлюб між ними був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (арк.с.10). Однак 13.10.1994 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 була придбана АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу (арк.с.6). При укладенні договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 в якості покупця був вказаний ОСОБА_5 та зроблені дописки про те, що наряду з ОСОБА_5 покупцем також була ОСОБА_3
Суд першої інстанції визнаючи дописки в договорі купівлі–продажу АДРЕСА_1 недійсними виходив с того, що дані дописки були зроблені з порушенням ст.17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.47 Закону України «Про нотаріат», оскільки внесення поправок до посвідченого документа може мати місто за згодою сторін правочину та повинно бути зафіксовано письмово.
Про те посилання на письмову згоду на дописку дані норми не містять.
Відповідно до п.17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що діяла на час існування правовідносин (Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N18/5) дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (учасників угод та інших осіб, які підписали угоду, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене, можна було прочитати. Виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, копія документа), застерігаються нотаріусом лише в кінці посвідчувального напису.
При таких обставинах судова колегія приходить до висновку, що дописка у договір купівлі-продажу внесена у відповідності до діючого на момент вчинення порядку.
Крім того з пояснень самого ОСОБА_5 даних ним 16.01.2006 року (матеріал №187/06 про відмову у порушення кримінальної справи) також вбачається, що у 1994 році сторонами по справі була продана квартира по вул. Луначарського в якій вони спільно проживали, та придбана АДРЕСА_1 де вони прописалися та проживали спільно. У 1996 році розійшлися та продовжили сумісно мешкання у 2000 році поки у 2005 році позивачка зі своїми речами не з’їхала з вказаної адреси. Що свідчить про те, що ОСОБА_5 було відомо про зроблені в договорі купівлі-продажу дописки та він був з ними згоден.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя от 13.11.2007 та ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 09.07.2008 року також встановлено, що сторони по справі мешкали сумісно та вели сумісне господарство до 20.12.2005 року, що також було підтверджено ОСОБА_5 у судовому засіданні 19.06.2007 року (арк.с.97-100).
Відповідно до даних Севастопольського нотаріального архіву набувачами АДРЕСА_1 за реєстровим №1-2866 є ОСОБА_5 та ОСОБА_3. (арк.с.230).
Відповідно до даних БТІ і ДРОНМ м. Севастополя право власності на АДРЕСА_1 зареєстровано по Ѕ частини за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 17.01.1995 року (арк.с.235).
Відповідно до даних КП «РЄП №6» СМР ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 03.03.1995 року (арк.с.225)
При таких обставинах судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_5 було відомо про зміст договору купівлі-продажу АДРЕСА_1, а саме про те, що ОСОБА_3 також є власником спірної квартири, у зв’язку з чим доводи ОСОБА_5 про те, що він дізнався про порушене право тільки у 2006 році не можуть бути прийняти до уваги.
ОСОБА_5 оскаржує угоду укладену у 1994 році, тоді як ст.ст.257,261 ЦК України передбачено трьох річний строк позовної давності.
Враховуючі викладене позовні вимоги ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 компенсації за Ѕ частку АДРЕСА_1 то данні позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право па одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Проте з положень ч. 2 ст. 364 ЦК України не випливає обов'язок співвласника сплатити грошову або іншу матеріальну компенсацію вартості частки іншого співвласника, який бажає виділу. ОСОБА_5 не давав згоди викупити у позивачки її частку, а примушувати його до цього є порушенням його прав.
Права позивачки як співвласника майна в разі неможливості добровільного вирішення спірного питання щодо права спільної часткової власності передбачені ст. 365 ЦК, яка передбачає можливість припинення права особи на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників. Проте із цих підстав позовні вимоги не заявлялися.
Також позивачка не позбавлена можливості звернуться до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою, якщо відповідач створює такі перешкоди, або з позовом про визначення порядку користування власністю.
Крім того, постановляючи рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог відмовивши ОСОБА_3 у визнанні права власності на Ѕ частку квартири, хоча такі позовні вимоги нею не заявлялись.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним та обгрутованим, і на підставі п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних заяв.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15 грудня 2009 року – скасувати та постановити по справі нове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_5 компенсацію за Ѕ частку АДРЕСА_1 - відмовити.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання недійсними дописок у договорі купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 13.04.1994 року, засвідчений нотаріально державним нотаріусом Тулуповою В.В., нотаріальний реєстровий №1-2866 – відмовити.
Рішення набуває чинність з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий : В.О.Єфімова
Судді: Л.М.Водяхіна
В.С.Зотов