Справа №2-974/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ                      

20 серпня 2010 року       Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої – судді         -     Мусієвського Є.П.

при секретарі         -     Пелещишин І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу  за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи – Другої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 1/2 частки житлового будинку,-

в с т а н о в и в:

    Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати заповіт недійсним, встановити факт прийняття спадщини та визнання право власності на ? частки житлового будинку АДРЕСА_1, мотивуючи свої позовні вимоги тим, батьки сторін у 1954 році переселені з території Польщі на територію України, де їм виділено у власність будинок АДРЕСА_1, а згодом на прибудинковій земельній ділянці спільними зусиллями та працею батьків збудовано ще один будинок, якому у встановленому порядку присвоєно НОМЕР_1, однак вважаючи на те, що будинок зведено подружжям батьків, свідоцтво про право власності на новозбудований будинок НОМЕР_1 видано лише на ім»я батька ОСОБА_3, який 12 грудня 1996 року одноосібно розпорядився, тобто склав заповіт на будинок НОМЕР_1 на користь відповідача, а 08 серпня 2003 року батько помер, відкрилась спадщина, яку прийняла матір сторін, яка подавала в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини, але ІНФОРМАЦІЯ_1 року матір ОСОБА_4 померла, відкрилась спадщина, яку він прийняв, так як користувався спадковим майном.

    Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав і дав пояснення аналогічні вищенаведеному та доповнив, що подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку  позовної давності та про існування заповіту позивач довідався тільки у 2009 р. з позовної заяви ОСОБА_2 до нього. Просить позов задоволити.

    Представник відповідача у судовому засіданні позов заперечив та пояснив, що ОСОБА_4 за життя не мала заперечень щодо повного володіння її чоловіком будинком, а тому такий повністю перебував у власності спадкодавця і той правомірно ним розпорядився, склавши заповіт на ОСОБА_2 Вважають, що у випадку якщо будинок був спільною власністю подружжя, то заповіт може бути визнаний недійсним тільки  в частині. Не заперечують, що після смерті ОСОБА_4 позивач та відповідач прийняли спадщину у рівних частинах. Стверджують, що на даний час позивачу ОСОБА_1 належить 11/36 частки будинку. Крім того, заявляють про необхідність застосування строку позовної давності, який позивачем, на їх думку, пропущено без поважних причин. Просять у задоволенні позову відмовити

    Представник третьої особи – Другої Львівської державної нотаріальної контори будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з»явився,  тому суд вважає за можливе розглянути  справу у його відсутність.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши в судовому засіданні спадкову справу № 1195, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.

Відповідно до копії свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 22.06.1989 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1. (а.с.14)

З копії свідоцтва про шлюб від 10.07.1953 р.,  вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 одружились 10.07.1953 р. (а.с.8)

Згідно копій про народження дітьми подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1  (а.с.9,10)

Копією заповіту від 20.12.1996 р. стверджено, що ОСОБА_3 заповів належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_2.

З актових записів про смерть встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_3 (а.с.54), а ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4 (а.с.53).

З оглянутої спадкової справи вбачається, що 12.12.2003 року матір сторін звернулась в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини померлого чоловіка ОСОБА_3, а відповідач 12.02.2004 року подав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини померлого батька ОСОБА_3, однак свідоцтво про право на спадщину нотаріусом не видавалось.

Згідно ст..22 КпШС України (1969 р.) майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права щодо володіння, користування і розпорядження цим майном.

В судовому засіданні встановлено, і це не оспорюється представниками сторонами, що спірний будинок набутий подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за час шлюбу, а отже є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до положень ч.1 ст. 534 ЦК України (1963 р.), що діяв на момент укладення заповіту, кожний громадянин може залишити за заповітом лише своє майно або його частину одній або кільком особам..

У спірному будинку з господарськими будівлями, як у майні подружжя, що є спільною сумісною власністю, заповідачу ОСОБА_3 належала ? частина будинку, а інша ? частина належала його дружині ОСОБА_4

За таким обставин ОСОБА_3 мав право укласти заповіт тільки на ? частини спірного будинку, а отже виходячи з вимог закону заповіт укладений ОСОБА_3 слід визнати недійсним в частині розпорядження стосовно ? частини будинку.

Ст.1241 ЦК України (2004 р.)  непрацездатна вдова спадкує, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала  їй у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

На момент смерті ОСОБА_3 його дружина знаходилась у віці 78 років, а отже була непрацездатною і мала право на обов’язкову частку у спадщині, яка складала з урахуванням 3-х спадкоємців за законом (дружина і два сини) 1/6 частини будинку (1/2 : 3 = 1/6).

Таким чином після смерті ОСОБА_3 частки у власності на спірний будинок розподілились наступним чином: за ОСОБА_4, з урахуванням обов’язкової частки – 2/3 будинку (1/6  + 1/2 = 2/3), а за ОСОБА_2, як спадкоємцем за заповітом, 1/3 частини будинку.

За життя ОСОБА_4 майном не розпорядилась та на випадок смерті розпорядження щодо свого майна не залишила.

На момент смерті ОСОБА_4 майно, яке їй належало, складалось з 2/3 частки будинку і спадкоємцями цього майна за законом були сини померлої ОСОБА_4 – ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.1267 ЦК України – частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

За цих обставин кожен із спадкоємців за законом – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на 1/2 частини від спадкового майна ОСОБА_4, тобто по 1/3 частини будинку (2/3 : 2 = 1/3). А з урахуванням того, що ОСОБА_2 одержав у власність 1/3 частини будинку за заповітом, то частки позивача і відповідача у спірному будинку склали: за ОСОБА_2 – 2/3, а за ОСОБА_1 – 1/3 частини будинку.

Ч.1 ст.1269 ЦК України передбачено, що обов’язковість заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини встановлена тільки для спадкоємців, які на час відкриття спадщини, не проживали постійно зі спадкодавцем.

В судовому засіданні встановлено, що позивач проживав разом з матір’ю ОСОБА_4, а отже вважається що він прийняв спадщину незалежно від подання про це заяви до нотаріальної контори. За таких умов не убачається, що позивач пропустив строк позовної давності і не вчиняв передбачених законом дій щодо прийняття спадщини. А тому підстав для застосування положень щодо спливу строку позовної давності для позивача не має.

 Виходячи з досліджених судом доказів та положень цивільного законодавства, яке діяло на момент укладення заповіту і відкриття спадщини та цивільного законодавства, яке стало чинним на момент виникнення спірних правовідносин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 при укладенні заповіту мав право на розпорядження тільки 1/2 частиною будинку, оскільки такий являвся спільною сумісною власністю його та дружини ОСОБА_4 Остання, маючи на праві власності, виходячи з положень закону про спільну сумісну власність подружжя, 1/2 частини будинку, як непрацездатна вдова, після смерті чоловіка мала право на одержання обов’язкової частки в розмірі 1/6 частини будинку. Отже  частина будинку, яка за заповітом перейшла до спадкоємця ОСОБА_2 складала 1/3 частки. Після смерті ОСОБА_4 її спадкове майно, що складалось з 2/3 частини будинку розподілялось порівну між спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/3 частки. З урахуванням наведеного спірний заповіт слід визнати частково недійсним, а також  за ОСОБА_2  визнати право власності на 2/3 частини будинку з господарськими будівлями, а за ОСОБА_1 – 1/3 частини будинку з господарськими будівлями.

    В решті позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

    Керуючись ст.ст . 10, 60, 212-215  ЦПК України,  ст.ст. 1241, 1267, 1269 ЦК України, суд,

в и р і ш и в :

    Позов задоволити частково.

    Визнати недійсним в 1/2 частині заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20 грудня 1996 року та посвідчений державним нотаріусом другої Львівської нотаріальної контори.

    Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері – ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

    Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року та за законом після смерті матері – ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

    В решті позовних вимог відмовити.

    Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Суддя            /підпис/

З оригіналом згідно. Оригінал рішення  у справі № 2-974/10р.  Рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

Суддя                                                                                                       Мусієвський Є.П.