Справа № 22ц-4136/10                                                         Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М.

Категорія: 5, 56                                                                             Доповідач: Матвійчук Л.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

7 жовтня 2010 року                             місто Луцьк                  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Киці С.І.,

суддів - Матвійчук Л.В., Антонюк К.І.,

при секретарі Гнепі П.М.,

з участю:

    представника відповідача ОСОБА_1,

    представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, третя особа акціонерний банк «Діамант», про визнання права власності на майно, набуте у шлюбі, та виключення майна з опису, за апеляційною скаргою третьої особи акціонерного банку «Діамант» на рішення Луцького міськрайонного суду від 13 серпня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 серпня 2010 року позов задоволено частково.

Ухвалено визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Виключено з акту опису й арешту майна від 27.01.2010 року належну ОСОБА_3 ? частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з відповідачів на користь позивача та в дохід держави судові витрати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі третя особа акціонерний банк «Діамант» просив вказане рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

    Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно, яке державним виконавцем включено до акту опису й арешту майна, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому позивач має право на ? частину цього майна і накладення арешту на все майно порушує його право власності.

Такі висновки суду є правильними та повністю узгоджуються із вимогами матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що з 12.10.1985 року по 28.09.2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 6), за час якого набули квартиру, право власності на квартиру № 98, яка знаходиться по АДРЕСА_1, зареєстровано на ім’я відповідача ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06.02.2006 року (а.с. 8).  

Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що частки майна дружини та чоловіка у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,  є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин справи та відповідно до зазначених норм матеріального права колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно визначено характер спірних правовідносин та норми закону, які підлягають застосуванню, а тому підставно та обґрунтовано, виходячи із принципу рівності часток, задоволено позов в частині визнання за позивачем права власності на ? частку спірної квартири, яка набута ними за час шлюбу і є об’єктом права спільної сумісної власності.

Що стосується позовних вимог в частині виключення майна з акту опису і арешту, то судом вірно задоволено такі вимоги частково лише щодо належної позивачу частки у спірній квартирі.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Із вищезазначених норм матеріального права вбачається, що при вирішенні позову одного з подружжя про виключення з опису належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя необхідно враховувати, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, а тому включення такого майна вцілому до акту опису та накладення на нього арешту порушує право власності того з подружжя, який не є боржником по зобов’язаннях, невиконання чи неналежне виконання яких призвело до опису майна та накладення на нього арешту.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції законно та обґрунтовано виключено з акту опису й арешту майна від 27.01.2010 року належну позивачу ? частину квартири, що знаходиться по вул. Гордіюк 33А/98 в м. Луцьку.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено встановлений законом трьохрічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

 Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

З абз. 3 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст.ст. 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (ст.ст. 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

Акт опису й арешту спірної квартири державним виконавцем складено 27 січня 2010 року (а.с. 11-14), тобто лише з цієї дати позивач міг дізнатися про порушення належного йому права власності на частку в спільній квартирі.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що в даному випадку позивачем не пропущено визначений законом строк позовної давності для звернення до суду, а тому і відсутні підстави для його застосування.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а зазначені в ньому висновки відповідають обставинам справи.

Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу акціонерного банку «Діамант» відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 13 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: