Справа № 11- 618/2010 Головуючий у І інстанції – Іванюк Т.І.
Категорія - ч. 3 ст. 190 КК України. Доповідач – Карнаух А.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого судді - Демченка О.В.
суддів – Карнауха А.С., Трейтяк О.П.
з участю прокурора – Хомазюка О.В.
захисників – ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_1 в інтересах підсудного ОСОБА_3 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 липня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 липня 2010 року кримінальна справа про обвинувачення
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Пушкарі Козелецького району Чернігівської області, українця, громадянина України, з неповною вищою освітою, одруженого, не працюючого, раніше судимого 04 вересня 2006 року Козелецьким районним судом за частиною 2 статті 186 КК України до 4 років позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України з випробуванням із іспитовим строком 2 роки, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України, повернута прокурору Чернігівської області на додаткове розслідування.
Запобіжний захід ОСОБА_3 залишено у вигляді взяття під варту.
Як встановлено судом першої інстанції, органом досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він у квітні 2007 року з метою протиправного заволодіння грошовими коштами кредитної спілки „Деснянська” увійшов в довіру до заступника голови правління зазначеної спілки ОСОБА_4 , уповноваженого правлінням кредитної спілки „Деснянська” на прийняття рішень про видачу споживчих кредитів фізичним особам. Використовуючи особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та ОСОБА_4, зловживаючи довірою останнього, запевнивши його у своєчасному повернені кредитних коштів та відсотків за користування ними, ОСОБА_3 умовив ОСОБА_4 видавати йому грошові кошти кредитної спілки „Деснянська” у вигляді споживчих кредитів шляхом складання співробітниками відокремлених підрозділів № 4 та № 14, зазначеної спілки, кредитних договорів на ім’я сторонніх осіб за копіями документів, наданих ОСОБА_3, не маючи при цьому наміру на повернення отриманих коштів.
Так, в період з 23.04.2007 року по 06.08.2007 року ОСОБА_3, з метою заволодіння грошовими коштами КС „Деснянська” шляхом шахрайства, приходив до приміщень відокремлених підрозділів № 4 та № 14 вказаної кредитної спілки, зловживаючи довірою ОСОБА_4, запевнивши останнього у своєчасному поверненні кредитних коштів та відсотків за користування ними, переконував видати йому грошові кошти у сумі 5 000 гривень у вигляді споживчих кредитів на ім’я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Для оформлення кредитного договору на ім’я вищевказаних осіб, ОСОБА_3 надав співробітникам підрозділів фотокопії паспортів громадян України та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду без відома та дозволу власника. В порушення вимог Постанови Національного банку України „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” від 15.12.2004 року, ОСОБА_4 давав вказівку співробітникам відокремленого підрозділу № 4 оформити кредитний договір та видати ОСОБА_3 грошові кошти по ньому. Співробітники ВП № 4 та № 14 використовуючи копії наданих ОСОБА_3 документів, складали договори кредиту між КС „Деснянська” та вищевказаними особами про надання останнім під вигаданим приводом споживчого кредиту в сумі 5 000 гривень. В той же день, на підставі вказаного договору ОСОБА_3 особисто за видатковим косовим ордером, що був виданий на іншу особу, у касі відокремленого підрозділу КС „Деснянська” отримував кошти в сумі 5 000 гривень, які привласнив та розпорядився на власний розсуд.
Таким чином, керуючись єдиним умислом, спрямованим на заволодіння майном (грошовими коштами) кредитної спілки „Деснянська” шахрайським шляхом, ОСОБА_3 заволодів грошовими коштами вказаної спілки на загальну суму 50 000 гривень, що є великим розміром, тобто на суму, яка в двісті і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
Дії ОСОБА_3 органом досудового слідства кваліфіковані за частиною 3 статті 190 КК України, як умисні дії, які виразилися в заволодінні майном (грошовими коштами) кредитної спілки „Деснянська” шляхом зловживання довірою співробітників спілки, вчиненими у великих розмірах, повторно.
Приймаючи рішення про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, суд першої інстанції вказав, на неповноту та однобічність досудового слідства у кримінальній справі, яка не може бути усунута в судовому засіданні.
Посилаючись на невиконання органом досудового слідства вимог статей 22, 64 КПК України, суд першої інстанції зазначив, що під час розслідування справи не були перевірені показання підсудного та свідків, щодо відсутності між ними „довірчих стосунків”.
Крім цього суд вказав, що поза увагою органу досудового слідства залишився факт виконання ОСОБА_3 зобов’язань по кредитних договорах, які йому інкримінуються органами досудового слідства, як заволодіння майном шляхом шахрайства.
На підтвердження однобічності та упередженості досудового слідства суд послався на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_14 за частиною 2 статті 190 КК України, вказуючи на однакову процедуру отримання кредитних коштів ОСОБА_15 та ОСОБА_3
На думку суду органом досудового слідства порушені вимоги статті 132 КПК України, оскільки в описовій частині постанови про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_3 не вказано конкретно, яким особам ОСОБА_4 давав вказівки на видачу кредитів. Також постанова не містить у собі даних щодо шляху отримання ОСОБА_3 документів осіб, на яких було оформлено кредити. Тобто, органом досудового слідства належним чином не встановлено спосіб вчинення ОСОБА_3 злочину. Крім того у постанові не описується кваліфікуюча ознака, повторність скоєння злочинів.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вважаючи постанову суду незаконною, просив її скасувати в частині направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, оскільки висновки суду про однобічність та неповноту досудового слідства є необґрунтованими, а наявні суперечності, що виникли з нових даних при судовому розгляді кримінальної справи, суд міг усунути шляхом детального допиту підсудного, свідків.
Захисник ОСОБА_1 в поданій апеляції просив постанову суду змінити, скасувавши обрану ОСОБА_3 міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та обрати останньому запобіжний захід у вигляді підписка про невиїзд.
В обґрунтування доводів апеляції вказав, що обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є незаконним і необґрунтованим оскільки, даний запобіжний захід був обраний ОСОБА_3 по обвинуваченню за частинами 3, 4 статті 185 КК України, яке виключено постановою прокурора. Також послався на відсутність в справі достатніх підстав вважати, що підсудний може ухилитися від слідства чи суду або перешкоджати встановленню істині по справі.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив задовольнити апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників, котрі заперечували проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені в апеляціях, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню. В задоволенні апеляції захисника слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 281 КПК України, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунена в судовому засіданні.
В пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 2 „Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування” визначено, якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 3151 КПК, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти її розгляд для витребування додаткових доказів (ст. 280 КПК).
Повертаючи справу на додаткове розслідування внаслідок невиконання органом досудового слідства вимог ст.ст. 22,64 КПК України суд не зазначив з яких причин неможливо усунути в судовому засіданні встановлені протиріччя в показаннях свідків та підсудного, що свідчить про необґрунтованість даних висновків суду.
За змістом статті 275 КПК України, розгляд кримінальної справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення.
Посилаючись на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_14 за частиною 2 статті 190 КК України, як підставу однобічності та упередженості досудового слідства, суд зробив поспішний висновок, не дотримавшись вказаних вимог закону.
Наявність даної постанови не перешкоджає розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_3, а є лише підставою для винесення окремої ухвали.
Відповідно до частини 1 статті 132 КПК України, у постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено зокрема злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.
Не можна погодитись з позицією суду першої інстанції про недотримання органом досудового слідства вимог статті 132 КПК України, при складанні постанови про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_3, оскільки остання містить в собі всі необхідні відомості які мають бути вказані у відповідності до статті 132 КПК України.
Суд залишив поза увагою, що кваліфікуючи дії ОСОБА_3 за частиною 3 статті 190 КК України в постанові про притягнення як обвинуваченого, орган досудового слідства вказав на повторність його дій.
Доводи захисника, викладені в апеляції не заслуговують на увагу, оскільки характер пред’явленого ОСОБА_3 обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого частиною 3 статті 190 КК України під час іспитового строку, визначеного вироком Козелецького районного суду від 04.09.2006 року, та обставини справи вказують на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, про неможливість забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_3 для виконання процесуальних рішень при більш м’якому запобіжному заході та про можливість продовження злочинної діяльністі останнім.
Підстав для скасування постанови суду в частині вирішення запобіжного заходу підсудному ОСОБА_3 у вигляді взяття під варту та зміни його на підписка про невиїзд, колегія суддів не вбачає.
У зв’язку з вказаними порушеннями вимог кримінально – процесуального закону постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 377, 379 Кримінально-процесуального кодексу України,
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Апеляцію захисника ОСОБА_1 в інтересах підсудного
ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від
15 липня 2010 року, про направлення кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України, прокурору Чернігівської області для організації провадження додаткового розслідування, скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в Козелецький районний суд Чернігівської області.
Повний текст ухвали оголосити о 08 годині 04 жовтня 2010 року.
СУДДІ:
Карнаух А.С. Демченко О.В. Трейтяк О.П.