Справа № 2-970 / 2010 р.

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

іменем України

 04 жовтня 2010 року           Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

        головуючого судді -                                      Іванюка Т.І.,

        при секретарі -                                      Дідовець М.І.,

        за участю: позивача -                                ОСОБА_1,

                                           співвідповідача -                    ОСОБА_2,

                                           представників відповідача – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

                                           третьої особи -                        ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Козелець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5, про стягнення 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином,

в с т а н о в и в:

у суд із цивільним позовом звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 23 серпня 2008 року о 22 год. 30 хв. на автодорозі Київ-Чернігів-Нові Яриловичі трапився страховий випадок – при порушенні Правил дорожнього руху водій автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_5 скоїв зіткнення з моторолером «Альфа-мото», яким керував син позивача ОСОБА_7. В результаті даної ДТП від отриманих тілесних ушкоджень останній загинув на місці. Вироком Козелецького районного суду ОСОБА_5 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Автомобіль SKANIA д/н НОМЕР_1 належить ОСОБА_6, який передав його у оренду ОСОБА_2. Оскільки ОСОБА_6 є власником транспортного засобу, а ОСОБА_2 володільцем, то суд повинен стягнути із кожного з низ по 75 000 гривень на його користь.

      Ухвалою суду було залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_5

       У судовому засіданні позивачем позовні вимоги повністю підтримані.

       Представники відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вважають позов безпідставним, а ому просять відмовити у його задоволенні.

       Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та показала, що вона є приватним підприємцем. Одним із видів її діяльності є перевезення вантажів. Оскільки не має власних автомобілів, то уклала договір оренди автомобіля SKANIA з ОСОБА_6 Водієм у неї по трудовому договору працював на даному автомобілі ОСОБА_5 Вона йому цілком довіряла і ключі від автомобіля він зберігав у себе. 21.08.2008 року він поїхав у м Фастів на загрузку, але у зв’язку із тим, що продукція не була виготовлена, він повернувся, про що повідомив її по телефону. ОСОБА_5 також повідомив її про те, що поїде у Фастів на загрузку у понеділок. У неділю у вечері їй зателефонували та повідомили, що 23.08.2008 року сталася ДТП за участю вищевказаного автомобіля під керуванням ОСОБА_5 Дозволу брати автомобіль 23.08.2008 року вона йому не давала і про те що ОСОБА_5 кудись поїхав у цей день вона не знала.

        Третя особа ОСОБА_5 під час судового засідання показав, що він працював у ОСОБА_2 водієм по трудовому договору на автомобілі марки SKANIA. 21.08.2008 року він поїхав грузитися у м. Фастів. Але оскільки продукція не була виготовлена, він повернувся у Житомир, про що по телефону повідомив ОСОБА_2 У суботу 23.08.2008 року він зустрів свого знайомого, який запропонував йому заробити грошей. Для цього потрібно було перевезти з м. Чернігів вантаж. На це він погодився і вирішив їхати у вечірній час, коли менше на дорозі працівників ДАІ. Оскільки ключі від автомобіля SKANIA знаходилися у нього, він його заправив за власні кошти, та виїхав у м. Чернігів. Про цю поїздку він ОСОБА_2 нічого не говорив, оскільки хотів без її відому заробити грошей. У с. Лемеші Козелецького району скоїв ДТП, за що поніс покарання. Із потерпілим ОСОБА_1 повністю розрахувався.        

         У судовому засіданні встановлені такі факти і відповідні ним правові відносини:

         відповідно до оренди транспортних засобів від 9 січня 2007 року ОСОБА_6 передав у оренду ОСОБА_2 у тимчасове володіння і користування вантажний автомобіль марки SCANIA д/н НОМЕР_1 та н/причеп VAN HOOL;

         08 червня 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено безстроковий трудовий договір. Вид діяльності – водій категорії «Е»,  зобов’язання працівника – відповідальність за вантаж та товарно-транспортну документацію. Вихідні дні – субота та неділя;          

вироком Козелецького районного суду було встановлено, що  23.08.2008 року близько 22-ї год. 30 хв. ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки SCANIA д/н НОМЕР_1, та рухаючись на 88-му кілометрі + 772 метри  автодороги Київ-Чернігів-Н.Яриловичі в напрямку м. Чернігів в с. Лемеші, Козелецького району, Чернігівської області, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, в наслідок чого здійснив зіткнення з моторолером «Альфа-Мото», який рухався з ним у попутному напрямку. В наслідок даної ДТП водій моторолера ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди, а пасажир моторолера ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Порушення водієм ОСОБА_5 п.п. 1.3, 1.5, 12.1 та 12.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких учасник дорожнього руху зобов’язаний знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, не був уважний не стежив за дорожньою обстановкою, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, знаходяться в прямому причинному зв’язку з наставшими наслідками.  Даним вироком ОСОБА_5 було визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 4-х років позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання строком на 3 роки;  

відповідно до розписки від 02.12.2008 року ОСОБА_1 та його сім’я до ОСОБА_5 не має претензій морального та матеріального характеру, так як він відшкодував їм 45 тисяч гривень;

07.07.2009 року ОСОБА_1 звернувся до голови Правління Акціонерної страхової компанії «ІНГО Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 8 902 грн., додавши до неї товарні чеки, які підтверджують заподіяну шкоду;

відповідно до видаткового касового ордеру № 1057 від 25.03.2010 року ОСОБА_1 ЗАТ АСК «ІНГО Україна» було видано грошові кошти в сумі 8 902 гривень.

        Заслухавши позивача, представників відповідача, співвідповідача, третю особу та дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5, про стягнення 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином задоволенню не підлягає за відсутності матеріально-правових підстав . До даного висновку суд приходить із наступних підстав:

           На підставі ст.60 ЦПК України кожна сторона  зобов'язана  доводити  ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  та заперечень, крім випадків встановлених  законом.  

            Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно – правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.        

            Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

    Відповідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” № 6 від 27.03.1992 року під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо), але, в той же час, не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор, тощо).

    Частиною 1 ст. 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

           У судовому засіданні достовірно встановлено, що 9 січня 2007 року ОСОБА_6 передав у оренду ОСОБА_2 у тимчасове володіння і користування вантажний автомобіль марки SCANIA д/н НОМЕР_1, яким ОСОБА_5 скоїв ДТП. Тому позов ОСОБА_1 в частині стягнення 75 000 гривень моральної шкоди з ОСОБА_6 є безпідставними.

           Аналіз усіх доказів у справі дає суду підстави і для відмови у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 75 000 гривень моральної шкоди.

           Так, відповідно до  ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств,  установ,  організацій незалежно від форм власності,  виду діяльності і галузевої належності,  а також осіб,  які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно  ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України,  прийнятих відповідно до нього.

    Таким чином,  Кодекс законів про працю України,  зокрема його глава 9,  застосовується до правовідносин що склалися при заподіянні матеріальної шкоди особами,  які працюють за трудовим договором з фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

          Заперечення, які надані представниками відповідача та співвідповідачем на заявлену позовну вимогу, суд вважає такими, що несуть в собі відвернення відповідальності ОСОБА_2 по відшкодуванню завданої шкоди її працівником, який перебуваючи в трудових відносинах з підприємством скоїв ДТП не пі час виконання трудових обов’язків, завдавши позивачам матеріальну та моральну шкоду.

          Поясненнями співвідповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5, які були ними дані під час судового засідання встановлено, що ОСОБА_5 порушив вимоги трудової  дисципліни, неправомірно, в супереч трудовому договору та скоїв  ДТП не під час та не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

          Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6 володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини.

          У судовому засіданні встановлено, і це не спростовано позивачем, що 23.08.2008 року ОСОБА_5 без відома власника та володільця транспортного засобу використовував автомобіль марки SCANIA д/н НОМЕР_1 у власних цілях, та скоїв ДТП, у результаті якої загинув ОСОБА_7 Тобто на момент скоєння ДТП ОСОБА_5 не виконував своїх обов’язків встановлених трудовим договором від 8 червня 2007 року. Вищевказане також підтверджується і тим, що ДТП сталася у суботу, а відповідно до вищевказаного трудового договору, даний день у ОСОБА_5 є вихідним.

           Частина 4 ст.1187 ЦК України визначає, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається судом з урахуванням обставин, що мають істотне значення. У судовому засіданні не добуто доказів сприяння ОСОБА_2 у заволодінні  ОСОБА_5 транспортним засобом.  Дана обставина позивачем не спарюється.  

           ОСОБА_5 заподіяну дорожньо-транспортною пригодою моральну шкоду ОСОБА_1 повністю відшкодував, що підтверджується відповідною розпискою.

           Крім цього, як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. ЗАТ АСК «ІНГО Україна» відшкодувало ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 8 902 гривні, що підтверджується видатковим касовим ордером № 1057 від 25.03.2010 року, а рішенням Козелецького районного суду із ЗАТ АСК «ІНГО Україна» було стягнуто на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 550 гривень.

       На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 169 ч. 4, 212 – 217 ЦПК України,  ст.ст. ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 та ч.2 ст. 1187 та ч. 1 ст. 1172  ЦК України,  абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6, суд,

в и р і ш и в:

    у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5, про стягнення 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином відмовити.

           Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 15 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду через Козелецький районний суд.

 Суддя: