АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа №11-708/2010 року Головуючий у 1-й інстанції: суддя Герасименко В.М.
Категорія:ч.2ст.190 КК України Доповідач: суддя: Лісіченко Л.М.
В И Р О К
Іменем України
2010 року вересня місяця 16 дня. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого – судді Павленка В.П.
суддів: Лісіченко Л.М., Томилка В.П.
при секретарі - Гончаренко Н.В.
з участю прокурора – Акулової С.М.
потерпілого – ОСОБА_1
засудженого - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляцією старшого помічника прокурора Полтавського району на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 29 червня 2010 року.
в с т а н о в и л а:
Цим вироком,
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та жителя м. Полтави, проживаючого АДРЕСА_1, зареєстрованого АДРЕСА_2, не працюючого, одруженого, раніше несудимого,-
засуджено за:
• ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.1 ст.369 КК України до штрафу на користь держави в розмірі шістдесяти п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян тобто 1105 грн.;
• за ч.2 ст.15, ч.2 ст.190 КК України до штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1020 грн.;
• за ч.1 ст.190 КК України до штрафу в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 грн.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі шістдесяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,тобто 1105 грн.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим в тому, що вчинив злочин за наступних обставин:
У листопаді 2009 року ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_2 і розповів про свої наміри безоплатно, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, одержати земельну ділянку в с. Марківка Полтавського району для будівництва будинку.
Після цього у ОСОБА_2 виник умисел шляхом обману заволодіти грошовими коштами ОСОБА_1, а саме, переконати останнього в необхідності давання за його посередництвом хабара службовим особам Микільської сільської ради за винесення відповідного рішення про виділення земельної ділянки для будівництва будинку, тим самим підбурити його до давання хабара і заволодіти грошовими коштами на загальну суму 7500 доларів США.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_2 звернувся до голови Микільської сільської ради ОСОБА_3 з проханням виділити йому земельну ділянку в с. Марківка Полтавського району для будівництва будинку. Голова запропонувала ОСОБА_2 земельну ділянку в с. Марківка в районі вул. Озерної. Потім ОСОБА_2 показав указану ділянку ОСОБА_1 Останній погодився одержати її для будівництва житлового будинку.
22 грудня 2009 ОСОБА_2 привів ОСОБА_1 до Микільської сільської ради. Там ОСОБА_1 написав заяву про вибір місця розташування земельної ділянки.
28 грудня 2009 року відбулося засідання 37-ї сесії 5-го скликання Микільської сільської ради на якій заяву ОСОБА_1 розглянуто і винесено рішення надати останньому дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,15 га в с. Марківка по вул. Озерній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Того ж дня, з метою шахрайського заволодіння грошовими коштами, ОСОБА_2 одержав у Микільській сільській раді замість ОСОБА_1 два примірники указаного рішення. Потім ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_1 і повідомив, що в обмін на рішення останній повинен передати йому грошові кошти на суму 7500 доларів США, у розрахунку 500 доларів США за 0,01 га земельної ділянки.
Під час зустрічі 29 грудня 2009 року біля будівлі Полтавської районної державної адміністрації, що розташована в м. Полтаві по вул. Шевченка, щоб шляхом обману одержати від ОСОБА_1 зазначені грошові кошти, ОСОБА_2 став підбурювати останнього до давання хабара службовим особам Микільської сільської ради. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1, що за вирішення питання про винесення згаданого рішення, він наперед заплатив службовим особам Микільської сільської ради як хабар 4000 доларів США власних грошових коштів. У тому числі, він передав голові Микільської сільської ради ОСОБА_3 хабара на суму 500 доларів США.
Потім ОСОБА_2 став переконувати ОСОБА_1 у необхідності передачі згаданим службовим особам решти хабара, яку він, нібито, зобов’язався передати їм 29 грудня 2009 року. При цьому ОСОБА_2 також вимагав у ОСОБА_1 відшкодувати грошові кошти, нібито вже витрачені ним на хабарі службовим особам Микільської сільської ради.
Не маючи наміру давати хабара, ОСОБА_1 вирішив повідомити про це працівників міліції.
ОСОБА_1 домовився зустрітися з ОСОБА_2 у Микільській сільській раді, щоб її голова особисто підтвердила справжність винесеного рішення. Переконавшись у його дійсності він пообіцяв ОСОБА_2 передати гроші.
10 січня 2010 року з метою викриття злочину та притягнення ОСОБА_2 і службових осіб Микільської сільської ради до кримінальної відповідальності, ОСОБА_1 повідомив про вимагання останніми хабара в УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області.
11 січня 2010 року близько 11 години біля будівлі Микільської сільської ради, що розташована в с. Микільське Полтавського району по вул. Шевченка,4 у салоні автомобіля марки ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_1 (за рішення Микільської сільської ради про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,15 га в с. Марківка по вул.. Озерній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) під виглядом хабара на суму 7500 доларів США для службових осіб Микільської сільської ради – грошові кошти в сумі 400 доларів США та 71 паперовий сувенір стодоларових банкнот США, які перед цим були оглянуті та помічені спеціальним хімічним барвником працівниками міліції.
Після цього ОСОБА_2 був затриманий, а в салоні автомобіля виявлено вказані кошти і грошові сувеніри.
В апеляції старший помічник прокурора Полтавського району просить вирок суду скасувати зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості та постановити новий вирок, призначивши ОСОБА_2 за ст.ст.27 ч.4,15 ч.2, 369 ч.1, 15 ч.2, 190 ч.2, 190 ч 1, 70 ч.1 КК України остаточне покарання -3 роки обмеження волі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, ок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочиномо.ши збитки на загальну суму 1314 грн. н.и психічне та фізичне насилдумку прокурора, який апеляцію підтримав і просив вирок суду в частині призначення покарання скасувати в зв’язку з невідповідністю призначеного покарання особі засудженого внаслідок його м’якості і постановити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_2 за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.1 ст.369КК України – 1 рік обмеження волі; за ч.2 ст.15, ч.2 ст.190 КК України – 2 роки обмеження волі; за ч.1 ст.190 КК України – 3 роки обмеження волі; остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України - 3 роки обмеження волі, міркування потерпілого, який вважає, що тяжких наслідків від скоєного не настало, тому він не наполягає на посиленні по покарання ОСОБА_2, заперечення засудженого ОСОБА_2, який вважає вирок законним і справедливим, тому просив залишити його без зміни, а апеляцію прокурора – без задоволення, колегія суддів провівши часткове судове слідство, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, приходить до висновку, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.1 ст.369 КК України та ч.2 ст.15; ч.2 ст.190 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і ніким не оспорюються.
Його дії правильно кваліфіковані судом за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.1 ст.369 КК України; ч.2 ст.15; ч.2 ст.190 КК України і в апеляції кваліфікація також не оскаржується.
Разом з тим, перевіряючи справу за апеляцією в ревізійному порядку на підставі ст.365 КПК України колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_2 по фактичному заволодінню шляхом обману грошовими коштами на суму 400 доларів США, переданими йому ОСОБА_1 під виглядом хабара, безпідставно додатково кваліфіковані за ч.1 ст.190 КК України.
Так, згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджений за ч.2 ст.15; ч.2 ст.190 КК України за те, що він одержав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 400 доларів США та 71 паперовий сувенір під виглядом хабара на суму 7500 доларів США, що відповідно курсу Національного банку складає 59 887,5грн.
З матеріалів справи убачається, що умисел ОСОБА_2 був направлений на заволодіння коштами на суму 7500 доларів США, але не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки він був затриманий працівниками міліції на місці вчинення злочину.
Крім того, із загальної суми 7500 доларів США - 71 купюра стодоларових банкнот були паперові сувеніри, що само по собі передбачає кваліфікацію за ч.2 ст.15 КК України як закінчений замах.
В той же час, ОСОБА_2 на час вчинення злочину не знав скільки серед переданих йому грошових банкнот справжніх, а скільки паперових сувенірів, тому його дії по замаху на заволодіння коштами в сумі 400 доларів США в якості хабара не утворюють самостійного закінченого складу злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України і не потребують додаткової кваліфікації за вказаною статтею.
З огляду наведеного кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч.1 ст.190 КК України підлягає виключенню з обвинувачення.
В той же час, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_2 суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК України щодо тяжкості скоєних злочинів.
Також, необґрунтовано визнав обставиною, що пом’якшує його покарання щире каяття, оскільки хоча ОСОБА_2 і вказував, що вину визнає повністю та щиро розкаюється у скоєному, але фактично вину визнав частково, наполягаючи на тому, що саме потерпілий ОСОБА_1 назвав суму 7500 доларів США як хабар за отримання рішення про виділення земельної ділянки, в ході досудового слідства змінював показання, що ставить під сумнів щирість його каяття, тому в частині визначення виду покарання суд прийняв явно несправедливе в силу м’якості рішення.
За таких обставин застосування судом першої інстанції найбільш м’якого із передбачених ст.51 КК України виду покарання - штрафу колегія суддів вважає необґрунтованим, у зв’язку з чим постановлений по справі вирок в частині призначення покарання підлягає скасуванню з постановленням нового вироку на підставі п. 4 ч. 1 ст. 378 КПК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_2 колегія суддів враховує тяжкість вчинених злочинів, особу засудженого, який характеризується задовільно, в силу ст.55 КК України ( в редакції 1960 року ) вважається не судимим, має на утриманні матір похилого віку та сестру, яка тяжко хворіє.
Обставин, що обтяжують його покарання по справі не встановлено.
Враховуючи вищевикладене покарання ОСОБА_2 слід призначити у виді обмеження волі.
Разом з тим, у зв’язку з виключенням з обвинувачення ОСОБА_2.1 ст.190 КК України покарання за цією статтею не призначається, тому апеляція прокурора підлягає до часткового задоволення.
В іншій частині вирок суду слід залишити без зміни.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 324, 366, 378 КПК України, колегія суддів,-
З А С У Д И Л А :
Апеляцію старшого помічника прокурора Полтавського району Полтавської області задовольнити частково.
Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 29 червня 2010 року стосовно ОСОБА_2 в частині призначення покарання скасувати.
На підставі ст..365 КПК України в ревізійному порядку виключити з обвинувачення ОСОБА_2 ч.1 ст.190 КК України як зайво інкриміновану.
Призначити покарання ОСОБА_2 за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.1 ст.369КК України у виді 1 року обмеження волі; за ч.2 ст.15, ч.2 ст.190 КК України – 2 роки обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначити покарання ОСОБА_2 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 2 років обмеження волі.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 залишити підписку про невиїзд з місця проживання.
Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з моменту приведення вироку у виконання.
Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_2 перебування під вартою з 11 січня 2010 року по 28 січня 2010 року на підставі ст.72 КК України з розрахунку співвідношення одного дня позбавлення волі до двох днів обмеження волі.
В іншій частині вирок Полтавського районного суду стосовно ОСОБА_2 залишити без зміни.
Вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області може бути оскаржено до Верховного суду України через Апеляційний суд Полтавської області протягом місяця з моменту його проголошення.
С У Д Д І :
Павленко В.П Томилко В.П. Лісіченко Л.М.