Справа № 2-20/2010

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем  України

            07 вересня   2010 року   Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:                 головуючої  судді  - Лузан Л.В., при секретарі судового засідання – Бінько М.А.,

           за участю: позивача -  ОСОБА_1,

           представника відповідачки – ОСОБА_2,

           розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання жилого будинку спільною сумісною                власністю подружжя, визначення частки у спільному майні  та визнання частково недійсним  заповіту,  -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання жилого будинку спільною сумісною власністю подружжя, визначення   частки у спільному майні  та визнання частково недійсним заповіту.

 В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що, починаючи з 1981 року він проживав однією сім’єю з ОСОБА_4  в жилому будинку  АДРЕСА_1, що належав останній на праві приватної власності.

У зв’язку із знаходженням даного  будинку в зоні підтоплення, ОСОБА_4 замість нього отримала жилий будинок АДРЕСА_2, в який сім’я і переселилася.  

В лютому 1988 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво на право приватної власності на набутий будинок, а в березні цього року зареєструвала шлюб з ОСОБА_1

Після смерті дружини ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач дізнався про заповіт на користь відповідачки, але вартість будинку значно збільшилася за рахунок його грошей та праці, тому позивач вважав, що даний будинок є їх спільним майном, отже, він має право на Ѕ його частку, а ОСОБА_4 не мала права розпоряджатися його частиною нерухомого майна,  що  є підставою для визнання заповіту в цій частині недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 просив свої позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому,  підтримав пояснення, раніше ним надані,  а також доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідачка  ОСОБА_3  в судове засідання не з'явилася. Про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомила.

Представник відповідачки в судовому засіданні   просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 Вважав  їх необґрунтованими в силу незначного підвищення вартості спірного жилого будинку за час сумісного проживання з ОСОБА_4, а також відсутності доказів щодо  особистого матеріального або фізичного вкладу позивача в поліпшення обумовленого жилого будинку.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо  предмета спору – ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник   третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо  предмета спору – Таборівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, в судовому засіданні  вирішення спору, що виник між сторонами, залишив на розсуд суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо  предмета спору – Друга Вознесенська державна нотаріальна контора,  свого представника в судове засідання не направила. Про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Причини неявки представника суду невідомі.

Оскільки матеріали справи містять достатньо відомостей про права та обов’язки сторін  справа розглянута у відсутності осіб, що не з'явилися.

Дослідивши та оцінивши матеріали цивільної справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, відповідно до вимог  ст.11 ЦПК України, суд дійшов до наступного.  

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 проживав на території Таборівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в господарстві ОСОБА_4  в жилому будинку      АДРЕСА_1 з серпня 1981 року. Оскільки зазначений жилий будинок знаходився в зоні підтоплення, ОСОБА_4 замість нього отримала жилий будинок АДРЕСА_2. (а.с.10).  

29.02.1988 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво на право приватної власності на набутий будинок, що було видано виконкомом Таборівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської      області (а.с.8).

Шлюб між позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було зареєстровано 12.03.1988 року Табрівською сільською радою Вознесенського району Миколаївської області, актовий запис № 5. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_5 (а.с.7).

 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.  Після її смерті з заявами  про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори  звернулися позивач ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_3(а.с.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 25 КпШС України, чинного на час видачі свідоцтва на право приватної власності на жилий будинок, майно , яке належало кожному з подружжя до одруження, є власністю кожного з них. Якщо майно,  яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

              Такі самі правові підстави набуття подружжям права спільної сумісної власності на майно передбачено ст. 62 СК України.

    За змістом зазначеної норми особисте майно дружини, чоловіка може бути визнане  об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за наявності сукупності таких умов, як істотність збільшення вартості майна, збільшення такої вартості саме за час шлюбу, а також за наявності спільних трудових чи грошових затрат обох з подружжя або затрат другого з подружжя.  

Для застосування передбачених зазначеною статтею правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів, (зокрема, тенденцій до загального подорожчання чи здешевлення конкретного майна) і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об’єкту, його якісних характеристик.  

           Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об’єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкту.

    Також сам по собі факт здійснення чоловіком поточного чи навіть капітального ремонту дошлюбного житлового будинку дружини ще не може бути достатньою підставою для визнання цього будинку спільною власністю, адже всі дорослі члени сім'ї мають піклуватися про підтримання житлового будинку, в якому вони проживають на правах членів сім'ї, у належному стані.

      Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1272 – 1273 від 30.05.2010 року остаточна вартість спірного будинку станом на 1988 рік становить  12 650 руб. (радянських).  За період з 1988 року по 2010 рік було здійснено: газифікація будинку; будівництво літньої кухні  Д-1, гаража Ж-1, тамбура а'-1 (самочинне);  переобладнання сараю Б-1 (самочинне); установка металевих воріт; здійснено асфальтове замощення двору.  Всього ремонтно – будівельних робіт виконано на суму 25 951 грн. 00 коп., що становить  28 %  від його загальної вартості  на час складання висновку - 91 070 грн. 00 коп.(Т.2 а.с.3-12)

    Зазначений висновок експертизи, який в судовому засіданні сторонами не оспорювася,  узгоджується з іншими доказами по справі, зокрема, технічними паспортами на спірний будинок за 1987 рік, 2007 рік (Т.2 а.с.17-24).

  Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України к ожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, тобто обов’язок по наданню доказів покладається на сторони.

  Доказами можуть бути пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, покази свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів.  

  Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

  Таким чином, аналізуючи вище наведене, вирішуючи питання щодо статусу спірного жилого будинку, на думку суду,  відсутня така суттєва ознака як істотність збільшення вартості майна, що    позбавляє можливості  визнати обумовлений будинок спільною сумісною власністю, а з рештою, і для задоволення позовних вимог ОСОБА_5

   Разом з тим, позивач має право на обов'язкову частку у спадщині.

    Керуючись ст.ст. 8, 10,11, 60, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

    В  задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання жилого будинку спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки у спільному майні  та визнання частково недійсним заповіту  - відмовити.  

            Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення.  

                                                                       Суддя                        Л.В.Лузан