ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

30 вересня 2010 р.           Справа № 2-а-3571/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання:   Балан Марині Анатоліївні  

за участю представників сторін:

позивача      :   Жученко Тетяни Павлівни

відповідача :   Бедрака Василя Михайловича

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів   

до:   Товариства з обмеженою відповідальністю "БУТ-Т"  

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :

07 вересня 2010 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Фонд) звернулося в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТ-Т”(ТОВ “БУТ-Т”, Підприємство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 8770 грн. 00 коп. та пені в розмірі 378 грн. 72 коп.

Зазначали, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (Закон №875) відповідач зобов’язаний забезпечити встановлений норматив робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, ТОВ “БУТ-Т” подано до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою 10-ПІ.

У цьому звіті ними зазначено, що на підприємстві в 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 20 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –1 особа, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог статті 19 Закону №875, самостійно розрахована відповідачем –1 особа.

Проте, позивач зазначив в позові, що інвалід, якого відповідач показав у звіті, пропрацював на підприємстві лише 3 місяці, чого не достатньо для виконання вимог законодавства про соціальний захист інвалідів.

За таких обставин, відповідачем не виконано вимог ст.ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме, не забезпечено встановленого нормативу 1-го робочого місця, призначених для працевлаштування інвалідів, а також не розраховано та не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій, яка у відповідності до ст. 20 вищевказаного Закону становить 8770  грн. 00 коп.

У строк, визначений ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, вказана сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем сплачена не була, що спричинило нарахування позивачем пені у розмірі 378 грн. 72 коп. Адміністративно-господарські санкції та пеня у добровільному порядку відповідачем сплачені не були, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про їх стягнення.    

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача – головний спеціаліст юридичної служби Вінницького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів Жученко Т.П. (довіреність на а.с.22) позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у заяві та просила його задовольнити.

Представник відповідача – керівник Товариства Бедрак В.М. (а.с. 25) позовні вимоги визнав повністю, разом із тим, зазначив, що у підприємства фактично не було можливості протягом усього року забезпечити працевлаштування інвалідам, оскільки  ТОВ “БУТ-Т” працює сезонно.

Суд заслухав пояснення учасників процесу, дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.

Так, суд встановив, що оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу  ТОВ “БУТ-Т” складає більше 8 осіб, то відповідач зареєстроване у відповідному відділенні Фонду соціального захисту населення за своїм місцем знаходження (Вінницьке відділення) і подає цьому відділенню звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Звіт за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42 відповідачем подано 12 липня 2010 року (а.с.4).

У звіті, зокрема, зазначено, що на підприємстві за 2009 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала 20 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 1  особа, фонд оплати праці штатних працівників –175,4 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника –8,8 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не визначена.

Проте, слід зазначити, що відповідно до списку працюючих інвалідів за 2009 рік на підприємстві (а.с.5) інвалід ОСОБА_3, якого відповідач зазначив у звіті, пропрацював  лише 3 місяці, в той час як, на думку суду, необхідно врахувати наступне.

Відповідно до підпункту 3.2.5. Наказу Державного комітету статистики “Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників” від 28.09.2005 N 286 середньооблікова   кількість  штатних  працівників  за період з  початку  року  (у  тому  числі  за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості  штатних  працівників  за  всі  місяці роботи  підприємства,  що  минули  за  період  з початку  року до звітного місяця включно,  та ділення одержаної суми  на  кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Тобто, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві за 2009 рік становила 3/12 = 0,25 чоловік. А враховуючи правила арифметичного округлення чисел 0,25 приблизно дорівнює 0 осіб.

Таким чином, відповідач самостійно розрахував кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, але норматив не виконав.

Разом із тим, штрафні санкції не розрахував, в результаті чого до нього Фондом самостійно було застосовано та розраховано адміністративно-господарські санкції, які він повинен був сплатити самостійно.

Оскільки відповідачем порушено термін сплати цих санкцій, то Фондом нарахована пеня в сумі 378 грн. 72 коп.

З метою вирішення спорів, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Вінницьке відділення Фонду листом від 23 червня 2010 року №01-08/1049 звернулося до директора Літинського районного центру зайнятості Вінницької області з проханням повідомити інформацію щодо подання Підприємством у 2009 році звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (а.с.6).

Листом від 28 серпня 2010 року №04-16/1079 Літинський районний центр зайнятості Вінницької області повідомив, що інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування за формою №3-ПН у 2009 році Підприємство не надавало (а.с.7).

Таким чином, вважаючи що ТОВ “БУТ-Т” порушено чинне законодавство щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, що в свою чергу зачіпає інтереси держави у сфері соціального захисту інвалідів та завдає матеріальної шкоди Фонду соціального захисту населення, який є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Фонд звернувся в суд за стягненням адміністративно-господарської санкції та пені.

При цьому надано розрахунок заборгованості по сплаті суми пені за підписом заступника начальника відділу забезпечення надходжень, організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів та кадрового забезпечення А.Ф.Мазуренко станом на 06 вересня 2010 року (а.с.12-13).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).

Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).  

В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2  ст. 19 Закону №875).

Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня     2007 року №70 роботодавці подають (надсилають  рекомендованим листом) до відділення Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10 ст.19 Закону №875).  

Також підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).

Порушення термінів сплати вказаних санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк     (ч. 2).

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону №875).

Так, по-перше, що стосується визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, то слід зазначити, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.

Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із цією нормою кореспондує стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обов’язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Аналіз норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в чинній редакції дозволяє дійти висновку, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування, а не обов’язок органів, визначених частиною першою статті 18 цього Закону –центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів працевлаштувати інвалідів.

При цьому, обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є:   1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць; 3) спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців; 4) причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, і розуміється як:

робоче місце інваліда –місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда –окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.

Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від       19 грудня 2005 року №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня         2005 року за №1534/11814 (Інструкція) встановлено, що підприємства, установи й  організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за  наявності  вакансій  у  повному  обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як  платника страхових внесків.

Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають  роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Форма складається із трьох розділів, а саме: 1) характеристика вакантного місця;            2) вимоги до претендента на вакансію; 3) додаткові вимоги.

Тобто, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.

Обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.

Особи яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.

В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обов’язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено  інваліда для працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, звіти форми №3-ПН до Літинського районного центру зайнятості Вінницької області за 2009 рік відповідачем не подавалися. Тобто, суд вважає, що якби ТОВ “БУТ-Т” створило робочі місця для інвалідів, то вони зазначили б про це у звіті, поданому до центру зайнятості.

Відсутність поданих звітів не породжує у цього суб’єкта владних повноважень обов’язку направляти інвалідів.

Самостійно пошук інвалідів ТОВ “БУТ-Т”не проводився, будь-яких доказів на підтвердження вжитих заходів, виділених коштів до суду не надано. Із встановленою в судовому засіданні обставиною неподання звітності до центру зайнятості представник відповідача погодився і не заперечував.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається бездіяльність відповідача, а також його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення. Підприємством не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права про відповідальність за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.

Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.

З досліджених судом обставин та матеріалів випливає, що відповідач не забезпечив нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій.

По-друге, характеризуючи суб’єктний склад сторін у справах про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нашу думку, слід виходити з наступного.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення, для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч. 10 ст. 20 Закону №875), тобто, у зазначеній категорії справ вони виступають позивачами.

Таким чином, визначившись щодо предмету доказування, суб’єктного складу та враховуючи встановлену судом вину  ТОВ “БУТ-Т” у незабезпечені встановленого для них нормативу для працевлаштування інвалідів, тобто встановлення порушення відповідачем  частини  третьої статті 18, частини другої статті 19 та статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, суд вважає вимогу про стягнення адміністративно-господарської санкції обґрунтованою.

Слід зазначити, що Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не пов’язує застосування адміністративно-господарських санкцій з будь-якими обставинами, що перешкоджають працевлаштуванню інвалідів, оскільки вказана відповідальність за своєю природою є альтернативним зобов’язанням і запроваджена державою з метою стимулювання діяльності підприємств по створенню та наданню робочих місць інвалідам, працевлаштування та забезпечення їх належними умовами праці.

Вимоги статті 20 даного Закону передбачають сплату санкцій в тому випадку, коли середньооблікова чисельність працюючих інвалідів є меншою від нормативу, встановленого статтею 19 Закону, а не за нестворені робочі місця.

У даній справі відповідачем дійсно не працевлаштовано 1 інваліда, що ними і не заперечується, тобто не забезпечено встановлений законодавством норматив, в силу тих обставин, що встановленні в судовому засіданні.

Крім того, з вищенаведених правових норм вбачається обов’язок роботодавця самостійно розраховувати та сплатити штрафні санкції, а судовий процес стягнення є вимушеною процедурою у випадку не сплати штрафних санкцій добровільно.

Оскільки в порушення чинного законодавства відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, самостійно не визначено адміністративно-господарську санкцію, Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів самостійно застосовано до відповідача штрафні санкцій в розмірі 8770 грн. 00 коп. та  нараховано пеню в розмірі  378 грн. 72 коп. за їх вчасну несплату.

Несплата  ТОВ “БУТ-Т” в добровільному порядку заборгованості тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України та суттєво порушує інтереси держави.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (22313, вул. Лугова, 1, с. Кожухів, Літинський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 35013097) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Держбюджет Літинського району, р/р 31216230700301, код ЄДРПОУ 34701125, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу - платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2009 рік) адміністративно-господарські санкції в розмірі 8770 грн. 00 коп. (вісім тисяч сімсот сімдесят гривень) та пеню в розмірі 378 грн. 72 коп. (триста сімдесят вісім гривень сімдесят дві копійки).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

 Повний текст постанови оформлено:   05.10.10  

Суддя          Чудак Олеся Миколаївна

30.09.2010