Справа № 22ц-12579 Головуючий у 1 інстанції Клікунова А.С.
Категорія 32 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Огурцовій С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Мар’їнського районного суду Донецької області від 23 лютого 2010 року та додаткове рішення того ж суду від 01 липня 2010 року,
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2008 року ОСОБА_1 пред’явила в суд позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що 15 вересня 2008 року близько 09 години водій ОСОБА_2 скоїв наїзд на неї як на пішохода. Внаслідок наїзду вона отримала тілесні ушкодження, в зв’язку з чим знаходилась на стаціонарному лікуванні, була прооперована. На лікування нею витрачено 1052 гр. 47 коп.
Ушкодження здоров’я завдає моральних страждань.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 в відшкодування матеріальної шкоди понесені нею витрати на придбання ліків 1052 гр. 47 коп., в відшкодування моральної шкоди 25000 гр., витрати на правову допомогу 300 гр.
Рішенням Мар’їнського районного суду від 23 лютого 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: з ОСОБА_2 стягнуто на її користь в відшкодування матеріальної шкоди витрати на лікування 1052 гр. 47 коп., в відшкодування моральної шкоди 10000 гр.; понесені судові витрати в сумі 300 гр.
Додатковим рішенням того ж суду від 01 липня 2010 року з відповідача стягнуто судовий збір 551 гр. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 15 гр.
ОСОБА_2, не погодившись з рішеннями, звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційними скаргами, в яких просить змінити рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та стягнути на користь позивача в відшкодування матеріальної шкоди 482 гр. 70 коп., моральної шкоди – 1000 гр., на користь держави судовий збір пропорційно до задоволених вимог.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом не враховано відсутність вини відповідача в дорожньо-транспортній пригоді. Також суд не зважив на те, що позивачем порушено Правила дорожнього руху, що призвело до ушкодження здоров’я. Суд при визначенні розміру шкоди не застосував норми ст. 1193 ЦК України. Крім того, вартість ліків стягнута судом без урахування призначень лікаря, про що зазначено у довідці. Вважає, що суд безпідставно стягнув витрати на правову допомогу в сумі 300 гр., так як в справі відсутній відповідний розрахунок, та неправильно визначив розмір судового збору 551 гр.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 підтримали скарги з наведених в них мотивів.
Позивач та її представник ОСОБА_5 просили відхилити апеляційні скарги, рішення залишити без змін.
ОСОБА_3 просила задовольнити апеляційні скарги.
Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування або порушення норм матеріального або процесуального права.
Суд першої інстанції встановив, що 15 вересня 2008 року у Ворошиловському районі м. Донецька сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої скоєно наїзд на пішохода ОСОБА_1, що призвело до ушкодження здоров’я. ОСОБА_2 керував транспортним засобом на відповідній правовій підставі, тому на підставі ст.ст. 1187, 1167 ЦК України несе відповідальність за завдану шкоду.
Висновок суду ґрунтується на законі та відповідає обставинам справи.
В силу частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Суд першої інстанції встановив і це підтверджується матеріалами справи, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 15 вересня 2008 року пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, в зв’язку з цим знаходилась на стаціонарному лікуванні з 15 вересня по 06 жовтня 2008 року, була прооперована (ас. 8).
За час лікування позивач отримала медичні препарати, які частково придбала за власні кошти, що підтверджується довідкою лікувального закладу (ас. 54).
Суд дійшов обґрунтованого висновку, що понесені ОСОБА_1 витрати на придбання ліків підлягають відшкодуванню відповідачем, який керував автомобілем на підставі довіреності.
ОСОБА_2 не доведено, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Однак стягуючи на користь ОСОБА_1 витрати, пов’язані з придбанням ліків в сумі 1052 гр. 47 коп., суд першої інстанції належним чином не з’ясував питання щодо потреби позивача в придбанні ліків, зазначених в переліку на ас. 10, та фактично понесених витрат.
Призначені позивачеві під час лікування медичні препарати зазначено в довідці науково-дослідного інституту травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М.Горького ( ас. 54).
З урахуванням призначеного лікування та вартості ліків (ас. 56) витрати ОСОБА_1 на придбання ліків складають 482 гр. 70 коп.
Таким чином, відшкодуванню підлягають фактично понесені витрати на придбання ліків в сумі 482 гр. 70 коп.
За таких підстав суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині стягнення вартості ліків з 1052 гр. 47 коп. на 482 гр. 70 коп., оскільки позивачем не доведено, що витрати в сумі 1052 гр. 47 коп. пов’язані з призначеним лікуванням.
Апеляційний суд не приймає до уваги пояснення представника позивача щодо витрат на придбання ліків також в зв’язку з повторною операцією та знаходженням на стаціонарному лікуванні з 24 лютого 2009 року по 19 березня 2009 року, оскільки копія чека (ас. 10) свідчить про придбання ліків у вересні 2008 року.
Судом встановлено, що в зв’язку з ушкодженням здоров’я ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягала в фізичному болі та душевних стражданнях, порушенні звичайного життєвого укладу, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації життя.
Розмір моральної шкоди 10000 гр. визначений судом з урахуванням обставин справи, характеру та тривалості моральних страждань позивача, яка перенесла декілька операцій в зв’язку з ушкодженням здоров’я. Суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Апеляційний суд не погоджується з доводами скарги про відповідність компенсації в 1000 гр. перенесеним позивачкою моральним стражданням. Визнання відповідачем такої суми компенсації не відповідає обставинам справи, не є розумним та справедливим.
Відшкодування моральної шкоди передбачено статтями 23, 1167 ЦК України.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 зобов’язаний відшкодувати позивачу матеріальну та моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров’я, є обґрунтованим і відповідає матеріалам справи.
Стягнення витрат на правову допомогу (складання позовної заяви) передбачено статтею 88 ЦПК України. Доводи скарги в цій частині не спростовують висновків суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість додаткового рішення, яким вирішено питання щодо судових витрат, апеляційний суд не може погодитись з розміром судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.
Стягуючи судовий збір 551 гр., суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що з позовних вимог майнового характеру оплачується 1% ціни позову, що складає 51 гр. З позовних вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, згідно з пп. «ж» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», з ціною позову від 100 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян складає 5% ціни позову, тобто 500 гр.
Проте суд першої інстанції не зважив, що п. «ж» ч. 1 ст. 3 Декрету стосується позовних вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що випливають з правовідносин про захист честі та гідності.
В даному випадку судовий збір з позовних вимог про відшкодування моральної шкоди складає 8 гр. 50 коп., згідно з пп. «д» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито».
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір 59 гр. 50 коп. (51 гр. + 8 гр. 50 коп.), згідно з п. 10 ч. 1 ст. 80 ЦПК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд змінює рішення Мар’їнського районного суду від 23.02.2010 року в частині стягнення витрат на лікування та додаткове рішення того ж суду від 01.07.2010 року в частині визначення розміру судового збору. В решті рішення залишено без змін.
Крім того, ОСОБА_2 при подачі апеляційної скарги не доплатив судовий збір в сумі 4 гр. 25 коп., який підлягає стягненню при ухваленні рішення.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.3, ст.309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Мар’їнського районного суду Донецької області від 23 лютого 2010 року в частині стягнення витрат на лікування та додаткове рішення того ж суду від 01 липня 2010 року в частині стягнення судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в відшкодування матеріальної шкоди вартість лікування 482 гр. 70 коп., на користь держави судовий збір 59 гр. 50 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір 4 гр. 25 коп. (розрахунок 314115377700004, отримувач – місцевий бюджет, м. Донецьк, Ворошиловський район, ЄДРПОУ – 34686537; МФО – 834016, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області).
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді