Справа № 2-802/2010    

                                        РІШЕННЯ

                                           ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    31 серпня   2010 року   Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді - Лузан Л.В., при секретарі судового засідання – Бінько М.А.,

    за участю позивачки – ОСОБА_1,

             представника позивачки  – адвоката ОСОБА_2,

    відповідачки – ОСОБА_3,

             представника відповідачки – адвоката  ОСОБА_4,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманих коштів та стягнення витрат по ремонтно – будівельним роботам, -

В С Т А Н О В И В:

            01.03.2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманих коштів та стягнення витрат по ремонтно – будівельним роботам.

     В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що  на початку 2002 року вона домовилась з відповідачкою про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 за 1 700 доларів США .

    В  порядку виконання умов договору – купівлі  продажу позивачка передала відповідачці спочатку 4 500 грн. 00 коп.,  а потім 5 500 грн. 00 коп., таким чином повністю виконавши зі своєї сторони умови договору.  

    Сплативши вартість будинку, позивачка з дозволу відповідачки вселилася в будинок, де, враховуючи його поганий технічний стан, здійснила капітальний ремонт, на який було затрачено 30 001   грн. 00 коп.

    Однак, незважаючи на домовленість між сторонами, відповідачка, вимагаючи ще додатково  8 300 доларів США,  ухиляється від укладення договору купівлі – продажу.    

    Враховуючи наведені обставини, позивачка просила повернути безпідставно отримані відповідачкою кошти –  10 000 грн. 00 коп., а також 30 001 грн. 00 коп. витрат на проведення капітального ремонту.  

    В  судовому засіданні позивачка, збільшивши розмір позовних вимог в частині стягнення витрат по ремонтно – будівельним роботам до 40 909 грн.00 коп., відповідно до висновку судової будівельно – технічної експертизи, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.  При цьому, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

    Представник позивачки  в судовому засідання, вважаючи  позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими також просила задовольнити їх в повному обсязі.

    Відповідачка ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, посилаючись на їх безпідставність. Також зазначали, що позивачкою пропущена позовна давність для звернення до суду з обумовленими вимогами.

      Заслухавши показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, відповідно до ст. 11 ЦПК України, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

    Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_3 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за № 24, виданого 30.09.1998 року Другою Вознесенською державною нотаріальною конторою (а. с. 77,78).

    На початку 2002 року між  позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 відбулася усна домовленість про майбутнє укладення договору купівлі – продажу обумовленого житлового будинку, на підтвердження якої ОСОБА_3 отримала  від ОСОБА_1 4 500 грн. 00 коп., а  згодом ще 5 500 грн. 00 коп. (а. с. 9-14).

    В подальшому укладення договору купівлі – продажу даного житлового будинку не відбулося, що послугувало підставою  для звернення кожної із сторін  з відповідними позовами до суду.  Зокрема, рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06.03.2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області  від 18.09.2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дійсним  договору купівлі – продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та визнання права власності на нього було відмовлено.

    При цьому кошти, що були сплачені в рахунок майбутнього угоди, залишились у відповідачки  ОСОБА_3, яка визнала зазначену обставину в судовому засіданні.

      Також судом встановлено, що після передачі зазначеної суми ОСОБА_1 з дозволу відповідачки ОСОБА_3 разом з сім'єю  вселилася  до зазначеного будинку та згодом зробила необхідний ремонт. Обумовлене підтвердили в судовому засіданні свідки   ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,  ОСОБА_12

  Згідно висновку судової будівельно – технічної експертизи від 26.07.2010 року  вартість ремонтно – будівельних робіт в житловому будинку АДРЕСА_1 складає 40 909 грн. 00 коп. (а. с. 140-168).

    Оскільки предметом позову є кошти, що були отримані відповідачкою в рахунок майбутнього договору купівлі – продажу,  а також витрати по ремонтно – будівельним роботам в будинку, до даних правовідносин підлягають застосуванню, в залежності  від встановленого в судовому засіданні часу виникнення спірних правовідносин, положення ст. 469 ЦК України (1963 року), ст. ст.1212 – 1214 діючого цивільного кодексу.

Так, згідно зі ст. 469 ЦК України (1963 року), особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

              Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.

              Ці правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом або договором.

              За такого, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачки 10 000 грн. 00 коп. підлягають задоволенню.

  Також, відповідно до ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України  (які містить аналогічні положення, викладені в ст. 465 ЦК України (1963 року) відповідачка зобов’язана   сплатити позивачці вартість безпідставно набутого нею покращення  будинку, оскільки ці витрати були для останнього необхідними в силу часу його побудови (згідно технічного паспорта будинок побудований у 1955 році) та обумовленими вселенням позивачки разом зі своєю сім'ю в даний житловий будинок та використання його за призначенням. Зазначене знайшло своє підтвердження  відповідно до показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,  ОСОБА_12, а також  актом  опису технічного стану житлового будинку  від  06.09.2002 року.

  В зв’язку з наведеним суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_11 та залишає цей доказ без уваги.  

  Також не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідачки та її представника про те, що ремонтно – будівельні роботи проводилися без дозволу відповідачки, оскільки  перераховані види робіт, які зазначені у висновку експертизи, свідчать, що вони проводилися як всередині будинку, так і зовні, а тому про це було відомо відповідачці, тоді як остання не надала суду доказів на підтвердження того, що заперечувала проти проведення відповідних робіт. Крім того, протягом тривалого часу ( з 2002 року  по кінець  2007 року (початок судових процесів між сторонами)) відповідачка, надавши позивачці будинок для проживання, не перешкоджала останній у користуванні обумовленим нерухомим майном та жодних претензій до неї не пред'являла, що само по собі передбачає можливість проведення благоустрою житлового будинку.

  Не заслуговують на увагу і твердження відповідачки та її представника про те, що витрати понесені позивачкою по ремонто – будівельним роботам не відповідають дійсності, оскільки спростовуються висновком судової будівельно – технічної експертизи. Доказів щодо спростування зазначених витрат відповідачкою не надано.  

Щодо позовної давності .

Згідно ст. ст. 71, 76 ЦК України (1963 року) і  ст. ст. 257, 261 чинного ЦК України, загальний строк для захисту права особи, права якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг цього строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 про порушення свого права дізналася в грудні 2007 року,  коли відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі – продажу житлового будинку АДРЕСА_1 недійним, тому, за таких обставин, заява відповідачки та її представника  про те, що позивачка пропустила строк позовної давності, безпідставна та не може бути прийнята судом до уваги.  

Відповідно до ст.ст.79, 84, 86, 88 ЦПК України на користь позивачки  підлягають стягненню з відповідачки судові витрати, які складаються з: судового збору в розмірі  509 грн.10 коп.,  витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп., витрат на проведення експертизи в сумі 1 032 грн. 00 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 1 500 грн. 00 коп.                  ( враховуючи кількість судових засідань по даній справі, їх тривалість, а також обсяг інших здійснених представником позивачки дій, не перевищує граничний розмір  відповідної допомоги, який передбачений  Додатком  до  Постанови КМУ від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»), а всього 3 161 грн. 10 коп.  

Керуючись  ст. ст. 10, 11, 60, 61, 79,  84, 86, 88, 212 -  215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

 Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманих коштів та стягнення витрат по ремонтно – будівельним роботам – задовольнити.

          Стягнути з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  безпідставно отримані кошти - 10 000 грн. 00 коп.,  витрати по ремонтно – будівельним роботам в сумі 40 909 грн. 00 коп. та судові витрати по справі в сумі 3 161 грн. 10 коп. , а всього  54 070 (п’ятдесят чотири тисячі сімдесят) грн. 10 коп.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку  до  апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області  шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення.  

                                                 Суддя                          Л.В. Лузан