Справа № 2-98/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2010 року                                                                     Турійський районний суд

Волинської області

в складі: головуючого судді                                                                  Воробей І.В.

               при секретарі                                                                  Ганюк З.Ю.

з участю: відповідача                                                                           ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Турійського районного суду в смт.Турійськ Волинської області справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

 Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 27 квітня 2006 року ОСОБА_3 від його імені уклав з ОСОБА_1 усний договір позики, за яким він в той самий день передав їй грошові кошти в сумі 5 100.00 грн., а вона зобов’язалася їх повернути до 01 грудня 2006 року, про що дала розписку. Оскільки у встановлений строк ОСОБА_1 не повернула йому суму позики, то просив суд стягнути з неї на його користь її з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 7 550.95 грн. та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 331.50 грн., що разом складає 7 882.45 грн., а також - 79.00 грн. судового збору та 30.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, сплачених ним при поданні позовної заяви.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з’явився, однак подав до суду письмову заяву   про те, що він повністю підтримує позов і просить розглядати дану справу за його відсутності за наявними у ній доказами.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов ОСОБА_2 не визнала та суду пояснила, що станом на 27 квітня 2006 року вона проживала однією сім’єю без шлюбу з ОСОБА_3, який за допомогою гіпнозу періодично кодував її від зайвої ваги, та не була знайома з його сином ОСОБА_2, котрий на той час перебував у Королівстві Данія і не спілкувався зі своїм батьком. Оскільки вона не позичала у ОСОБА_2 вказані ним у позовній заяві грошові кошти, не зобов’язувалася їх йому повернути, не укладала з ОСОБА_3 від імені позивача усний договір позики, то вважає, що представлена ОСОБА_2 на підтвердження укладення цього договору та його умов розписка одержана ОСОБА_3 від неї під час проведення ним одного з кодувань її від зайвої ваги за допомогою гіпнозу, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Ствердила, що про наявність розписки дізналася лише після пред’явлення до неї даного позову, так як до цього ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не вимагали, щоб вона повернула зазначену у ній суму позики. В зв’язку з цим просила суд відмовити ОСОБА_2 у позові за його безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч.2 ст.64 ЦПК України, письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

До позовної заяви ОСОБА_2 додана жодним чином не засвідчена копія розписки ОСОБА_1 від 27 квітня 2006 року, з якої вбачається, що в цей день вона позичила у ОСОБА_2 5 100.00 грн. і зобов’язалася їх повернути до 01 грудня 2006 року.

Разом з тим, з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 17 лютого 2010 року видно, що 15 лютого 2010 року ОСОБА_1 зверталася в Шевченківський РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області з заявою про злочин, у якій повідомляла, що ОСОБА_3 під час проведення ним кодування її від зайвої ваги за допомогою гіпнозу одержав від неї розписку про те, що вона позичила у його сина ОСОБА_2 грошові кошти, хоча це не відповідало дійсності, однак у порушенні щодо ОСОБА_3 кримінальної справи було відмовлено за відсутністю складу злочину.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

У відповідності до ч.1 ст.245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Натомість, незважаючи на те, що, відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, позивач ОСОБА_2 не додав до своєї позовної заяви письмову довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_3 на укладення від його імені договору позики з відповідачем ОСОБА_1

За таких обставин справи суд, згідно з п.4 ч.1 ст.169 ЦПК України, визнав потрібним, щоб позивач ОСОБА_2, який подав заяву про розгляд справи за його відсутності, дав особисті пояснення, однак, незважаючи на неодноразове одержання

2

ОСОБА_2 відповідних повідомлень та судових повісток, він не з’явився в Турійський районний суд Волинської області для дачі пояснень і про причини своєї неявки не повідомив.

Крім цього, позивач ОСОБА_2 на вимогу суду не надав оригінали розписки ОСОБА_1 від 27 квітня 2006 року, довіреності, якою він уповноважив ОСОБА_3 на укладення від його імені договору позики з відповідачем, та власного паспорта громадянина України для виїзду за кордон, попри неодноразове одержання ним відповідних вимог.

Таким чином, з огляду на те, що наявні у справі докази не дають підстав для висновку про укладення 27 квітня 2006 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 договору позики з ОСОБА_1, суд вважає, що позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а тому йому слід повністю відмовити в позові.

Разом з тим, суд вважає, що відповідач також не довела допустимими і достатніми доказами ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень, а тому приходить до висновку, що ОСОБА_2 слід відмовити в позові не з зазначених ОСОБА_1 підстав, а лише з наведених вище.

Керуючись ч.1 ст.237, ч.ч.1, 3 ст.244, ч.1 ст.245, ст.1047 ЦК України, ст.ст.10, 11, ст.60, ч.2 ст.64, ч.1 ст.88, п.4 ч.1 ст.169, ст.ст.212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: