Справа № 2-1126

2010рік

Р І Ш Е Н Н Я

                                      І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

05 жовтня  2010 року Солом”янський районний суд м. Києва в  складі:

головуючого – судді -                  Шереметьєвої Л.А.

                      при  секретарях -     Машкевич К.В., Мар»єву М.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ТОВ»МІРАЛЬД ГРУП», 3-я особа: ОСОБА_2 про  скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та відшкодування моральної шкоди, суд,-  

В С Т А Н О В И В :

       Позивачка   в грудні 2009 року звернувся до суду  з позовом до ТОВ»МІРАЛЬД ГРУП» і просила скасувати наказ №12 від 02.10.2009 року про звільнення її з посади менеджера та поновити її на даній посаді, стягнути з відповідача 23 100гр.заборгованості по заробітній платі, 12 600гр. компенсації за невикористану відпустку та 5 000гр. в відшкодування моральної шкоди.

       В березні 2010 року одночасно змінила підставу позову та збільшила розмір позовних вимог і просить скасувати наказ відповідача №12 від 02.11.2009 року про звільнення її з посади офіціантки та поновити її на даній посаді, стягнути 31 500гр. заборгованої заробітної плати, 12 600гр.компенсації за невикористані відпустки та 5 000гр. в відшкодування моральної шкоди.

       Посилається в позові на те, що  з 01.12.2003р. працювала у відповідача офіціанткою і отримувала заробітну у розмірі 2 100 гр. на місяць.

       02.11.2009року від головного бухгалтера ОСОБА_3 дізналася, що  звільнена з роботи за власним бажанням. Вона поставила її до відома, що заяви про звільнення за власним бажанням не писала, на що отримала відповідь, що це розпорядження директора ОСОБА_2.

       Після цього головний бухгалтер видала їй трудову книжку, в якій було вказано, що вона звільнена відповідно наказу №12 від 02.10.2009р. за власним бажанням.  

       На її вимогу видати наказ про звільнення їй було відмовлено.

     В ході розгляду  справи відповідач надав до суду наказ №12 від 02.11.2009року про її звільнення за прогул без поважних причин за

п.4  ст.  40 КЗпП України,  про  який вона дізналася     при  ознайомленні з     матеріалами справи.

       Своє звільнення вважає незаконним з наступних підстав.  

       Вона одна виховує неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а згідно з вимогами ст. 184 КЗпП України звільнення з роботи  одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років  не допускається.

       Крім того, в 2009 році відповідач не виплачував їй заробітну плату і заборгованість з 01.01.2009 року і до дня звільнення складає 31 500 гр. з розрахунку посадового окладу 2 100 гр. на місяць.

       За весь час дії  трудового договору, починаючи з 01.12.2003року і до дня звільнення, в порушення вимог ст. 74 КЗпП України, відповідач ні разу не надавав їй щорічну відпустку.  

       При звільнені відповідач не виплатив їй грошову компенсацію за невикористані відпустки, як це передбачено ст. 83 КЗпП України.

        Компенсація   за   невикористану відпустку з 2004р. по 2009р. складає 12 600 гр., виходячи з місячного заробітку 2 100гр.

       Незаконне звільнення з роботи призвело до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації життя та життя її неповнолітнього сина, оскільки вони залишилися без засобів для існування.

       Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

        Представник відповідача та 3-ї особи в судовому засіданні проти позову заперечувала.

       Посилається на те, що 01.11.2009 року позивачка була відсутньою на роботі без погодження з адміністрацією, в зв»язку з чим був складений відповідний акт.

       02.11.2009року на вимогу дати пояснення з приводу відсутності на роботі, позивачка відмовилася, в зв»язку з чим також був складений акт.

       Виходячи з цих обставин керівництвом було прийнято рішення про її звільнення з роботи.

       Заборгованості по заробітній платі перед позивачкою товариство не має, заробітна плата їй виплачувалася щомісяця, про що свідчать її підписи в відомостях на її виплату.

       Крім того, відпустку позивачка також використовувала щорічно, вона їй надавалася і будь-яких претензій з цього приводу до адміністрації вона за час роботи не пред»являла.

       Вважає також, що моральної шкоди з вини відповідача позивачка не зазнавала і не могла зазнати, обставини її завдання та в чому саме це проявилося, не обґрунтувала, а тому просить в позові відмовити.

       Що стосується запису в трудовій книжці, пояснила, що головний бухгалтер самовільно взяла трудову книжку позивачки сейфі директора і на прохання позивачки заповнила її таким чином, т.я. позивачка просила її про це, пояснивши, що з записом про звільнення за прогули вона не зможе працевлаштуватися.

       Т.я. печатка товариства знаходилася у директора, головний бухгалтер скористалася печаткою бару, яка використовувалася при доставці товару, і саме нею завірила внесені відомості до трудової книжки позивачки.

       В зв»язку з тим,що трудова книжка головним бухгалтером була відразу видана позивачці, дійсні відомості про причини її звільнення в трудову книжку внесені не були.

       Дана обставина була предметом перевірки в товаристві і за цим фактом відносно головного бухгалтера були прийняті відповідні міри реагування.

       Заслухавши пояснення сторін, свідків,дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

       Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України  трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу/ в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня/ без поважних причин.

       Встановлено, що позивачка наказом №45 ВК від 01.12.2003 року була прийнятий на роботу в ТОВ»МІРАЛЬД ГРУП» на посаду офіціантки з посадовим окладом 185гр.

       01.11.2009 року позивачка без поважних причин та без повідомлення адміністрації не вийшла на роботу, про що в цей же день був складений акт.

       Наступного дня 02.11.2009 року у неї було витребуване пояснення з приводу відсутності на роботі 01.11.2009 року, однак пояснити причинив відсутності на роботі вона відмовилася, про також був складений відповідний акт.

 / а.с.9;  34 – 39 /

       Крім складених актів, дані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки.

       Так, свідок ОСОБА_5 пояснив, що він був членом комісії, коли складався акт про відсутність позивачки на роботі, а також наступного дня, коли у неї було витребувано пояснення, яке вона відмовилася давати.

       Ці обставини були зафіксовані в актах, які підписали всі члени комісії.

       Свідок ОСОБА_3 підтвердила пояснення свідка ОСОБА_5 та факт невиходу позивачки на роботу 01.11.2009 року та відмову від дачі пояснень з цього приводу.

       Підтвердила,що трудову книжку позивачки заповнила вона на прохання самої позивачки, яка просила її це зробити, т.я. не зможе з таким записом влаштуватися на іншу роботу.

       Підтвердила, що всі записи в ній зроблені нею, в один день, без дозволу керівника, який веде трудові книжки, і в цей же день видала її позивачці.

       Її проступок був предметом розгляду керівництва і вона отримала за це дисциплінарне стягнення.

       Заперечуючи проти  обставин, викладених в наказі про звільнення, будь-яких доказів в обгрунтування своєї позиції в суді позивачка та її представник суду не надали.

       Ст.ст.147, 149 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з видів дисциплінарного стягнення: догана та звільнення.

       При обранні виду дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

       Представник відповідача пояснила і це підтверджується наказом від 07.08.2009 року, до позивачки застосовувалися заходи дисциплінарного впливу за порушення трудової дисципліни.

/ а.с.39 – 42 /

       Ці обставини не спростовані ні позивачкою, ні її представником, який обмежився в судовому засіданні лише тим, що всі документи, в т.ч. і щодо вчиненого порушення трудової дисципліни в серпні 2009 року, відповідачем сфальсифіковані.

       Виходячи з цих обставин, суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо відповідності застосованого відповідачем дисциплінарного стягнення відносно позивачки тяжкості скоєного нею проступку, т.я це питання перед судом не ставиться позивачкою.

       Дійсно, згідно з ч.3 ст.184 КЗпП України  заборонено звільнення з роботи одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

       Одинокою матір»ю, з точки зору ст.135 Сімейного кодексу України, є жінка, яка народила дитину, не перебуваючи в шлюбі, і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім.»я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

       З копії паспорта позивачки та  Свідоцтва про розірвання шлюбу вбачається, що вона в 1999 році зареєструвала шлюб, який був розірваний 06.09.2004 року.

        В Свідоцтві про народження дитини вбачається, що позивачка є матір»ю дитини, сина  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і  його батьком записаний ОСОБА_6, тобто особа, з якою позивачка перебувала в шлюбі.

/ а.с.8; 11- 12 /

        З цього слідує,що позивачка не відноситься до категорії осіб матерів-одиначок, а тому суд вважає посилання позивачки на цю обставину в обгрунтування позову безпідставною.

        Відповідно до ст.ст.21,24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,за якою працівник зобов”язується виконати роботу,визначену цією угодою,з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку,а власник зобов”язується виплачувати працівникові заробітну плату.

       Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата працівникам виплачується у строки, передбачені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць.

       З відомостей на виплату заробітної плати за січень-жовтень 2009 року вбачається,що заробітна плата позивачці за цей період часу виплачена, про свідчать її власноручні підписи в відомостях.

       Представник відповідача суду пояснила, що заробітної плати у офіціантки в розмірі 2 100гр. ніколи не було.

       З наданих відповідачем штатних розкладів за 2009 рік вбачається, що заробітна плата офіціантки протягом року складала від 420гр. на місяць в січні  до 900гр.на місяць в грудні.

/ а.с.46 – 69 /

       Заперечуючи факт як розміру заробітної плати на протязі 2009 року, так і факт її виплати, позивачка посилалася на те, що в відомостях на її отримання напроти її прізвища підпис поставлений не нею.

       Крім того, представник позивачки посилався на те, що відповідачем всі документи щодо позивачки, надані до суду, в т.ч. і відомості на виплату заробітної плати, сфальсифіковані.

       Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

       Ч.4 ст.59 ЦПК України передбачено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.    

        Ст.ст.58 64 ЦПК України встановлено, що  належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

       Письмовими доказами  є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

       З метою перевірки тверджень позивачки судом за її клопотанням була призначена судово-почеркознавча експертиза, яка, в зв»язку з відсутністю вільних зразків підпису позивачки за 2007-2009 роки, які мали нею надатися для проведення експертизи, проведена не була, про що суду було направлене відповідне повідомлення.

/ а.с.152 – 153 /

       Будь - яким іншим чином довести обставини, на які вона посилалася, ні позивачка, ні її представник  в судовому засіданні не спромоглися.

       Виходячи з цього, суд вважає, що позивачкою не надано належних доказів своїм твердженням в судовому засіданні і в цій частині вимог.  

      Відповідно до с.ст.74,83 КЗпП України громадяни, які перебувають в трудових відносинах з підприємствами, надаються щорічні відпустки із збереженням заробітної плати.

       У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

        Як вбачається з табелів обліку робочого часу позивачка в 2009 році використала належне їй право на відпустку частками, а саме: з 09.02. по 15.02.2009 року, з 07.03.по 13.03.2009 року, з 25.05. по 07.06.2009 року, а всього 24 дні.

/ а.с.53 – 56 /

       Представник відповідача пояснила суду, що в січні 2010 року в приміщенні товариства мав місце прорив труби гарячого водопостачання, в результаті чого були пошкоджені кадрові справи: 01-04  –графіки відпусток за період часу з 01.01.2008 по 01.01.2010 року , 01-02  – заяви на відпустки за цей же період часу, про що був складений акт.

       Крім того, знищені інші справи за терміном зберігання: 04-05  – листування з постачальниками, 01-01  – графіки відпусток за період часу з 01.01.2004 по 01.01.2008 року , 01 – 02  – заяви на відпустки та 01- 03  –протоколи зборів.

       Ці обставини позивачкою та її представником також не спростовані, як і в решті доказів, наданих представником відповідача, представник позивачки послався на їх фальсифікацію.

       Як і в решті вимог, доказів своїм твердженням в суді не надав.

       Позивачка в судовому засіданні не змогла пояснити, чому на протязі всього часу роботи у відповідача вона не використовувала свої відпустки та не вимагала усунення порушення її трудових прав з боку відповідача.  

       Виходячи з цього, суд вважає, що позивачкою та її представником не надано суду належних доказів в обгрунтування заявлених вимог, а тому суд не знаходить підстав для їх задоволення.

       Представник позивачки, після проведення судових дебатів, скориставшись правом репліки, послався на те,що в його розпорядженні є докази невиплати відповідачем заробітної плати позивачці на протязі 2009 року з органів, в які подаються відомості про відрахування податків та платежів на користь держави.

       При цьому, маючи ці документи до стадії судових дебатів, суду їх не надав,хоча в репліці послався на те,що не надав їх суду з поважних причин, як доказ.

       На вимогу суду надати наявні у нього документи з метою поновлення судового розгляду справи та їх перевірку, відмовився. Послався при цьому на те, що відмовляється надавати ці документи як до місцевого суду, так і до Апеляційного суду в разі подачі апеляційної скарги.

       Виходячи з викладеного вище, надання відповідачем належних доказів, передбачених ст.64 ЦПК України, отримання позивачкою заробітної плати, а також відпусток, які останньою не спростовані, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачки цій частині.

       Порядок та підстави відшкодування моральної шкоди врегульовано ст. 237-1 КЗпП України.

       Виходячи з того,що суд прийшов до висновку про безпідставність вимог позивачки, відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди.

        Керуючись ст.ст.21, 24 40, 74, 83,115, 147, 149,184,237-1 КЗпП України, ст.ст.57-60,209,212-214 ЦПК України,  суд ,-

В И Р І Ш И В:

       В позові  ОСОБА_1 до ТОВ»МІРАЛЬД ГРУП» про  скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та відшкодування моральної шкоди відмовити.  

       Стягнути з ОСОБА_1      120гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь держави.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.  

 Суддя