Справа № 22ц-11195 Головуючий у 1 інстанції Кучма В.В.
Категорія 27 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Перепечаєнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання правочину недійсним, розірвання договору та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 19 січня 2010 року,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Сніжнянського міського суду від 19 січня 2010 року, яким в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила, що суд розглянув не всі позовні вимоги, зокрема, не розглянув вимоги щодо визнання недійсними додаткової угоди № 1 від 01 липня 2008 року, договору іпотеки від 18 липня 2005 року. Крім того, обґрунтовуючи відмову в задоволенні вимоги про визнання недійсним кредитного договору від 18.07.2005 року № 294 тим, що стаття 11 Закону «Про захист прав споживачів» прийнята лише 01 грудня 2005 року, суд не врахував діючу на час виникнення спірних правовідносин статтю 18, яка фактично дублює статтю 11. Крім того, висновки суду про надання відповідачем відповідної інформації до складання та підписання договору не відповідають фактичним обставинам справи. Суд не прийняв до уваги, що текст договору іпотеки, наданий відповідачем, не відповідає тексту договору, який знаходиться у позивача. Суд порушив норми процесуального закону, зробивши висновок про те, що визнання договору іпотеки недійсним не регулюється нормами Закону «Про захист прав споживачів».
В судове засідання апеляційної інстанції позивач не з’явилась; про час та місце розгляду справи повідомлена, згідно з ч. 5 ст. 74 ЦПК України.
Представник відповідача Харін В.Г. просив відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.
Згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що між сторонами укладено кредитний договір № 294 від 18 липня 2005 року та договір іпотеки нерухомого майна того ж числа. 01 липня 2008 року сторони дійшли додаткової угоди до кредитного договору № 294 від 18.07.2005 року щодо розміру щомісячної ставки погашення кредиту. Позовні вимоги про визнання правочину недійсним, а саме кредитного договору № 294 від 18.07.2005 року, з підстав ненадання позичальником перед укладанням договору письмової розгорнутої інформації щодо умов кредитування, згідно зі ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів», безпідставні, оскільки вказана норма закону діє з 01 грудня 2005 року. Умови при укладанні договорів кредиту та іпотеки, визначені ст. 18 Закону, дотримані, так як позивачка перед підписанням була ознайомлена з умовами договору кредитування, що підтверджується пунктом 9.1 договору та підписами сторін.
Щодо договору іпотеки, то цей договір за своєю природою складає інший зміст договірних правовідносин. Ні Законом «Про захист прав споживачів», ні іншими законами не передбачено обов’язкове окреме інформування письмово однією стороною другу сторону про умови договору до його укладання.
Будь-яких інших обставин, які б вказували і підтверджували наявність підстав визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, судом не встановлено.
За таких обставин вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі внесених ОСОБА_1 платежів за умовами договору кредиту та при його оформленні не підлягають задоволенню.
Позивачкою не доведені обставини завдання моральної шкоди, тому вимоги в цій частині не є обґрунтованими.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив закон, яким регулюються спірні правовідносини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у статті 203 ЦК України.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що між сторонами 18 липня 2005 року укладено кредитний договір № 294 та договір іпотеки нерухомого майна; 01 липня 2008 року - додаткова угода до кредитного договору щодо розміру щомісячної ставки погашення кредиту. Додаткова угода є невід’ємною частиною кредитного договору.
Вказані договори підписані сторонами. Зокрема у п. 9.1 кредитного договору зазначено, що договір прочитаний сторонами, відповідає їх намірам та досягнутим домовленостям. Пункт 6.1 договору іпотеки містить застереження про те, що вимоги законодавства щодо змісту, значення і правових наслідків правочину роз’яснено нотаріусом.
Таким чином, висновок суду про те, що позивач була ознайомлена з умовами договорів до їх підписання, права її не порушено, відповідає обставинам справи.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що стаття 11 Закону «Про захист прав споживачів» в редакції від 01 грудня 2005 року на час укладення спірних договорів не була чинною. Крім того, зазначена норма закону не містить підстав недійсності правочинів.
Апеляційний суд також не погоджується з доводами скарги щодо не врахування судом положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, оскільки ця норма передбачала право споживача на інформацію про товари (роботи, послуги). Проте обов’язку кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту у письмовій формі повідомити споживача про кредитні умови вказана норма не містила.
Підстав щодо недійсності правочинів, визначених законом, ОСОБА_1 не зазначила.
Відповідно до вимог статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.
Доводи скарги про те, що суд розглянув не всі вимоги, не заслуговують на увагу.
Позивачем не доведено, що діями відповідача порушено її права.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення про скасування оскаржуваного рішення. Рішення суду є законним і обґрунтованим.
Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому згідно зі статтею 308 ЦПК України, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, ст.308, 315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 19 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді