Справа № 22ц-4856/2010 Головуючий у 1інстанції – Семенченко О.М.
Доповідач – Шемець Н.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого- судді: Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Мамонової О.Є.,
при секретарі:
з участю: Рачовій І.І., Кравченка В.В.,
представника позивача ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2010 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
В С Т А Н О В И В :
В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк” просить скасувати рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2010 року, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ „ПриватБанк” відмовлено, та винести нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду передбачено ст. 39 Закону України „Про іпотеку” та умовами іпотечного договору від 07 квітня 2007 року при порушенні відповідачем зобов’язань, передбачених умовами кредитного договору.
Як зазначає апелянт, підставою звернення до суду стало істотне порушення умов кредитного договору, яке полягає в несплаті кредиту, відсотків за його користування та інших платежів, передбачених умовами кредитного договору і не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на його думку, ці обставини не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов”язань за кредитним договором та відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, відповідно до ст. 39 та ч. 1 ст. 40 Закону України „Про іпотеку” одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення і звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції було задоволено клопотання представника позивача щодо зміни назви позивача з ЗАТ КБ „ПриватБанк” на ПАТ КБ „ПриватБанк”, проте рішенням суду відмовлено в задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ „ПриватБанк”.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_8 просить відхилити апеляційну скаргу ПАТ КБ „ПриватБанк”, а рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2010 року залишити без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.
По справі встановлено, що між ЗАТ КБ „Приватбанк” та ОСОБА_9 05 квітня 2007 року було укладено кредитний договір у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в сумі 40 тис.грн. для купівлі житла зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 05 квітня 2016 року( а.с.6 зв.-8зв.).
В забезпечення виконання зобов”язань за даним кредитним договором банк, боржник і ОСОБА_8 уклали 07 квітня 2007 року договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 належний іпотекодавцям на праві власності згідно договору купівлі –продажу від 31 березня 2007 року, а також іпотека поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,1500 га за тією ж адресою (а.с.10-14).
Боржником ОСОБА_9 допущено порушення виконання зобов”язань за кредитним договором і заборгованість на 05 травня 2009 року становила 37 758 грн.07 коп.
Тому позивачем були заявлені вимоги до ОСОБА_8 в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на будинок та земельну ділянку шляхом продажу предмету іпотеки банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також виселити відповідача з будинку зі зняттям з реєстраційного обліку.
Судом першої інстанції в якості співвідповідача залучено ОСОБА_9 (а.с.31), який помер 05 січня 2010 року (а.с.82-83).
Згідно листа Варвинської райдержнотконтори від 09 липня 2010 року спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не заведена (а.с.91).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги банку не пов”язані з відмовою ОСОБА_8 усунути порушення щодо виконання умов кредитного договору, крім того, банком не надано доказів на підтвердження факту надіслання відповідачці ОСОБА_8 письмової вимоги про усунення порушень.
Також суд врахував, що за договором особистого страхування від 05 квітня 2007 року , укладеного між ЗАТ СК „Інгосстрах” та ОСОБА_9, право позивача на звернення за страховим відшкодуванням залишається нереалізованим.
Щодо посилання суду на недотримання банком процедури звернення стягнення на предмет іпотеки без направлення відповідачам письмової вимоги про усунення порушення, апеляційний суд враховує таке.
Ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов"язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов"язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ч.1 ст.35 цього Закону встановлено, що у разі порушення основного зобов"язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
Проте частиною 2 ст.35 передбачено, що положення ч.1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Тобто, якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст.39 Закону, якою передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Відповідно, відмова у задоволенні позову саме з підстави недотримання позивачем при здійсненні процедури звернення стягнення на предмет іпотеки вимог ч.1ст. 35 Закону України "Про заставу" суперечить вищевикладеним правовим нормам, що регламентують спірні правовідносини..
Проте, апеляційний суд вважає, що такий висновок суду першої інстанції не призвів до неправильного вирішення спору в даній частині вимог.
Згідно пояснень представника банку в судовому засіданні апеляційного суду та наданих ним розрахунку заборгованості за кредитним договором і доказів щодо виплати страхового відшкодування, страховою компанією видані кошти за договором особистого страхування ОСОБА_8 в сумі 40 тис. грн. в рахунок погашення заборгованості по кредиту банку і з врахуванням сплачених сум на час ухвалення рішення суду заборгованість за кредитним договором становить 9915 грн.85 коп., а не 37 758 грн.07 коп., як зазначено в позові та апеляційній скарзі банку.
Крім того, апеляційний суд враховує, що позивач вимагає звернути стягнення на весь будинок, проте будинок є спільним майном іпотекодавців і ОСОБА_8 належить Ѕ частка у даному будинку, реально вона не виділена, а доказів щодо спадкоємців померлого ОСОБА_9 судом не здобуто і позивачем-апелянтом судам не надано, тобто, право власності на Ѕ частку будинку до третьої особи не перейшло у визначеному законом порядку, тому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки - весь житловий будинок з господарськими спорудами не може бути задоволена.
Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку апеляційний суд враховує, що п.35.4 договору іпотеки( а.с.13) визначено: земельна ділянка, яка передається в іпотеку, стане власністю іпотекодавців після одержання державного акту на земельну ділянку та його державної реєстрації.
Матеріали справи не містять копії державного акту на право власності на земельну ділянку та даних щодо його реєстрації, банк таких доказів не має, тому його вимога на звернення стягнення на земельну ділянку за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та підтвердження їх права власності є необґрунтованою.
Крім того, листом від 29 липня 2010 року Варвинська селищна рада повідомила, що по АДРЕСА_1 ніхто не проживає, доводи представника апелянта, що в даному будинку проживає ОСОБА_8, належними доказами не підтверджуються, тому і вимога щодо виселення відповідача не підлягає задоволенню, а враховуючи вищезазначене належить відмовити і у задоволенні вимоги щодо зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_8 як передчасно заявленої.
Також апеляційний суд вважає, що невирішення судом першої інстанції в окремому процесуальному документі заявлених вимог банку відносно відповідача ОСОБА_9 не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зазначене не перешкоджає винесенню Варвинським районним судом відповідного судового рішення.
Не впливає на законність оскаржуваного рішення і зазначення в ньому назви банку – ЗАТ КБ „Приватбанк” замість ПАТ КБ „ПриватБанк”.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” - відхилити.
Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 11 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
ГОЛОВУЮЧИЙ : СУДДІ :