ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2010 р.                               м. Київ                                        К-26587/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Ситникова О.Ф.,

Лиски Т.О.,Малиніна В.В.,

Мойсюка М.І.,Бутенка В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 17 квітня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Стецівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, треті особи - ОСОБА_7, Відділ у справах громадянства і реєстрації фізичних осіб Звенигородського РВ УМВС України, про визнання неправомірними дій та незаконною реєстрації місця проживання, -

у с т а н о в и л а :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Стецівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, треті особи на боці відповідача –ОСОБА_7, ВСГІРФО Звенигородського РВУ МВС України у Черкаській області про визнання неправомірними дій та незаконною реєстрації місця проживання ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1 та зобов’язати відділ у справах громадянства і реєстрації фізичних осіб Звенигородського РВУ МВС України у Черкаській області зняти її з реєстрації.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від          17 квітня 2009 року залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними ухвалами судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій зазначає, що виносячи рішення суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права та просить їх скасувати .

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Cудами встановлено, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місцяпроживання в Україні»від 11.12.2003 громадянин України, який перебуває на території України на законних підставах, зобов’язаний протягом 10-ти днів після прибуття до нового місцяпроживання зареєструвати місце проживання. Для реєстрації особа подає: письмову заяву; паспорт; квитанцію про сплату державного мита, або документ про звільнення від сплати; два примірника талона зняття з реєстрації. Вимагати інші документи –забороняється.

Як вбачається з заяви для реєстрації за місцем проживання /установленого зразка/, власник житла за місцем знаходження якого відбувається реєстрація, ставить свій підпис у графі «Заперечень з боку власника немає». Відповідно до Наказу № 519 від 4.06.2002 р. «Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання документів, та Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності внутрішніх військ МВС України, із зазначенням строків зберігання документів», строк зберігання заяв про реєстрацію місця проживання-три роки.

Таким чином у зв’язку з закінченням строку зберігання заяви про реєстрацію ОСОБА_7, перевірити наявність підпису позивача у заяві ОСОБА_7 у графі «Заперечень з боку власника немає»- неможливо. Однак судом достовірно встановлено, що ОСОБА_7, як дружина позивача проживала в будинку АДРЕСА_1, належному йому на праві власності , як до її реєстрації в лютому 2004 р., так і після неї. Реєстрація ОСОБА_7, як дружини позивача у будинку, де вона проживала і який належав на праві власності позивачу не порушує, на думку суду першої інстанції його прав, як власника будинку, так як відповідала вимогам закону.

Позивач в свою чергу проти проживання дружини не заперечував.

Суд апеляційної інстанції погодився із вказаними висновками суду першої інстанції.

Доводи ОСОБА_6 зазначені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, тому підстав для скасування або зміни рішень судів першої та апеляційної інстанції не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 КАС України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 17 квітня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства  України.

Судді: