Справа № 2-5762/10

РІШЕННЯ

ІМ*ЯМ   УКРАЇНИ

      11 серпня 2010 року , Приморський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого – судді Терьохіна С.Є.,

при секретарі -          Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом  громадянина ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про знесення самочинних конструкцій в житловому приміщенні,

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом в якому просив, зобов’язати відповідачку ОСОБА_2, знести незаконно відбудовані нею стіни у кухні № 4, загального користування та у коридорі № 12 загального користування квартири під АДРЕСА_1

    Також, позивач просив суд зобов’язати відповідачку, відшкодувати йому судові витрати, а саме державного мита та витрат на матеріально-технічне забезпечення розгляду справи та витрат на правову допомогу.

    Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він разом із родиною відповідачки, проживають в квартирі спільного заселення під АДРЕСА_1

    В даній квартирі, окрім приміщень, що перебувають у власності кожного із мешканців, також є приміщення загального користування, а саме: кухня (№ 4), площею 11,7 м. кв., коридору (№1), площею 6,7 м. кв., коридору (№12), площею 6,5 м. кв. та балкону площею 1,6 м. кв.

    Проте, незважаючи на те, що вказані вище приміщення є об’єктами спільного права користування, відповідачка ОСОБА_2, побудувала стіну на кухні (№ 4), площею 11,7 м. кв., чим зробила неможливим йому (позивачу) мати доступ до кухонного приміщення та балкону загального користування, вихід до якого здійснюється через вказану кухню.

    Крім того, позивач зазначив про те, що ОСОБА_2, також звела стіну і у коридорі (№12), площею 6,5 м. кв., чим обмежила його (позивача) право на користування даним приміщенням.

    Вищевказані дії відповідачки, позивач ОСОБА_1, вважає такими, що не відповідають вимогам Конституції та законів України, а також порушують його права як співвласника та мешканця квартири спільного заселення.

    В суді, позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

    Відповідачка в судовому засіданні позов визнала частково, вказавши на те, що нею, дійсно були зведені стінні перегороди у спільних приміщенням кухні та коридору, проте вона не вважає, що такими своїми діями вона завдала шкод інтересам позивача, враховуючи те, що позивач має в особистому користуванні інше кухонне приміщення та свій балкон. Приміщенням спільної кухні він (позивач) майже не користувався, а на спільний балкон вихід взагалі є не можливий, через його аварійний стан.

    Також, в даний час вона (відповідачка) займається документальним оформленням здійсненого нею будівництва (реконструкції), у зв’язку із чим вважає, що в позові повинно бути відмовлено.

    Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні в справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення позову, виходячи із нижче наступних підстав.

    Так, як було встановлено судом та підтверджено сторонами, дійсно позивач та відповідачка є власниками часток квартири спільного заселення під АДРЕСА_1 Право власності позивача на 381/1000 зазначеної квартири підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № 196193, від 23 травня 2006 року, виданого УЖКГ Одеської міської ради.

    Право спільної власності позивача на приміщення загального користування - кухні (№ 4), площею 11,7 м. кв., коридору (№1), площею 6,7 м. кв., коридору (№12), площею 6,5 м. кв. та балкону площею 1,6 м. кв., підтверджується відомостями технічного паспорту, засвідченого КП „Міська агенція з приватизації житла”.

    Як вбачається із пояснень позивача та випливає із комісійного акту Дільниці № 1, КП „ДЕЗ Фонтанський”, від 03.07.2009 року, гром. ОСОБА_2, без дозвільних документів та без згоди сусідів, встановила перегородку в спільній комунальній кухні, пл. 11,7 м. кв. Крім того, безпосередньо в суді, на запитання з боку головуючого, відповідачка ОСОБА_2, пояснила, що дійсно вона встановила перегородки в спільних приміщеннях зазначеної квартири, без дозвільних документів та згоди ОСОБА_1, проте не вважає що з її боку були порушені права позивача.

    Однак, з урахуванням обставин справи, а також виходячи із імперативних норм матеріального права з питань, що регулюють права спільної власності, житлових прав та правовідносин в сфері здійснення змін та переобладнань житлових приміщень, суд не погоджується із доводами відповідача відносно відсутності підстав для задоволення позову.

    Так, дійсно за ч.1, ст. 317 Цивільного кодексу (ЦК) України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

    Частиною 4, ст. 41 Конституції України, ч.1, ст. 321 ЦК України, закріплюється непорушність права власності.

    За частиною 1, ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється а згодою всіх співвласників.

    Виходячи із зазначених вище законодавчих норм, позивач, як співвласник частки квартири спільного заселення, має беззаперечне право на користування всіма загальними приміщеннями вказаної квартири, без будь-яких обмежень, незалежно від наявності тих чи інших приміщень в його особистій власності.

    Крім того, дійсно відповідно до ч.1, ст. 152 Житлового кодексу (ЖК) України – переобладнання та перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянином на праві приватної власності, провадиться із дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

    Здійснення відповідачкою самовільного зведення перегородок (стін) в загальних приміщеннях квартири спільного заселення під № 1, будинку по АДРЕСА_1 також було вчинено без додержання вимог п. 3.2. (згода власників суміжних приміщень, інтереси яких можуть бути зачеплені реалізацію проекту) п. 3.4. (лист Управління архітектури та місто будування, про дозвіл на проектування робіт), п. 5.1. та 5.2. (в частині отримання дозволу на виконання будівельних робіт від Держінспекції архітектурно-будівельного контролю) „Положення, про порядок реконструкції вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень” (далі „Положення”), затвердженого рішенням Одеської міської ради  № 2153-ХХІІІ, від 17.04.2001 року, яке в свою чергу на підставі ч. 1, ст. 73 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” – є обов’язковим для виконання всіма громадянами, юридичними особами, підприємствами та установами і їх посадовими особами на території м. Одеси.

    Відповідачка у відповідності до ч.1, ст. 60 ЦПК України – не надала суду одного доказу правомірності своїх дій по зведенню перегородок в зазначеній квартирі, як не надала й доказів того, що її дії, не призвели до порушення прав та законних інтересів позивача.  Заявлене в судових дебатах (!) позивачкою клопотання, про призначення будівельної експертизи – суд не прийняв до розгляду, з підстав того, що воно було заявлене у порушення терміну для вирішення подібних питань, визначеного ч.2, ст. 27 ЦПК України, а також, не містило в собі питань, які (та для чого) забажала поставити перед експертами відповідачка, як це передбачено ч. ч. 1-3, ст. 143 ЦПК України.

    Відповідно до п. 5.5. та 5.6. зазначеного вище „Положення” – реконструкція приміщень, яка розпочата та проводиться без реєстрації в інспекції ДАБК та без дозволу на виконання будівельних робіт, вважається самочинною та не допускається всіма суб’єктами містобудівництва, органами державного управління, а також організаціями та підприємствами, що здійснюють фінансування. Самочинна реконструкція приміщень, тягне за собою відповідальність, передбачену діючим законодавством України.

    У відповідності до ч.1. ст. 391 ЦК України – власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

    За наведених вище обставин та законодавчих норм, позивач на думку суду має беззаперечне право вимагати усунення обмежень його прав співвласника та мешканця житлового приміщення, шляхом зобов’язання відповідачки, усунути вчинені нею поза законом заходи, а саме - зведення перегородок у вище зазначеної квартирі.                            

    Крім того, суд виходячи із прямої норми ч. 1, ст. 88 ЦПК України, також вважає за можливе задовольнити рішенням процесуальну вимогу позивача по стягненню на його користь всіх судових витрат з розгляду даної справи.  

         Керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 57, 60, 208-213 ЦПК України, суд –

РІШИВ:

    Позов громадянина ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – задовольнити.

    Зобов’язати гром. ОСОБА_2, знести незаконно відбудовані нею стіни (перегородки) у кухні № 4, площею 11, 7 м. кв. загального користування та у коридорі № 12, площею 6,5 м. кв. загального користування квартири під АДРЕСА_1

    Зобов’язати  гром. ОСОБА_2 відшкодувати гром. ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 53 гривні.

    Заява про апеляційне оскарження даного рішення та апеляційна скарга на нього, можуть бути подані сторонами до Апеляційного суду Одеської області у відповідності до вимог ст. ст. 294-296 ЦПК України.

  Суддя                                                                                                         Терьохін С.Є.