Справа №  22ц-600/2007  р.                                                         Головуючий  у  1-ій  інстанції

Категорія  13                                                                                 суддя  Суховаров  А.В.

Доповідач  суддя  Повєткін   В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

28  березня  2007  p.  Апеляційний  суд  Дніпропетровської  області  в  складі:

Головуючого  судді:                                    Перцової  В.А.

Суддів:                                            Козлова  С.П.,   Повєткіна  В.В.

При  секретарі:                               Білоус  A.M.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в М.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2  та  ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду М.Дніпропетровська від 09 жовтня 2006 ро­ку

за позовом ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої сліжби, ОСОБА_2, ОСОБА_4, Дніпропетровської обла­сної клінічної лікарні ім.Мечникова, Дніпропетровської обласної дитячої клінічної лікарні про визнання права власності на квартиру і звільнення її з під арешту, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про  визнання  недійсним  договору  дарування  квартири,   -

Встановив   :

Рішенням Ленінського районного суду М.Дніпропетровська від 09 жовтня 2006 року в позові ОСОБА_1. про визнання права власності на квартиру і звіль­нення її з під арешту відмовлено, задоволені позовні вимоги ОСОБА_4, договір дарування квартири №АДРЕСА_1 на ж/м Комунар в М.Дніпропетровську, укла­дений сторонами та посвідчений 22 квітня 2005 року державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим № 4-1166, визнаний недійсним   (а.с.184-185).

В апеляційних скаргах ОСОБА_1. (а.с.189-192) та ОСОБА_2. (а.с 194-196) просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1., а в позові ОСОБА_4 відмовити, оскільки, на їх погляд, висновки суду про те, що 20 квітня 2005 року ОСОБА_2. було відомо про накладення 15 квітня 2005 року державним виконавцем арешту на спірну квартиру, подаровану ним 22 квітня  2005  року  сину  ОСОБА_1,   не  відповідають   обставинам  справи.

До  апеляційної  скарги  ОСОБА_2.   приєдналась  ОСОБА_3.    (а.с.200-202).

Перевіривши законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеля­ційний суд вважає, що скарги є необгрунтованими і не підлягають задоволенню з на­ступних  підстав.

Постановлюючи рішення про визнання договіру дарування спірної квартири не­дійсним, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2. визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України згідно з вироком Ленінського райсуду м.Дніпрпоетровська від 16 липня 2004 року, яким з нього на користь ОСОБА_4 стя-ягнуто 3094,00 грн., на користь Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім.Мечникова   -   3759,80   грн.   та  Дніпропетровської   обласної   дитячої   клінічної   лікар-

ні - 1989,40 грн. (а.с.5). Крім того, ухвалою апеляційного суду Дніпропетроської області від 25 лютого 2005 року з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_4 стягнуто мо­ральну шкоду у сумі 50000,00 грн. (а.с.71). У зв'язку з цим у Ленінському відділу виконавчої служби М.Дніпропетровську відкрито виконавче провадження. Постановою державного виконавця Ленінського відділу виконавчої служби від 15 квітня 2005 року накладено арешт на спірну квартиру (а.с.17,33,7 6), належну боржнику ОСОБА_2. (а.с.25). Цю постанову ОСОБА_2. отримав 20 квітня 2005 року (а.с.18), а 22 кві­тня  2005  року  подарував  спірну  квартиру  сину  ОСОБА_1    (а.с.8).

Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до вимог ч.7 ст.319 ЦК України, діяльність власника може бути об­межена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його  майном  інших  осіб  лише  у  випадках  і  в  порядку,   встановлених  законом.

Обмеження власника щодо разпорядження майном у випадках і в порядку, встано­влених  законодавством,   передбачена  ч.6  ст.4  Закону  України  "Про  власність".

Згідно з вимогами Закону України "Про виконавче провадження" такі обмеження наступають у разі накладення державним виконавцем арешту на майно боржника у зв'я­зку  з  відкриттям  виконавчого  провадження  про  примусове  стягнення  боргу.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, не має значення обі-знанність боржника про обмеження свого права власності під час відчудження ним цього  майна.

Зустрічний позов зявлений саме з підстав відчуження квартири під час, коли на  неї  був  накладений  арешт.

Тому посилання ОСОБА_1 в апеляційних скаргах на визнання судом першої ін­станції договору дарування недісним з інших правових підстав, ніж ті, що зазначені у  позові  ОСОБА_4,   не  відповідають  матеріалам  справи.

Посилання ОСОБА_1 на те, що 20 квітня 2005 року ОСОБА_1, отримав не ко­пію постанови про арешт на спірну квартиру, а лише виклик до державного виконавця, якому повідомив про відчуження квартири, а той виніс постанову про арешт, вказавши дату 15 квітня 2005 року, доказами не підтверджені і не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що саме 20 квітня 2005 року ОСОБА_2. стало відомо про постанову від 15 квітня 2005 року про накладення державним виконавцем арешту на спірну  квартиру.

Висновки суду першої інстанції обгрунтовані доказами, дослідженими у судово­му  засіданні.

Ннаведені в апеляційних скаргах заперечення ОСОБА_1 щодо цього, з посилан­ням на отримання копії цієї постанови нотаріусом, МРЕВ та МБТІ після укладення угоди не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони стосуються інших отримувачів і зводяться до переоцінки належних доказів та незгоди з висновками суду по їх оці­нці .

Відповідно до матеріалів справи усі члени сім'ї ОСОБА_1 були обізнані з фа­ктом спричинення ОСОБА_2. тілесних ушкоджень дочері ОСОБА_4 внаслідок ДТП та  стягнення  на  її  користь  моральної  шкоди  у  великому  розмірі.

Тому немає підстав вважати, що рішенням суду першої інстанції порушені їх права.

Як вбачається з матеріалів справи, після постановления 25 лютого 2005 року апеляційним судом Дніпропетроської області ухвали про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у сумі 50000,00 грн. ОСОБА_2. в той же день звернувся до МБТІ з заявою про надання витягу з реєстру прав власності на спірну квартиру з метою її відчуження (а.с.244,245) , а потім з заявою до Ленінського рай­суду про зняття заборони про відчудження майна згідно постанови слідчого по кримі­нальній справі від 27 жовтня 2003 року, яка була чинною на час постановления ухва­ли  про  стягнення  моральної  шкоди   (а.с.7).

Таким чином, висновки суду першої інстанції про навмисне намагання ОСОБА_2. уникнути звернення стягнення на квартиру та сплати моральної шкоди на користь ОСОБА_4 шляхом дарування спірної картири сину ОСОБА_1. обгрунтовані матері­алами  справи.

Справа розглядалась судом першої інстанції неодноразово у судових засіданнях за участю ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2. - адвоката ОСОБА_6, а са­ме:    01   листопада    2005   року    (а.с.89-91),    03   березня   2006   року    (а.с. 116-117) ,    13

квітня 2006 року (а.с.123-125), 02 червня 2006 року (а.с.134-135), 18 серпня 2006 року   (а.с.151-153),   28  вересня  2006  року   (а.с.160-161).

При розгляді справи ОСОБА_2. надані суду першої інстанції пояснення що­до обставин справи та заявлених ним позовних вимог, а також заперечення на зустрі­чний  позов.

Зауважень щодо технічних записів судових засідань та журналу судових судових засідань щодо неповноти або неправильності їх запису ОСОБА_1 та їх представником не  надані.

09 жовтня 2006 року ОСОБА_2. у судове засідання не з'явився, заяви про відкладення розгляду справи у його відсутність, про причини своєї неявки та дока­зів  наявності  поважних  причин  неявки  суду  не  надав   (а.с.182-183).

Тому посилання ОСОБА_1 в апеляційних скаргах на порушення судом вимог ст.169 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи у відсутність ОСОБА_2. у останньому судовому засіданні не можуть бути визнані підставою для скасування рі­шення  суду  першої  інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи апеляційних скарг щодо необґрунтованості рішення  суду  першої  інстанції  є  безпідставними.

Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав нале­жну  оцінку  доказам  по  справі  і  постановив  законне  і  обгрунтоване  рішення.

Порушень матеріального та процесуального права при ухваленні рішення судом не  допущено.

Тому  підстав  для  скасування  або  зміни  рішення  суду  першої  інстанції  немає:.

У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,314,315 Цивільного процесу­ального  кодексу  України,   апеляційний  суд,   -

УХВАЛИВ   :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3  -  відхили.

Рішення Ленінського районного суду М.Дніпропетровська від 09 жовтня 2006 ро­ку  -  залишити  без  зміни.

Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду  України  протягом двох  місяців  з  дня  набрання   законної   сили.