2-9108/10р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 вересня 2010 року

Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючого – судді Сарбей В.Л.,

при секретарі – Лоб І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 1.01.2006 року по 1.08.2010 року та зобов’язання виплачувати її в подальшому, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2010 року позивачі звернулися з позовом до суду, в якому просять визнати діяння відповідача (бездіяльність та відмову) щодо нарахування і виплати несплаченої їм державної соціальної допомоги як дітям війни (30% надбавки до пенсії) з 1.01.06 року по теперішній час незаконними; зобов’язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності нарахувати та виплатити у повному обсязі їм як дітям війни щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2006 року по 01.08.2010 року загальною сумою 6256,20 грн.; зобов’язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності нарахувати та виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у повному обсязі в подальшому.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що на підставі Закону України „Про соціальний захист дітей війни” №2195-IV від 18.11.2004 року вони є дітьми війни та має право на доплату до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком щомісяця, яка відповідачем в порушення вимог Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в повному розмірі за вказаний ними період не виплачувалася.

Позивачі в судове засідання не з’явилися, про час та місце судового розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, надали суду заяви-клопотання, в яких просять справу по суті розглянути за їх відсутності в зв’язку із неможливістю явки в судове засідання . За таких обставин суд вважає за можливе справу по суті розглянути за відсутності позивачів в судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, надав суду заяву, в якій просить справу по суті розглянути за відсутності в судовому засіданні представника відповідача, вважає позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими, посилаючись на те, що пенсія позивачам виплачується у повній відповідності до закону та підзаконних нормативно-правових актів. Просить відмовити в позові, оскільки бюджетних асигнувань на виплату допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідачеві у відповідні періоди не перераховувалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що відповідно до посвідчень, копії яких наявні в матеріалах справи, позивачі є дітьми війни. На підставі Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 року, позивачі мають право на доплату до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком щомісяця, яка відповідачем їм не виплачувалася з 1.01.2006 року по 1.08.2010 року.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9  “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону  чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності  Конституції  і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.  

Відповідно до ч. 2  ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії "дітям війни", встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.  

Відповідно ч. 1 ст. 6  вказаного Закону, в редакції від 19 грудня 2006 року, "дітям війни пенсії підвищуються на 30 % від мінімальної пенсії за віком". Згідно зі ст. 7 фінансове забезпечення державних соціальних гарантій передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 р. дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.  

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 р., який набрав чинності  15.03.2006 р., до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  

Проте, у 2006 році доплати до пенсії, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.  

Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 р. та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 р. неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.                                                        

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 р. дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені. Таким чином вимоги за 2006 рік задоволенню не підлягають.  

Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни», тобто 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 9.07.2007 року в справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», у тому числі і цю норму Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», було визнано такою, що не відповідає Конституції України. Зазначена норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 9.07.2007 року, і відповідно позивачі з цього часу мають право на отримання спірної надбавки до пенсії.

Зазначене рішення Конституційного Суду України в цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів в зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів України.

Аналогічне положення містить і рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України» та щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зміни, внесені Законом України від 28.12.2007 року «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Крім того, даним Рішенням визначено, що, ухвалюючи рішення від 9.07.07 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини 2 статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватись законом про Держбюджет, - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци 4, 5, 6, 8 пункту 4 мотивувальної частини). У зв’язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. ст. 21, 22, п.1 ч. 2 ст. 92, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 95 Конституції України» (абзац 2 п. 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деяк з них нечинними (розділ ІІ). За таких обставин в даному випадку не може бути застосовано п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 8.11.05 року у справі «Качко проти України» (заява № 63134/00), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Згідно з п. 26 даного Рішення, суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких умов суд приходить до висновку, що відповідача слід зобов’язати нарахувати та виплатити позивачам підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з її розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 1.08.2010 року  включно з урахуванням виплачених сум.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача у визначеній позивачами грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування до пенсії замість органу, на який покладено такі повноваження. Обов’язок нарахування доплати до пенсії позивачам в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України покладено на управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому за місцем проживання позивачів.  

Також суд не може на майбутнє зобов'язати відповідача здійснювати виплату підвищення до пенсії, оскільки наперед не може сказати про протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача.  

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 8, 46, 55, 152 Конституції України, ст. ст. 1, 6, 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.07 року та від 22.05.2008 року №10-рп, ст. ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК  України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі  по невиплаті встановленого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії ОСОБА_1, ОСОБА_2 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 1.08.2010 року  включно.

Зобов’язати  Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькому районі здійснити нарахування та щомісячну виплату недоплаченої пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком в ідповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  ОСОБА_1, ОСОБА_2 підвищення до пенсії  за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 1.08.2010 року  включно  з урахуванням виплачених сум .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: