КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 11/514-А Головуючий у 1-й інстанції: Смирнова Ю.М.
Суддя-доповідач: Цвіркун Ю.І
У Х В А Л А
Іменем України
"22" вересня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді –Цвіркуна Ю.І.;
суддів – Зайця В.С.,
Земляної Г.В.,
при секретарі судового засідання – Петриченко Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного контрольно-ревізійного управління України на постанову Господарського суду міста Києва від 07 липня 2009 року у справі за позовом Комунального підприємства «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району міста Києва до Головного контрольно-ревізійного управління України за участю Прокуратури Оболонського району міста Києва про визнання протиправними дій,
в с т а н о в и в:
Комунальне підприємство «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району міста Києва (далі –Підприємство, відповідач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного контрольно-ревізійного управління України (далі –Головне КРУ України, відповідач) за участю Прокуратури Оболонського району міста Києва про визнання протиправними дій.
Постановою Господарського суду міста Києва від 07 липня 2009 року позов задоволено частково, визнано недійсною письмову вимогу Головного контрольно-ревізійного управління України про усунення виявлених порушень від 20 вересня 2006 року №06-14/600 в частині пунктів 1, 2, 4 щодо поновлення по бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості по розрахунках з юридичними та фізичними особами, яким перераховано кошти відповідно до договорів про надання юридичних послуг та віднесено оплати на витрати без наявності підтверджуючих документів про факт надання послуг; вжиття заходів з термінового повернення коштів, безпідставно перерахованих юридичним та фізичним особами відповідно до договорів про надання юридичних послуг, умови яких не виконано, а також визначення вартості інформаційної бази даних з обліку мешканців та включення її вартості до складу нематеріальних активів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Господарського суду міста Києва від 07 липня 2009 року, Головне контрольно-ревізійне управління у місті Києві звернулося до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила наступне.
Встановлено, що Головним КРУ України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності за 2005 рік та за 2003-2004 роки КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району міста Києва.
За результатами ревізії складено акт № 06-24/23 від 31 липня 2006 року, яким встановлено, що Підприємством в результаті порушення вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №11 «Зобов’язання»і №16 «Витрати»викривлено стан бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що суттєво вплинуло на стан дебіторської заборгованості, зобов’язань (кредиторської заборгованості за отримані послуги) та власний капітал Підприємства, тому звітність з урахуванням положень, викладених у листі Міністерства фінансів України від 29 липня 2003 року №04230-108 «Про суттєвість у бухгалтерському обліку і звітності»не може бути визнана достовірною та потребує корегувань.
На підставі акта ревізії Головним КРУ України направлено позивачу вимогу про усунення виявлених порушень від 20 вересня 2006 року №06-14/600, в якій вимагається:
1. Поновити по бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість по розрахунках з юридичними та фізичними особами, яким перераховано кошти відповідно до договорів про надання юридичних послуг та віднесено оплати на витрати без наявності підтверджуючих документів про факт надання послуг;
2. Вжити заходи з термінового повернення коштів, безпідставно перерахованих юридичним та фізичним особам відповідно до договорів про надання юридичних послуг, умови яких не виконано;
3. Дотримуватися в подальшому вимог чинного законодавства під час проведення розрахунків з оплати праці працівників Підприємства, списання товарно-матеріальних цінностей та нарахування амортизації;
4. Визначити вартість інформаційної бази даних з обліку мешканців та включити її вартість до складу нематеріальних активів;
5. Вжити заходи з повернення ТОВ «Авва-Сервіс» коштів, зайво включених до акта виконаних робіт з ремонту приміщення по вулиці Малиновського, 34.
6. Під час ведення бухгалтерського обліку суворо дотримуватися вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативних актів, регулюючих ведення бухгалтерського обліку.
Не погоджуючись з даною вимогою Підприємство оскаржило її в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні»головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
В силу статті 8 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Згідно із п. 7 статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Статтею 81 КАС України встановлено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 83 КАС України комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що порушення, встановлені актом ревізії № 06-24/23 від 31 липня 2006 року, не підтвердились висновком експертизи №15265/15263/15264 від 26 вересня 2008 року, проведеної за рішенням суду Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2006 року у справі №11/514-А призначено судово-економічну комісійну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Судом першої інстанції поставлено в даній ухвалі низку питань, запропонованих представниками сторін та прокуратурою Оболонського району міста Києва.
Висновком комісійної судово-економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №15262/15263/15264 від 26 вересня 2008 року по справі №11/514-А не встановлено порушень з боку Комунального підприємства «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району міста Києва, зафіксованих в акті перевірки Головного КРУ України № 06-24/23 від 31 липня 2006 року.
Стосовно пункту 1 вимоги Головного КРУ України щодо поновлення по бухгалтерському обліку дебіторської заборгованісті по розрахунках з юридичними та фізичними особами, яким перераховано кошти відповідно до договорів про надання юридичних послуг та віднесено оплати на витрати без наявності підтверджуючих документів про факт надання послуг слід зазначити наступне.
02 травня 2003 року між КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва - Довіритель та ТОВ «Український правничий центр»(далі - TOB «УПЦ») - Повірений значиться укладеним Договір-доручення № 1/03, відповідно якого Довіритель доручає, а Повірений приймає на себе зобов'язання здійснювати комплекс юридичних та фактичних дій від імені і за рахунок Довірителя, згідно із його вказівками та письмовими заявками, з метою представництва та захисту законних інтересів Довірителя в судах, або інших державних органах та організаціях при реалізації Довірителем своїх статутних завдань.
Комплекс юридичних та фактичних дій від імені Довірителя передбачав здійснення: –при організації та контролі Довірителем надходження коштів від квартирної плати та плати за надання комунальних послуг; – при здійсненні довірителем контролю за виконанням квартиронаймачами обов'язків, які покладені на них договорами найму житлових приміщень, та при вжитті Довірителем заходів, які передбачені чинним законодавством порушників; – при формуванні Довірителем його майна через доходи, одержані від квартирної плати, та при відшкодуванні витрат на утримання внутрішньобудинкових мереж; – при відшкодуванні збитків, завданих довірителю в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами.
Згідно із умовами Договору-доручення №1/03 від 02.03.2005 р. Довіритель - КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва приймало від Повіреного –TOB «УПЦ»послуги та виплачувало йому винагороду на умовах Договору та на підставі відповідних актів виконаних робіт.
Повірений був зобов'язаний передати Довірителю результати виконання кожної окремої заявки.
Винагорода (гонорар) виплачувалась Повіреному Довірителем по кожній заявці окремо і складалась з трьох частин, які виплачувались незалежно одна від іншої: перша частина винагороди (гонорару) –виплачувалась разом з поданням заявки Довірителем до початку підготовки справи для судового розгляду, за підготовку та час безпосередньої участі у судовому розгляді справи незалежно від результату такого розгляду (розмір такої оплати становив 10,00 грн); –друга частина винагороди (гонорару) складала 4% від суми задоволених вимог Довірителя і виплачувалась у разі, якщо після підписання Договору-доручення № 1/03 від 02.03.2005 року та подання Довірителем заявки, після проведеної Повіреним роботи по досудовому врегулюванню справи третя особа самостійно виконає вимоги Довірителя без урахування винагороди Повіреного, і виплачувалась Повіреному щомісячно, згідно актів виконаних робіт; –третя частина винагороди (гонорару) виплачується у разі, якщо після підписання Договору-доручення № 1/03 від 02.03.2005р. та подання Довірителем заявки, відбудуться наступні події –після початку провадження по відповідній до заявки справі та/або незалежно від того, на якій стадії знаходиться розгляд такої справи у суді, третя особа самостійно виконує вимоги Довірителя з урахуванням винагороди Повіреного, суд затвердив мирову угоду по справі, суд прийняв рішення, задовольнивши позов. Повірений надає Довірителю письмову вимогу про необхідність оплати третьої частини винагороди (гонорару) для мотивованого формування ціни позову. Третя частина винагороди (гонорару) виплачується в розмірі 3 000.00 грн. і підлягає зменшенню на розмір сплаченої першої частини винагороди.
Встановлено, що за даними банківських виписок КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва та даними субрахунку № 9491 протягом 01.10.2003 - 31.06.2005рр., згідно Договору-доручення № 1/03 від 02.03.2005р., Підприємством на користь TOB «УПЦ»сплачено 774 760,21 грн., у тому числі в 2003 році - 99 688,64 грн., у 2004 році - 228 570,59 грн., у 2005році - 446 500,98грн.
В якості причини непідтвердження перерахування КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва оплати послуг TOB «УПЦ»у сумі 99 688,64 грн., відповідачем названо ненадані підприємством під час проведення ревізії, окрім актів виконаних робіт та відомостей на погашення заборгованостей населенням, документів, які б свідчили про фактичне виконання TOB «УПЦ»роботи, відповідно до умов Договору-доручення № 1/03 від 02.03.2005р., зокрема, заявок з визначенням мешканців-боржників та відповідного переліку, з ким із мешканців-боржників TOB «УПЦ»проведено роботу, згідно заявок.
Колегією суддів враховуються норми статей 386-391 Цивільного кодексу УРСР, що діяли на час спірних правовідносин.
Так, Цивільний кодекс УРСР встановлював, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст.386 Кодексу).
Крім того, за нормами даного Кодексу встановлювався обов'язок повіреного виконати доручення і по виконанні доручення подати довірителеві звіт з доданням виправдувальних документів, а для довірителя - обов'язок прийняти все виконане повіреним відповідно до договору, відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення; по виконанні доручення сплатити повіреному винагороду.
З акту ревізії від 31.07.2006р. № 06-24/23 (абз.4 на стор.34) вбачається, що протягом 2003 року згідно з умовами Договору-доручення № 1/03 від 02.03.2005 р. позивачем здійснювалась оплата вартості виконаних робіт на підставі актів виконаних робіт, складених відповідно до відомостей сплати боргу, що відповідає вимогам статей 389-391 Цивільного кодексу УРСР.
Отже, з’ясовані обставини вказують на те, що безпідставного перерахування винагороди TOB «УПЦ»у розмірі 99 688,65грн. не було.
Також відповідачем зазначено про проведення платежів у рахунок оплати юридичних послуг суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3, АДРЕСА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Приватному підприємству «Фінсервіс-ОВ», Приватному підприємству «Фірма-Агро - Екс», послуг з аудиторської перевірки, наданих СПД ОСОБА_10, що призвело до безпідставного збільшення валових витрат, збитків та зменшення власного капіталу позивача.
Позиція відповідача за всіма вказаними епізодами зводиться до того, що такі витрати позивача документально і фактично не підтверджені.
Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727/98 від 03.07.1998р., із змінами та доповненнями (далі - Указ № 727/98), встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 000 000,00 грн., та фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб, та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000,00 грн.
Водночас, згідно з п.4 статті 7 Указу № 727/98 його дія не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малою підприємництва, перевищують 25%.
Згідно із статтею 1 Указу № 727/98 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Крім того, в п.4 статті 1 Указу № 727/98 міститься норма, відповідно до якої суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.
З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України №435-ІУ від 16.01.2003р.
У розумінні статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ст. 510 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також у інших випадках, установлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до постанови Національного банку України «Про затвердження Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України»№ 69 від 19.02.2001р із змінами та доповненнями (далі - Інструкція НБУ № 69) готівковими розрахунками є платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції.
Безготівковими розрахунками, згідно з постановою Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»№ 22 від 21.01.2004 року (далі - Інструкція НБУ № 22) є перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Частиною 5 статті 1 Указу № 727/98 встановлена заборона на здійснення платниками єдиного податку - суб'єктами підприємницької діяльності розрахунків шляхом бартерних операцій, які відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994р. передбачають проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Таким чином, суб'єкти підприємницької діяльності - платники єдиного податку мають право укладати угоди відступлення права вимоги дебіторської заборгованості, що виникла за реалізовані товари, надані послуги та виконані роботи, за умови повернення їм частини або всієї суми заборгованості коштів при проведенні розрахунків у готівковій або безготівковій формі.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.2 ст. 903 Цивільного кодексу України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначено в статті 3 Закону «Про аудиторську діяльність», аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг, які можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
В статті 4 Закону України «Про аудиторську діяльність»наведено визначення поняття «аудит»: аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів аудиторські господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
В силу Закону України «Про аудиторську діяльність»аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб'єкта господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження, а також: повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі отриманих аудиторських доказів, для підготовки аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність, що є результатом аудиту, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що згідно із вимогами Закону «Про аудиторську діяльність»результатом аудиту є аудиторський висновок про перевірену фінансову звітність, який повинен містити уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.
Крім того, в ст. 7 Закону України «Про аудиторську діяльність» передбачена можливість надання аудиторських послуг у вигляді усних або письмових консультацій з оформленням довідки та інших офіційних документів.
Згідно ст. 21 Закону України «Про аудиторську діяльність», виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом приймання-передачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа.
Якщо договір доручення припинено до того, як доручення було повністю виконано повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення. (ч.1 ст. 1009 Цивільного кодексу України).
З урахуванням зазначеного, довіритель зобов'язаний виплатити повіреному винагороду, пропорційну до виконання доручення, та відшкодувати понесені ним витрати.
Частина 1 ст. 545 Цивільного кодексу України передбачає, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (ч. 3 ст. 545 Цивільного кодексу України).
У разі відмови кредитора видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч.4 ст. 545 Цивільного кодексу України).
Тобто, документом, який засвідчує фактичне виконання зобов'язання, в тому числі і надання послуг (виконання робіт), за загальними правилами є розписка кредитора про те, що виконання отримано в повному обсязі. Така розписка (односторонній документ) складається лише на вимогу боржника. Однак, подібної розписки цілком може і не бути, якщо тільки обов'язковість її наявності не обумовлена безпосередньо в договорі.
Відповідно до ч.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
В силу ч.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В матеріалах справи наявні договори про надання послуг, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення на перерахування коштів за послуги, які за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»щодо оформлення первинних документів, а тому є належним підтвердженням витрат позивача. Зокрема, договори про надання юридичних послуг, укладені між адвокатом ОСОБА_3 та КП «Управління житлового господарства»Оболонського району в м. Києві від 03.01.2003р., від 27.01.2003р., від 28.01.2003р., від 14.08.2003р., від 18.02.2004р., від 17.07.2005р., від 20.07.2005р., від 30.08.2005р., від 31.08.2005р., від 15.09.2005р., від 23.09.2005р., від 28.09.2005р., від 26.12.2005р.; додаткова угода укладена між адвокатом ОСОБА_3 та КП «Управління житлового господарства»Оболонського району в м. Києві від 12.05.2006р. до договору від 28.09.2005р.; Угоди про поступку права на вимогу, укладені 23.06.2003р. між СПД ОСОБА_3 та СПД ОСОБА_5; 26.06.2003р. між СПД ОСОБА_3 та СПД ОСОБА_4; 10.09.2003р. між СПД ОСОБА_3 та СПД ОСОБА_4; 26.08.2003р. між СПД ОСОБА_3 та СПД ОСОБА_4
Також у матеріалах справи надані акти приймання-передачі виконаних робіт СПД ОСОБА_3 та платіжні доручення КП «Управління житлового господарства»Оболонського району в м. Києві / КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг» Оболонського району м. Києва на перерахування грошових коштів на підставі договорів про надання юридичних послуг СПД ОСОБА_3, угод про поступку права на вимогу між СПД ОСОБА_3 та СПД - фізичними особами та актів приймання-передачі.
За умовами вказаних договорів про надання юридичних послуг позивач виступає в якості замовника, а СПД ОСОБА_3 - в якості виконавця консультативних, юридичних послуг та правового забезпечення при розгляді судовими інстанціями судових справ.
За умовами угод про поступку права на вимогу, СПД ОСОБА_3 виступає в якості первісного кредитора, а інші СПД - в якості нового кредитора.
Крім того, до матеріалів справи позивачем надано договори про надання юридичних послуг, укладені 14.01.2004р. між СПД ОСОБА_7 та КП «Управління житлового господарства»Оболонського району в м. Києві; 14.07.2004р., 31.08.2005р., 13.10.2005р., 14.10.2005р., 21.10.2005р., 09.11.2005р., 30.11.2005р., 09.12.2005р., 05.12.2005р.; між СПД ОСОБА_9 та КП «Управління житлового господарства» Оболонського району в м. Києві; 14.01.2004р.; між СПД ОСОБА_6 та КП «Управління житлового господарства»Оболонського району в м. Києві; 19.09.2003р, 22.09.2003р., 13.10.2003р., між СПД ОСОБА_8 та КП «Управління житлового господарства»Оболонського району в м. Києві; (Додаток від 24.02.2004р. до Договору про надання юридичних послуг від 19.09.2003р.); 27.10.2003р., 22.09.2003р. № 1,2,3,4,5,6,7,8,9 між ПП «Фінсервіс-ОВ»та КП «Управління житлового господарства»Оболонського району в м. Києві.
У матеріалах справи наявні також акти приймання - передачі виконаних робіт СПД ОСОБА_9, СПД ОСОБА_8, СПД ОСОБА_6, СПД ОСОБА_7, ПП «Фінсервіс-ОВ»та платіжні доручення на перерахування позивачем грошових коштів на підставі вище перелічених договорів та актів приймання-передачі.
Зазначені вище обставини підтверджені висновками судово-економічної комісійної експертизи №15262/15263/15264 від 26 вересня 2008 року, що проведена Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Доводи відповідача про те, що юридичні послуги зазначеними вище особами позивачу не надавались, є безпідставними, оскільки відсутність представників Підприємства в судових засіданнях не дає підстав вбачати про ненадання юридичних послуг.
Щодо п. 2 вимоги Головного КРУ України про вжиття заходів з термінового повернення коштів, безпідставно перерахованих юридичним та фізичним особам відповідно до договорів про надання юридичних послуг, умови яких не виконано зазначається наступне.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства. За неналежне виконання зобов’язання передбачена відповідальність встановлена главою 51 ЦК України.
Зазначені вище особи виконали роботи та надали послуги в повному обсязі відповідно до умов укладених договорів, тому позивач зобов’язаний їх оплатити.
Для виконання пункту 2 вимог Головного КРУ України щодо повернення коштів позивачам необхідно розірвати в судовому порядку договори з виконавцями робіт (надання послуг) та стягнути з них вказані кошти. Враховуючи, що ці особи виконали взяті на себе договірні зобов’язання, відсутні законні підстави для стягнення з них коштів. При цьому звертається увага на те, що дані договори ніким не оскаржені.
Крім того, виконання цього пункту вимоги Головного КРУ України порушить законні права та інтереси відповідних приватних осіб, які добросовісно виконали взяті на себе обов'язки і не вчиняли неправомірних дій.
За таких умов, оскаржувана вимога відповідача в частині п. 2 не може бути виконана позивачем законним шляхом, про що відповідачу достовірно відомо.
Таким чином, аналіз вищезазначеного пункту вимоги відповідача дає підстави розцінювати її як таку, що пред'явлена протиправно.
В пункті 4 вимоги відповідача ставиться питання про визначення вартості інформаційної бази даних з обліку мешканців та включення її вартості до складу нематеріальних активів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»база даних (компіляція даних) - це сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.
Згідно із п.4 часини 1 статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктами авторського права є, зокрема, бази даних.
Пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №242 від 18 жовтня 1999 року (далі –П(С)БО 8), встановлено, що придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.
На підставі п.7 П(С) БО 8 нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має: намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання; можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу; інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.
Як передбачено п.8 П(С)Б08, якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.
В п.10 П(С)БО 8 визначено, що придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
Згідно із п. 11 П(С)БО 8 первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.
З викладених вище норм випливає, що інформаційна база даних з обліку мешканців, нарахування і плати квартирної плати та комунальних послуг КІІ «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва підпадає під визначення «база даних»і є нематеріальним активом (п.4 П(С)БО 8).
Однак його вартість не може бути достовірно визначеною, що згідно п.6 П(С)БО 8. не дає КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва права обліковувати на балансі інформаційну базу даних з обліку мешканців, нарахування і сплати квартирної плати та комунальних послуг як нематеріальний актив.
Тому доводи Головного КРУ України щодо невідображення в складі нематеріальних активів інформаційної бази даних з обліку мешканців, нарахування і сплати квартирної плати та комунальних послуг, матеріалами справи не підтверджуються.
Щодо решти вимог відповідача, викладених в листі № 06-14/600 від 20 вересня 2006 року судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі вимоги Головного КРУ України, є законними та підлягають виконанню Підприємством.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що 20 жовтня 2006 року прокурором Оболонського району міста Києва ОСОБА_11 порушена кримінальна справа №55-1984 за фактом вчинення службовими особами КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району міста Києва злочинів, передбачених ч.4 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України.
В постанові старшого слідчого Прокуратури Оболонського району міста Києва Біди І.О. про закриття кримінальної справи №55-1984 від 17 липня 2007 року, закритої за відсутністю складу злочину на підставі п. 2 статті 6 КПК України, зазначено, що службові особи КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району міста Києва діяли у відповідності до своїх службових обов’язків і повноважень, порушення чинного законодавства не встановлено. Отже, як випливає із даної постанови, в ході досудового слідства не встановлено ознак привласнення чи розтрати майна або грошових коштів Підприємства.
В силу ч.2 ст.19 Конституції України відповідний суб’єкт владних повноважень повинен діяти згідно із Конституцією та законами України.
Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, не надав суду доказів, які свідчили б про правомірність усіх його вимог до Підприємства та безпідставність і необґрунтованість даного позову.
Враховуючи встановлене, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.
Керуючись статтями 195, 196, 200, 205 КАС України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Головного контрольно-ревізійного управління України залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду міста Києва від 07 липня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий: Ю.І. Цвіркун
Суддя: В.С. Заяць
Суддя: Г.В. Земляна
Складено у повному обсязі 27.09.2010р.