АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-8653/2010 року                            Головуючий по 1-й інстанції:

      Кузіна Ж.В.

                                                                          Суддя-доповідач: Панченко О.О.

    У Х В А Л А

                              ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

2010  року  вересня   місяця  09 дня                                                  м.Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого:                   судді Омельченко Л.М.

Суддів:     Панченка О.О., Бондаревської С.М.

при секретарі  :                     Амеліній М.В.      

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві  цивільну справу  за апеляційною скаргою   ОСОБА_3   на рішення Київського    районного суду  м.Полтави   від 18 травня 2010 року  по справі за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4   про виселення.

Колегія суддів, заслухавши   доповідь судді-доповідача, -

                              В С Т А Н О В И Л А :

            Рішенням  Київського   районного суду  м.Полтави   від 18 травня 2010 року    у задоволенні  позовних вимог  ОСОБА_3 відмовлено.

 В апеляційній  скарзі  ОСОБА_3  прохає  скасувати  рішення суду та  ухвалити нове про задоволення позовних  вимог.

 Вважає, що неповне з»ясування  обставин справи  судом першої інстанції  призвело до  винесення рішення, що суперечить  нормам   матеріального та  процесуального права.

           Заслухавши суддю-доповідача,  дослідивши матеріали справи  та перевіривши доводи   апеляційної скарги, колегія суддів приходить до  висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст.  308 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно  до ст. 116 Житлового  кодексу України виселення наймачів та членів їх сімей з жилого приміщення без надання іншого  допускається  в тому випадку , якщо  вони  систематично його  руйнують  чи  псують , або  систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними  в одній квартирі чи одному будинку, а  заходи  запобігання  і громадського  впливу виявились безрезультатними.

 Згідно п.17 Постанови   Пленуму Верховного суду України  № 2  від 12.04.1984 року «Про деякі питання  , що виникли  в практиці застосування  судами   Житлового кодексу України»  при  вирішенні  справ про виселення на підставі  ст. 116 ЖК  України осіб , які  систематично  порушують  правила  співжиття  і роблять неможливим для інших  проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід  виходити з того, що  при триваючій  антигромадській  поведінці виселення  винного  може  статися  і при потворному   порушенні , якщо  раніше вжиті заходи попередження  або  громадського  впливу не дали  позитивних  результатів. Зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами  внутрішніх справ, адміністративними   комісіями виконкомів, а також заходи громадського  впливу, вжиті на зборах жильців будинку   чи членів ЖБК, трудових  колективів, товариськими судами й іншими  громадськими організаціями за місцем роботи  або проживання  відповідача.

 Судом першої інстанції встановлено, що  сторони перебували  у зареєстрованому  шлюбі, який 21.04.2008 року розірвано. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх син  зареєстровані   та проживають   за  адресою : АДРЕСА_1 В зв»язку з  тим, що відповідач  постійно   влаштовує сварки, скандали та застосовує  фізичну  силу та  своєю поведінкою перешкоджає  нормальному  розвитку дитини, позивачка  прохала  його виселити.

З приводу  вказаних фактів  позивачка зверталася  зі скаргами  до Київського РВ ПМУ ГУМВС в Полтавській області  , за результатами  звернень були винесені  постанови про відмову  в порушенні  кримінальної справи  від 26.12.2008 року  та від 19.01.2009 року.

Інших доказів  передбачених  ст.. 116 ЖК України  позивачем надано не було.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України  кожна  сторона зобов»язана   довести  ті обставини,  на які  вона  посилається  як на підставу своїх вимог   і заперечень, крім випадків  встановлених законом.

          Відмовляючи  у задоволенні  позовних вимог суд першої інстанції  обґрунтовано виходив  з того, що     ОСОБА_3 не надано  суду доказів  застосування  до відповідача заходів  запобігання  і громадського впливу, що передбачено ст. 116 ЖК України  та рекомендаціями Пленуму ВСУ.

Тому,  враховуючи вищевказані  обставини, суд вірно   відмовив  у виселенні    ОСОБА_4 зі спірної квартири та зняття  його з реєстрації.

Такий висновок місцевого  суду   ґрунтується  на всебічно, повно  і об»єктивно  з»ясованих   обставинах   у даній справі ;  наданих   сторонами  та дослідженими в судовому засіданні доказами  , на які суд   і послався у рішенні.

          Доводи  в апеляційній скарзі  ОСОБА_3  про  неприйняття  судом наданих нею доказів  по справі , спростовуються   вищевикладеними обставинами і не дають  підстав  для скасування  законного  та  обґрунтованого  рішення  суду , тому  колегія суддів  вважає, що підстави  для   задоволення  апеляційної скарги   відсутні .    

    Керуючись ст.ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

                              У Х В А Л И Л А :    

    Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

    Рішення   Київського   районного суду  м.Полтави   від 18 травня 2010 року    залишити без змін.

        Ухвала  апеляційного суду  набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути  оскаржена протягом  двадцяти  днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

    Головуючий:  підпис         Л.М.Омельченко

    Судді

Апеляційного суду :   підпис                                             О.О.Панченко

    С.М.Бондаревська

Згідно: