Справа 22ц-15375 2010 рік Головуючий у 1 інстанції Анісімова Н.Д.
Категорія 49 Доповідач Пономарьова О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Пономарьової О.М.,
суддів Бондаренко Л.І., Соломахи Л.І.,
при секретарі Валуйському В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - РАЦЗ Кіровського районного управління юстиції міста Донецька, РАЦЗ Пролетарського районного управління юстиції міста Донецька про визнання батьківства, стягнення аліментів, -
в с т а н о в и в :
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - РАЦЗ Кіровського районного управління юстиції міста Донецька, РАЦЗ Пролетарського районного управління юстиції міста Донецька про визнання батьківства, стягнення аліментів.
Зазначене рішення суду оскаржене позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2. В апеляційній скарзі апелянти ставлять питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки судом при оцінці доказів допущені порушення норм процесуального закону, суд не провів генетичної експертизи.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з’явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки ОСОБА_1 народилася донька – ОСОБА_2.
В актовому запису про народження дитини № 945 від 22 листопада 1991 року відомості про батька дитини вказані зі слів матері - ОСОБА_4.
Звертаючись в листопаді 2009 року до суду з позовом, позивачка ОСОБА_1 зазначала, що з відповідачем ОСОБА_3 вона проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 1990 по 1991 рік за місцем проживання відповідача за адресою : АДРЕСА_1, вели спільне господарство і ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька – ОСОБА_2, але батько - відповідач ОСОБА_3 - відмовився подати до органів РАЦЗ заяву про реєстрацію батьківства. Тому просить встановити, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з нього аліменти на утримання дитини на весь час її навчання в розмірі ј частини з усіх видів заробітку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доказано, що до народження дитини позивачка та відповідач спільно проживали, вели спільне господарство та утримували дитину після народження, а також не надано суду переконливих доказів визнання відповідачем свого батьківства у відношенні ОСОБА_2.
Такий висновок суду не суперечить вимогам закону.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 15.05.2006, № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»,. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 53 КпШС України, походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Надані позивачкою докази, які на її думку підтверджують батьківство відповідача, суд дослідив в повному обсязі, дав їм належну правову оцінку і дійшов висновку про те, що неможливо зробити висновок про доведеність заявлених позовних вимог.
Крім того, суд зазначив, що позивачка без поважних на то причин пропустила строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки з часу народження дитини, пройшло понад 18 років.
Враховуючи викладене, вимоги закону, оцінивши докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані позивачкою докази, яким дав належну правову оцінку і дійшов до обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Апеляційний суд визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді