КОПІЯ                                                Справа № 2-1382/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2010 року, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді – Сидоренко Ю.В.,

при секретарі          – Кійченко Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді Полтавської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни.

в с т а н о в и в:

13 серпня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з вказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді, посилаючись на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком, але у 2006 та 2007 роках така допомога йому не виплачувалась, а у 2008 - 2010 роках виплачувалась у неповному обсязі.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп /2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п.41 р.2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було обмежено право на соціальну допомогу дітям війни, але відповідач в порушення вимог ст.ст.22, 152 Конституції України, не здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Просив визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену щомісячну соціальну допомогу за період з 1 січня 2006 року по день набрання законної сили рішенням.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити.

Відповідач – Управління Пенсійного фонду в м.Миргороді Полтавської області, свого представника в судове засідання не направив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.18).

Позивач не заперечував проти заочного розгляду справи. За таких обставин, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення, відповідно до ст. 224 ЦПК України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (а.с.15). Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ОСОБА_1 має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004 р. № 2195-ІV, набрав чинності 01.01.2006р.).

Із відповіді УПФУ в м.Миргороді Полтавської області на заяву позивача, встановлено, що відповідач не здійснює позивачу вказаних виплат у зазначеному розмірі, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено, як і в 2006 році було зупинено цю ж норму Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч.ч.1, 7 та 8 ст.8 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача щодо неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не можуть бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зворотної дії в часі не має, відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється.

З 01.01.2008 року, відповідно до п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у новій редакції. Встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З 1 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачувалося зазначене підвищення встановленого розміру, що вбачається із довідки управління з нарахування та виплати пенсій (а.с.9-10).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Разом з тим, суми підвищення дітям війни були визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Так, п.8 цієї постанови встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,1 гривні, з 1 липня – 48,2 гривні, з 1 жовтня – 49,8 гривні.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність і не підлягала застосуванню. В подальшому, законів, які б зупиняли дію чи скасовували положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не приймалося. Отже, відповідач з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008 р. по теперішній час повинен був нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Миргороді, яке у період часу, вказаний у позовній заяві, проводило виплату йому пенсії. Враховуючи вищевикладене, суд вважає управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді належним відповідачем по даній справі.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Крім того, відповідачем, в порушення ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову.

У відповідності з ч.1 ст.11 ЦПК України с уд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із змісту позовної заяви вбачається, що в даному спорі оскаржується бездіяльність відповідача щодо нарахування і виплати підвищення до пенсії у встановленому законом розмірі.

Згідно ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, право позивача на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підлягає захисту з 13 серпня 2007 року.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне визнати бездіяльність відповідача в частині не нарахування позивачу підвищення до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року протиправною та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну соціальну допомогу у вигляді підвищення до пенсії на 30% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 13 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по день ухвалення цього рішення суду, з урахуванням проведених виплат.

Між тим, до 9 липня 2007 року та з 01.01.2008 по 22.05.2008р. відповідач, здійснюючи позивачці доплати, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції законів України «Про Державний бюджет України» на 2007 та 2008 рік, чинній у вказані періоди, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначеного закону, а тому позовні вимоги щодо визнання відмови у виплаті доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною за період до 09.07.2007р. та з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

Згідно вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 64 Конституції України, ст. 16 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 4, 8, 11, 60, 88, 213-215, 223 ЦПК України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді Полтавської області - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді Полтавської області в частині не нарахування ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 13 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по день ухвалення цього рішення суду протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Миргороді Полтавської області здійснити нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 13 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по день ухвалення цього рішення суду і провести її виплату з урахуванням проведених виплат.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Миргороді Полтавської області на користь ОСОБА_1 45 грн. 50 коп. у відшкодування понесених судових витрат.

Відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.

Суддя: (підпис)

Рішення законної сили не набрало

Оригіналу відповідає:

Суддя Миргородського міськрайонного суду                                                                           Ю.В.Сидоренко