УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області у складі:
головуючого – судді Олексієнка М.М.,
суддів: Снітка С.О., Кашапової Л.М.,
при секретарі судового
засідання Ганько Ю.І., Жовновській О.О.,
з участю: позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Попільнянського районного суду від 29 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції (надалі – ВДВС) про стягнення матеріальної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У червні 2009 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, як бувшого ліквідатора Попільнського комунального підприємства житлового господарства (надалі - ПКПЖГ), ВДВС про стягнення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних матеріальної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів. Вказував на те, що спершу ВДВС, потім ОСОБА_4, як ліквідатор банкрута, не виконали судові рішення, якими на його користь з ПКПЖГ стягнуто 5987,17 грн. В результаті не виконання рішень суду йому заподіяно матеріальну шкоду на вказану суму, оскільки він немає можливості володіти, користуватись належними йому коштами.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги. Просив стягнути з урахуванням індексу інфляції та 3% річних 12106 грн.
Рішенням Попільнянського районного суду від 29.04.2010 року у позові ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що судом при розгляді справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, суд не врахував, що відповідачі, при здійсненні ними обов’язків по виконанню судових рішень, не виконали вимоги закону, що привело до завдання матеріальної шкоди.
Вислухавши доводи осіб, які з’явились в судове засідання, з’ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів
Справа № 22ц/3386/10 Головуючий у суді1 інстанції Рудник М.І
Категорія 30 Доповідач – суддя Олексієнко М.М
приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України „Про виконавче провадження” стягувач має право звернутись з позовом до юридичної особи, яка зобов’язана проводити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї організації.
Виходячи з матеріалів справи, районний суд обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність вини ВДВС у не виконанні судових рішень, якими на користь позивача з ПКПЖГ стягнуто 5987,17 грн.
Згідно ухвали від 29.08.2003 року Господарським судом Житомирської області порушено провадження про визнання банкрутом ПКПЖГ. 30.09.2005 року це господарство визнано банкрутом, тому виконавчі листи за №2-515 від 31.01.2005 року, №2-451 від 21.10.2005 року у відповідності з п. 7 ст. 37 вище згаданого Закону ВДВС передані арбітражному керуючому. У справі відсутні будь-які докази, які б свідчили, що ВДВС не вживало, передбачених законом заходів до виконання судових рішень. Причиною не виконання рішень суду була неспроможність господарства відшкодувати борги. Про це свідчить постанова Господарського суду Житомирської області від 30.09.2005 року, в якій зазначено, що у зв’язку з невиконанням плану санації та за клопотанням кредиторів ПКПЖГ, боржника визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру.
Крім того, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 34 Закону „Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Як зазначалось вище, ухвалою господарського суду від 30.09.2005 року боржник, в особі ПКПЖГ, визнано банкрутом.
Таким чином, рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим.
Проте, районний суд, виходячи із зібраних та досліджених доказів, припустився помилки, коли прийшов до висновку про відсутність вини бувшого ліквідатора боржника – ОСОБА_4 у заподіянні шкоди позивачу.
Згідно положень ст. 1166 ЦПК України зобов’язання щодо відшкодування матеріальної шкоди виникає за наявності вини особи, протиправними діями якої завдана така шкода.
Якраз з вини відповідача, як ліквідатора ПКПЖГ, судові рішення не виконувались належним чином, про що свідчать наступні обставини.
Позивач згідно виконавчих листів за №2-515 від 31.01.2005 року, №2-451 від 21.10.2005 року та ухвали Господарського суду Житомирської області від 29 серпня 2003 року, якою порушено провадження у справі про визнання банкрутом ПКПЖГ (а.с.45), відносився до поточного кредитора, оскільки його вимоги до боржника виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 Закону №2343-12 публікація в офіційному друкованому органі про порушення провадження у справі про банкрутство надає право на звернення до суду тільки конкурсним кредиторам. Натомість, грошові зобов’язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, безпосередньо в процедурі банкрутства, є поточними вимогами, тому доводи відповідача про те, що позивач повинен був звертатись до господарського суду із заявою про визнання його кредитором, є безпідставні.
Постановою господарського суду від 30.09.2005 року (а.с.44) ПКПЖГ визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого ОСОБА_4 14.11.2005 року виконавче провадження відповідно до п. 7 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження” передано ліквідатору (відповідачу).
З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедури банкрутства, заявляються до ліквідатора, а не до господарського суду. Позивач, достовірно знаючи, що виконавчі листи знаходяться у відповідача, неодноразово звертався до останнього з вимогою надати інформацію про виконання судових рішень. При цьому в заявах, датованих 19.09.2005 року (а.с.178) та 22.09.2005 року (а.с.179), ОСОБА_3 просив включити його до реєстру кредиторів.
Проте, відповідач, в порушення ч. 7 ст. 17, ст. 23 Закону №2343-12, не тільки не розглянув вимогу кредитора (позивача) щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство, та не включив його до реєстру кредиторів, а й, взагалі, не дав відповідь на заяви. Навіть, після визнання рішенням суду від 25.10.2006 року (а.с.47) бездіяльність ліквідатора (відповідача) неправомірною, останній не роз’яснив позивачу порядок та спосіб виконання судових рішень.
Таким чином, неправомірні дії ОСОБА_4, як бувшого ліквідатора ПКПЖГ, привели до не виконання рішень суду про стягнення з боржника на користь позивача 5987,17 грн. та спричинення матеріальної шкоди на вказану суму.
Тому колегія суддів, вважає за необхідне рішення суду в цій частині скасувати і ухвалити нове про стягнення з ОСОБА_4, як винної особи, на користь ОСОБА_3 5987,17 грн. матеріальної шкоди та на користь держави 51 грн. судового збору.
Виходячи з положень ст. 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов’язання, вимоги про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, задоволені бути не можуть, оскільки вони безпідставні.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст.307, ст.ст. 309, 316, 324 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_4 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4, як бувшого ліквідатора Попільнянського підприємства житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_3 5987,17 грн. матеріальної шкоди заподіяної в результаті не виконання судових рішень. В частині вимог про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 51 грн. судового збору.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий: М.М. Олексієнко
Судді: С.О. Снітко
Л.М, Кашапова